Останнє оновлення: 19:28 п'ятниця, 10 травня
05.05.2007

5.05.2007 16:20
Марина КОПАНИЦЯ

Папарацці або Точка втрати

Те місце, де колись в ранній юності губи торкнулись її полум’яної щоки, ніяк не змінилось: стара хата, ряд плакучих верб, луг, далі ставок і ліс. Свідомість об’єднала навколишній світ в єдиний моноліт дивного дзеркала. Він дивився в нього і бачив там усе, що йому хотілось бачить. Казковою царівною красувався образ далекої дівчини, зараз він височів над навколишньою красою, чистотою і правдою давніх днів. Про те, що це дзеркало чекало його щодня, щохвилини, всі роки, не було сумніву, навіть пізніше, коли життя знову повело його в чужі краї та дороги. Тяжкими кайданами лишився на пам’яті жаль безповоротно, давно втраченого, що так довго жило у мріях безсилої надії, а те дзеркало тепер живе в його серці, оздоблене любов’ю і чистотою.

05.05.2007
Реклама на сайті SVOBODA.FM