сьогодні День десантника

Ви знаходитесь: Кримінал / Надзвичайні події / Десантники з «Афганця» стережуть кордон або Північний напрямок важкопрохідний

Десантники з «Афганця» стережуть кордон або Північний напрямок важкопрохідний

Пряма дорога на Київ росіянам може тільки снитися. Атакувати столицю України по найкоротшій прямій не наважиться жоден військовий чин, який думає про своїх солдат.

Я думав про це, коли так тяжко далися десять кілометрів, пройдені з чернігівським спецпідрозділом «Афганець» на ділянці російсько-українського кордону.

Суша , як нагорода

Це було найтяжче чергування на україно-російському кордоні з усіх, в яких мені довелося брати участь. Причина - болота і спека. Це уже було знайоме по службі 30 років тому в Карелії - 23-25 градусів улітку – страшна вологість. Дихати надзвичайно важко.

На Чернігівщині болота – це найнадійніший щит від агресора, яким себе на клаптику Донбасу і Криму уже показав «північний брат».

Перше ж болото на нашому шляху показало - людині зі зброєю іти нелегко. На відео нижче – дихання та інші деталі добре передають атмосферу цього чергування. Тому коли десь траплялися острівці суші - це було нагородою і перепочинком.

Один із досвідчених спецназівців навчив мене ступати не прямою ногою, а ставити ступню в спеціальному взутті майже перпендикулярно лінії руху, а би приминати осоку і не провалюватися.

Переправа і хрещення болотом

У загоні, який рухається в бойовому порядку, я чи не найстарший. Нас проінструктував командир «Афганця» і старший групи: в купу не збиватися, по різній місцевості йти на різній дистанції - бойових умовах можуть бути «розтяжки». Перевіряємо зв’язок.

Болото оманливе. Не хочеться іти по уже прокладеній стежці і хочу вибрати сухіше місце, аби зробити наступний крок і… вскакую у яму мало не по коліно. Виставляю праву руку, щоб не провалитися, а лівою утримую фотоапарат, щоб і його не викупати.

Чую позад себе тихий оклик:

-Допоможіть йому.

Чиясь сильна рука, як обценьками, витягає з ями.

Одне втішає, не я один оступився під час рейду.

Природа і «бобер з’їв міліціонера»

Разом із прикордонником прочісуємо ділянки суші, оглядаючи уважно чи не було тут слідів перебування людини. В одному місці «набите око» помічає, що попереду пройшла людина. Далі сліди обривалися. Тут недалеко був колись монастир.

Влаштовуємо невеликий перепочинок. Можна подивитися лисячу нору. Помилуватися рослиною іван-та-мар’я, поласувати малиною, знайти білий гриб. Або побачити рідкісний вид птахів - чорного лелеку!

На одному з перепочинків ми знайшли міліцейську сорочку та скинутий одяг та взуття. Вони були кинуті в одному з лісків між болотами. Хлопці пожартували про бобра і міліціонера, який був тут.

А я, йшов і міркував, як і хто міг цей одяг тут залишити. На українській частині кордону. Після розмірковувань прийшов до висновку. Українцю не було смислу кидати одяг на своїй території тим більше, сховавшись в деревах. Він міг віднести його додому та використати.

Чужинець, який перетинав кордон (одяг уже вигорів і скидався на минулорічний, а то й старіший) і полазив у ньому по болотах. Можливо, він і вийшов на нашій території та міг перевдягнутися у сухе, яке припас у рюкзаку, і кинути уже непотріб.

Таке найімовірніше могло статися улітку минулого року, коли Україна перекрила кордон для тих, хто «без достатніх коштів» пробиралися аби потім «заробляли», воюючи проти України на тому клаптику Донбасу, який не дає нам спокою.

Міліцейська сорочка була настільки вицвіла, що тільки експертиза могла встановити – російська вона чи українська.

Купання коней

Кордон України і Російської Федерації на Чернігівщині проходить, часто, по лініях струмків, річок. Саме тому він такий покручений - з впадинами та виступами. Це не рівненькі лінії, бува пустелях – по широті і довготі.

Але перед кордоном і за ними стільки боліт, що для техніки – непрохідні місця. Інколи доводилося форсувати підходи до кордону по відомих, тільки небагатьом, стежках через кущі - з куща на кущ.

А на одному із мальовничих куточків прикордоння ми зустріли не тільки череду корів – анекдот з цього приводу послухаєте на відео – а й четверо коней.

Вони були красивими. І розумними.

Підійшовши до череди корів, ми відчули напад ґедзів. Вони завжди супроводжують тварин. Нам також дісталося Було видно, що коням також.

Тому ці розумні й красиві істоти лягали в воду біля берега качалися в грязюці, аби зробити з неї шкірку, щоб врятуватися від ґедзів. Або просто змити нав’язливих комах.

Не вдалося відзняти момент, коли кінь ліг у воду і чи то від задоволення, чи від блаженства у спеку – бив копитом по воді. З хвилину! Я в цей час виливав воду з черевика, який впускає воду через верх і не випускає назад .

Чергування на кордоні «Афганця» підходило до кінця. Десантники (сьогодні, 2 серпня, вони відзначають своє свято) виконали поставлене завдання. Їхні командири зробили висновки з чергування.

Але попереду нові задачі. І так буде доти, доки країна-агресор, яка кинула виклик усій Європі, не змінить свої політику і стане, якщо не дружній,то хоча б безпечним сусідом. Таким, як багато країн , що межують, або не мають спільних кордонів з Україною з боку Європи.