Чернігів: Прогулянка старослов’янським містом. ФОТО

Походження його назви й досі є загадкою для науковців. Виникло місто в епоху раннього середньовіччя (наприкінці VII ст.) в середній течії річки Десна, і назвали його (за давніми переказами) на честь першого князя Чернігова - Чорного.

Якось прийшли до стін міста завойовники – древляни. Зав’язалася жорстока битва, в якій і загинув славний князь. На місці його загибелі насипали курган висотою 15 м й назвали його Чорною могилою. Багаття, розпалене на його верхівці, було видно навкруги за 30 км.

Хто сьогодні може заперечити древню легенду, хоча вона й не має наукового підґрунтя? Та ж кожен чернігівець знає, де знаходиться Чорна могила - курган, що зберігся з часів язичницької Русі, щоправда нині він опинився у дворі сучасного будинку.

Звідси ми й почнемо прогулянку стародавнім містом.

Дихання сивої давнини

Варто лише вийти з двору і ми опинимося навпроти Єлецького монастиря, збудованого в ХІ ст. за князя Святослава.

Легенда розповідає, що року 1060 виїхав якось князь Святослав Ярославович на полювання. І на одній з ялин Єлецької гори явилася йому ікона Божої Матері. Князь сприйняв те як знак Господній і повелів закласти на місці чудотворного явлення Єлецький монастир з величним Успенським собором, в іконостасі якого і знаходилася явлена ікона.

В історії Руської церкви таке чудо трапилося вперше, а тому ікона, названа «Нев’янучий цвіт» Єлецької Божої Матері, вважалася великою святинею не лише для Чернігівської єпархії, але й для усієї православної християнської церкви.

Однак 1579 р. князь Барятинський, прямий потомок Чернігівського князя Святослава Ярославича, прихопив її до Москви. В 1687 р. «Божа Матір Чернігівська» була з князем Данилом, що вирушив до Кримського походу. На зворотньому шляху князь смертельно захворів і передав ікону в Харкові Успенському собору. Та в радянські часи вона безслідно зникла.

В давнину монастир був великий, багатий і упорядкований. Але 1239 р. під час монголо-татарської навали його спалили разом із містом. Пізніше ще декілька разів його руйнували й відбудовували.

Під монастирським храмом на честь святих апостолів Петра й Павла 1069 року перший руський монах, засновник Києво-Печерської лаври, Антоній Печерський закладає печери, загадки й таємниці яких протягом століть хвилюють вчених.

Й нині можна почути легенду, що від Чернігова та Любича до Києва були викопані підземні ходи, по яких мешканці міста в лиху годину рятувались від ворога. Печери мають довжину близько 400м на глибині до 12м під землею, де протягом року постійна температура 10—12 ºС. Антонієві печери за побудовою нагадують Київські: об’єднані системами галерей з підземними церквами. Монахи-самітники мешкали в них кожен у власній келії і сходились лише на спільну молитву до церкви Похвали Богородиці.

Та 1094 р. Олег Святославович, що княжив на той час, розпорядився спалити всі обителі за межами міської фортеці. Печери постраждали, однак життя в них не завмерло. Археологи припускають, що навіть коли місто було спалене монголо-татарами у 1239р., й обитель зруйновано, життя в печерах продовжувало існувати, доки наприкінці XVII ст. монахи не переселилися до нових, зручніших, келій і про старі печери забули.

Перед входом до печер за князя Святослава була збудована одностовпова Іллінська церква, яка не знає світових аналогів за архітектурою.

На валу

Кожного, хто приїздить до Чернігова в гості, господарі міста обов’язково ведуть в парк на Вал. Попрямуємо на вал і ми.

На початку ХІІ ст. по валу йшли величні стіни фортеці, яка охороняла місто. Сьогодні ж в парку (на колишній територія Дитинця) можна побачити лише 12 чавунних гармат ХVII — ХVIII ст., а також зразок архітектури ХVII ст. — Кам’яниця, що правила за канцелярію Чернігівському полковнику Якову Лизогубу.

Перша літописна згадка про місто Чернігів датована 907р. Літопис доніс до нас також ім’я Чернігівського князя — сина Володимира Хрестителя— Мстислава Володимировича Тмутараканського на прізвисько Хоробрий. Про Мстислава Чернігівського залишилося мало відомостей, однак літописці відзначають його як достойного продовжувача ратної слави свого діда, Київського князя Святослава, батька Володимира Хрестителя (до речі, наставником якого був брат його матері Малуші — легендарний богатир з містечка Любича на Чернігівщині — Добриня).

Літа 992-го, через 4 роки після хрещення Києва, прийняв християнство й Чернігів. Чернігівська єпархія була потужною: найчисленніша за кількістю прихожан, а за кількістю храмів та монастирів не поступалася й Київській (резиденції Патріарха Всея Русі). І сьогодні найперше, що привертає до себе увагу, якщо в’їжджати в Чернігів з боку Київського шосе, — це Болдіни гори, увінчані золотоголовими храмами сивої давнини. Свого роду візитівка міста.

Трохи історії

Довелося Чернігову бути й столицею Лівобережної Русі. Це трапилось, коли Ярослав Мудрий, старший брат Мстислава, відмовився платити данину з Новгородського князівства своєму батькові Володимиру Хрестителю, розв’язавши тим самим війну. Мстислав розбив його військо в 1024р. під с. Малий Листвен (на Чернігівщині), розділивши таким чином Київську Русь на 2 держави: Правобережну зі столицею в Києві та Лівобережну зі столицею в Чернігові.

Того ж таки 1024р. Мстислав Хоробрий закладає Спасо-Преображенський (Спаський) собор, будівництво якого закінчилось в 1030р. Це яскравий представник візантійського стилю. Нині Спаський собор є найдревнішим православним храмом на території України й Росії. Навіть Софійський собор в Києві молодший за нього на 12 років, а Новгородська Софія на 2 десятиліття. Його 2 вежі (на жаль, після пожежі наприкінці ХVIII ст. прийняли дивний для православ’я вигляд — стали загостреної форми) виконували роль сонячного годинника. І з точністю до 5-и хв. священнослужителі визначали по ньому час богослужіння.

Кафедральний собор замислювався як громадський центр князівства, де мали прийматися найважливіші рішення, укладатися угоди поміж князями. Тож і розташований він був на князівському дворищі. В ньому ж знаходилася й найбільше шанована на Русі, названа пізніше Смоленською, ікона Божої Матері (з Чернігова в Смоленськ її перевіз Володимир Мономах). В цьому храмі й похований князь Мстислав Хоробрий з родиною, а також князь Ігор Святославович, герой «Слова о полку Ігоревім».

Проте недовго Чернігів правив за столицю. Загадкова смерть спочатку дорослого сина Мстислава, Євстафія, а потім і його самого (від розладу шлунку на полюванні — згорів за 3 дні в 1036 р.) дозволила Ярославу Мудрому об’єднати всі землі Великої Русі. Лише через 18 років по тому, в 1054 р., в Чернігові офіційно був посаджений князь.

Ним став син Ярослава Мудрого — Святослав. І правив він в Чернігові майже 20 років, розбудовуючи й зміцнюючи фортецю. Правління Святослава і Всеволода Ярославовичів, а також їхніх безпосередніх нащадків для міста стало періодом процвітання.

По Святославові близько 20 років у Чернігові правив Ярославів онук, син Всеволода, — великий князь Володимир Мономах, доки кияни не призвали його в Київ для придушення повстання в 1113р. Чернігівський князь Володимир Мономах був ініціатором з’їзду в м. Любичі в 1097р. шести руських князів, які домовилися поміж собою покласти край міжусобним війнам і присягнули разом іти проти поганих половців. Тут, у любому його серцю Чернігові, знайшов князь і останнє пристанище. Його поховано у Спаському соборі.

До татарської навали

Поряд із Спаським на Валу розташований Борисоглібський собор. Це Чернігівський князь Давид-Гліб Святославович у 20-х роках ХІІ ст. заклав його на місці язичницького капища. В ньому збереглося поховання руського просвітителя, книгодрукаря, першого ректора Києво-Могилянського колегіуму Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича.

Пізніше, в 1700 р., в приміщенні цього монастиря (на території Дитинця можна побачити споруду в стилі бароко, яка вирізняється великою кількістю різних деталей та багатим розписом) заснований тим же Л. Барановичем та І. Максимовичем Чернігівський колегіум для дітей чернігівської знаті, де їх навчали й готували до державної служби. Пізніше подібний збудують в Царському Селі. Колегіум, як і Борисоглібський собор, постраждав від пожежі під час останньої війни, та в 1952-1958рр. була проведена їхня реставрація, і споруди відновлені у первісному вигляді.

За часів правління Давида (ХІІ ст.) закладається також монастирський комплекс і церква, названа на честь покровительки торгівлі Параскеви П’ятниці. Протягом століть вона перебудовувалася та реставрувалася. Нині її передали віруючим.

У 1992 р. Чернігів — одне з найдревніших міст Східної Європи і слов’янського світу — відзначив своє 1300 річчя. Сьогодні — це обласний центр України з населенням в 306 тис. мешканців. Протягом багатьох століть місто було потужним центром Київської Русі, відіграючи роль «другої скрипки» серед інших міст після Києва, про що розповідають пам’ятки історії, які на щастя, залишилися нащадкам.

Олена ЄЛСУКОВА,
спеціально для "Музейного простору України"