Кульбаба покохала колгоспну квітку (фото)

64-річна Валентина Бодня з Юхново Новгород-Сіверського району вирощує жоржини, які полюбила ще в дитинстві.

Щороку вона висаджує 1500 кущів цих квітів.

Кохання з першого погляду

- Вперше я побачила їх в саду своєї бабусі, - говорить Валентина Іванівна. - Хотіла помацати, але мама суворо заборонила це робити. Вона дозволяла тільки дивитися. Це було справжньою мукою, тому що для мене жоржина був найкрасивішою квіткою в світі. Вирішила: коли виросту, у мене буде справжній жоржиновий рай.

У 20 років Валентина вийшла заміж за 23-річного Олексія Водню  із сусіднього села.

- Ми познайомилися в Горбове (Юхново відноситься до Горбовської сільраді. - авт.), - Згадує моя співрозмовниця.

- Я тоді з рідної Дігтярівки туди у вечірню школу ходила. Потім Олексія забрали в армію, а я поїхала до Чернігова вчитися на кухаря. Вступила до торгово-кулінарного училища. Так порадила мама. Вона сказала, що так я хоч зможу заробити собі на шматок хліба, тому що я була хвора. Пізніше я все життя пропрацювала кухарем у місцевому дитячому садку.

У три роки Валя перехворіла поліомієлітом.

- Спочатку я перестала ставати на ноги, і батьки відвезли мене до лікаря, який вирішив, що в мене щось з хребтом, і загіпсував мене. Але приїхала бабуся по маминій лінії і накричала на батьків. Сказала, що так вони остаточно покалічать її онуку. А вже пізніше з'ясувалося, що гіпсування і справді було зайвим. Хвороба дала ускладнення: у мене почалися проблеми з лівою ногою і рукою.

Жоржинова лихоманка

Але, незважаючи на це, жінка щорічно навесні висаджує більше 1500 кущів жоржин.

- Уже всі добре знають, що найкращий подарунок для мене - бульб жоржини. Часто їх дарує мені мій син Володя, та й сама я виписую їх у журналах, купую на базарах у Шостці Сумської області (вона в 30 кілометрах від нашого села), у Новгороді, часто міняюсь з сусідами. Було й таке, що я близько 20 бульб виміняла на одну. Два роки тому. Я кілька років ганялася за одним сортом жоржин. Він був у моєї односельчанки. Багато разів я ходила до неї і просила дати мені той сорт, але в неї завжди знаходилися відмовки - то вже посадила жоржини, то сховала в льох і забула, якою бульба від цього сорту, то ще щось. І от якось я поїхала на базар, щоб продати кілька бульб різних сортів (іноді я їх продаю). Стою, торгую, підходить до мене чоловік, який, як потім я дізналася, теж захоплюється жоржинами. Розговорилися, і в розмові я дізналася, що у нього є сорт, який я давно хочу роздобути. Він дав мені бульба того сорту, а я на радощах віддала йому все, що привезла на базар. А в цьому році на ярмарку в Новгороді-Сіверському я продавала букети з жоржин. Серед них не було двох однакових, адже ми з сином створювали їх з душею.

- А чоловік не лається з Вами через любов до жоржин?

- Спочатку лаявся, казав, що краще б я город картоплею засадила, а потім і сам їх полюбив. Розповідав усім, що його дружина вирощує королівські квіти. Хоча багато людей, наприклад моя сваха, вважають, що жоржини - це колгоспні квіти, адже в радянський час селянки полюбили їх за простоту в догляді. Зараз ні лаяти, ні хвалити за жоржини мене вже нікому: чоловік помер в 2004 році від цирозу печінки, не доживши року до 60-річчя. Він після розпаду колгоспу, де працював трактористом, так і не зміг знайти себе. Почав пити.

Скотний двір

- Хто Ви по квітковому гороскопом? - Запитала я у Валентини Іванівни, сподіваючись, що вона Жоржина. Але ні. Валентина Іванівна - Кульбаба, адже народилася 3 грудня, а жоржин - квітка народилися з 1 по 10 травня. Люди-кульбаби, як і ці квіти, уособлюють тепло. Таке тепло випромінювала і моя співрозмовниця. Любить вона не тільки квіти, але і тварин. У неї в господарстві є кінь Орлик, корова Зорька, собака Прага, кішка Манюня, а ще сім в'єтнамських свиней.

- Буває й більше, - каже Валентина Іванівна. - Як-то народилося більше поросят, ніж сосків у свині, довелося вигодовувати їх з соски. А в 2010-му я навіть спала з поросям. Стояла холодна зима, і я пошкодувала одного порося (інших на той час вже продала), забрала його в будинок. А він бігає і «плаче», тому я взяла його в ліжко. Він пригрівся, зрозуміло, що під ковдрою тепло, заспокоївся. З того часу, як тільки хотів у туалет, просився на вулицю, сходить - і знову в будинок, заплигне в ліжко й лежить там, похрюкуючи від задоволення.

- А як Ви, хвора жінка, справляєтеся з таким господарством?

- Мені допомагає син. Він, хоч і живе в Шостці, щоденно приїжджає сюди, бо працює в Юхновому на переїзді. І Прагу він привів. Вона повинна була охороняти переїзд, але чомусь стала сліпнути, і син її пожалів. А ось дочка Марія (вона молодша Володі на 8 років) живе в Білорусі. Вона вийшла туди заміж. Тому ми бачимося тільки двічі в році. Взимку я їду до неї, а влітку вона привозить до мене свого сина Дмитрика, якому зараз 8 років. Діти сина бувають у мене частіше. У нього двоє хлопчиків: 16-річний Артем та 9-річний Андрій.

Валентина Іванівна вважає, що жоржини «відповідають» їй взаємністю, тому красиво цвітуть.

- Може, просто треба самому любити справу, якою ти займаєшся, і тоді у тебе все буде виходити? - Сказала вона на прощання.

Ольга Мусій, тижневик "ГАРТ" № 41 від 11 жовтня 2012 року