
Українці Литви та Латвії шукають побратимів на землі своїх предків
Відомий чернігівський мандрівник і журналіст Олександр Волощук нещодавно повернувся з подорожі двома країнами Балтії – Литви та Латвії.
Як для нього, підкорювача Далекого Сходу і російської Півночі, це була невелика мандрівка тривалістю 25 днів та загальним кілометражем 2,5 тис. км. Сам Олександр назвав її тренувальною перед великим автостопом на Камчатку.
Як і під час попередніх своїх експедицій, у Прибалтиці журналіст знайомився з життям української діаспори, досліджував тему політичних репресій. Своїми враженнями та висновками Олександр Волощук охоче поділився з кореспондентом УКРІНФОРМу в Чернігівській області.
– Олександре, для такого досвідченого і "битого дорогою" мандрівника як ти, навряд чи подорож до країн Балтії мала тільки тренувальну мету. Певно, ти ставив перед собою іще якісь завдання?
– Так, дійсно. Ця подорож мала кілька цілей. Перша – суто ознайомлювальна. Хотілося побачити Прибалтику, в якій я до цього ніколи не був, пізнати її культуру, природу, дізнатись, як і чим там живуть люди. Друга – ознайомитись із життям українських громад на території Литви та Латвії.
Третя – зустрітися з главою Католицької церкви Литви, отцем Сігітасом Тамкявічусом. Він свого часу сидів у одній політичній в’язниці з керуючим Сибірською митрополією Української Православної Церкви Київського Патріархату, владикою Варухом з міста Кургана, і я взяв у нього інтерв’ю про період перебування у таборі. Це було в 1973-1988 роках.
Іще одна мета моєї мандрівки – бажання дізнатися про сутність прибалтійського автостопу. Він виявився значно кращим, ніж я передбачав, особливо в Литві. Жодного разу я не стояв на трасі довго. Найбільше – 45 хвилин.
– Що найперше впало тобі в очі після перетину литовського кордону?
– Близькість західної цивілізації: чистота, порядок, відсутність сміття, благоустрій населених пунктів – незалежно від того, місто це чи село.
– А тепер, будь ласка, розкажи про зустрічі з українцями Литви та Латвії. Де ти бував, як тебе приймали?
– У Вільнюсі я зустрічався з головою Спілки українців Литви Віктором Чернишуком. Від нього дізнався, що в цій прибалтійській країні проживає 23 тисячі українців. Найбільше – у Клайпеді: 12 тисяч осіб; велику українську громаду має Каунас. На першому литовському телеканалі щотижня виходить передача українською мовою "Трембіта". Двічі на місяць звучить українська радіопрограма.
Цікаво, що майже в центрі Литви є три українських села. Вони були засновані ще на початку ХХ століття переселенцями з Волинської губернії і досі зберегли свою українську етнічність – мову, культуру, традиції. Такий от своєрідний острівець України в Литві.
Спілкувався з українцями також в Йонаві. Там мене радо зустріли активісти української громади. Точніше, активістки, бо були самі жінки. Цікаво, що керівник громади Марина Грикун – росіянка. Вона має чоловіка-українця і дуже шанує українську культуру і мову. Навіть намагається нею розмовляти. Йонава налічує близько 40 тисяч мешканців, з яких 2 тисячі – українці. В процесі спілкування з представниками української діаспори з’ясувалось, що мерія Йонави разом з українською громадою намагаються знайти місто-побратим в Україні.
У Ризі я два дні гостював у заступника голови Спілки українців Латвії Анатолія Скальського, вихідця з Вінничини. Від нього дізнався, що в Ризі є дуже хороший український хор "Дніпро". Він переможець і дипломант багатьох музичних фестивалів Прибалтики. Виходить також українська газета "Вісник" – чудова, повнокольорова, на 12 сторінках. Її періодичність – приблизно раз у квартал. Кілька примірників газети я привіз до Чернігова.
Дуже добре мене приймали українці Лієпаї. Вони знали про мій приїзд і тому підготувалися. Зустріли мене у вишиванках, з накритим столом, співали українських пісень. У розмові з’ясувалось, що представники лієпайської української громади разом з адміністрацією міста також шукають місто-побратим в Україні. Цікаво, що Лієпая має 10 міст-побратимів, та серед них – жодного українського, хоча з 80 тис. його жителів 2 тисячі – українці. Мене просили поговорити з Чернігівським міським головою, якого, можливо, зацікавить пропозиція побрататися з прибалтами. Я це обов’язково зроблю.
– Чи відрізняються українці країн Балтії від нас, тих, хто живе на рідній землі?
– Так, і це впадає у вічі. Живучи тривалий час на території прибалтійських країн, українці перейняли стриманість корінних народів. Я це відчував і у Вільнюсі, і в Ризі. Немає такої емоційності, як в українців України та Росії. Єдине виключення побачив у Лієпаї, де мене зустріли, як стрічають кращих гостей в Україні.
– Якою мовою тамтешні українці спілкуються в родинах? Чи є у них недільні школи, де б вони могли вивчати рідну мову?
– Все залежить від людей. Якщо вони хочуть зберігати рідну мову, то вони й у сім’ях розмовляють українською. Недільні школи у них є. Зокрема, школою в Йонаві українці дуже пишаються, бо вона існує вже 18 років. Там уже вчаться діти перших її учнів. Тобто, ті родини, які хочуть знати українську мову, вчать її з покоління в покоління. Недільна школа є також в Лієпаї, а в Ризі є офіційна українська школа. Втім, як я зрозумів, українська вона тільки за назвою, а викладання там іде російською мовою.
– Чи потерпають представники української діаспори від дискримінації за національною ознакою? Чи повивчали мови країн, у яких живуть?
– Я провів би дуже чітку межу між Литвою і Латвією у цьому питанні, тому що стан справ у цих країнах дуже різний. У Литві це – абсолютна лояльність, у Латвії ж певна дискримінація є. У Литві ти можеш розмовляти будь-якою мовою. У Вільнюсі, наприклад, можна почути литовську, російську, польську мови, навіть важко визначити, якої там більше. Українці Вільнюса говорять і українською, і російською.
А в Латвії людина-не латиш, навіть за умови чудового знання латиської мови, не може обійняти ніякої керівної посади. Водночас бачимо такий парадокс: Рига – майже повністю російськомовне місто. З 2 млн. 300 тис. його населення близько 1 мільйона – нелатиші. Більше половини населення Риги розмовляє російською мовою, але латиській на державному рівні наданий пріоритет.
Знання державної мови перевіряється під час іспиту, який здає кожен громадянин Латвії по досягненні певного віку. Оцінюється ж воно диференційовано – від І до IV категорії. Ця категорія визначає, яке місце в суспільстві може посісти та чи інша людина. Наприклад, заступник голови Спілки українців Латвії Анатолій Скальський має ІІ категорію (найвища – І) і працює викладачем в інституті. Однак ректором він стати не може.
– Але водночас у Ризі створені всі умови для задоволення українцями своїх національних культурних потреб, чи не так?
– Так, у цьому ніяких перешкод немає. І в Литві, і в Латвії місцева влада підтримує діяльність організацій національних меншин і ніколи не відмовляє у коштах для проведення фольклорних фестивалів.
– Що з побаченого в прибалтійських країнах справило на тебе найсильніше враження?
– Перше – це Гора Хрестів під Шяуляєм, священне місце литовців. Це сотні тисяч хрестів, встановлених на одному пагорбі і навіть попід ним, бо на горі вже місця немає. Тут можна побачити і велике розп’яття, і маленький простий хрестик. Везуть їх сюди люди звідусіль – з Латвії, Естонії, Росії, Польщі, навіть з Ісландії, Норвегії, Швеції (деякі хрести підписані).
А розпочалося все це дуже давно. Легенда розповідає про місцевого жителя, литовця, у якого померла дочка. Уві сні до нього начебто прийшла Діва Марія і порадила йому на цій горі встановити хрест. Коли чоловік зробив це й повернувся додому – побачив свою доньку знову живою. З тих пір серед людей і живе повір’я, що кожен, хто принесе сюди хрест і попросить у Господа зцілення чи допомоги у якихось справах – усе збудеться.
У світі більше ніде нема такого місця. У 1993 році на Гору Хрестів приїздив Папа Римський Іоанн Павло ІІ. Служив там месу і від себе подарував велике, триметрове розп’яття Ісуса. Нині воно стоїть у центрі пагорба. Це місце, звичайно, треба бачити, воно дуже зворушливе.
Чудові враження залишило місто Тракай, де я закінчував свою подорож. Тракай свого часу був столицею Литви, резиденцією великих князів литовських. Дуже цікаве місце за рельєфом, кругом озера, чудова природа. Місто розташоване на островах і півостровах, має два замки, один з яких – на острові. Цей замок вважається візитною карткою туристичної Литви, а Тракай є найбільш відвідуваним туристами містом.
У Тракаї я потрапив на День міста – якраз проходив литовський фольклорно-етнографічний фестиваль і міжнародний дитячий футбольний турнір. В останньому брала участь команда зі Славутича Київської області, яку тренує мій давній друг Олександр Салей. Турнір був організований пречудово, і приїжджих приймали дуже гостинно.
Також велике враження справила Рига, столиця Латвії. Культурою, архітектурою, усім...
– А чому ти не завітав до Естонії, раз уже вивчав Прибалтику?
– Якби я включив у свій маршрут Естонію, то це було б "галопом по європах". Віза у мене була менш ніж на місяць, і я б ніде нічого не побачив. А я вважаю, що краще менше, та краще.
– І насамкінець зізнайся, коли ти плануєш вирушити на Камчатку і де хочеш побувати під час мандрівки?
– Подорож на Камчатку я планую розпочати 30 червня. Потягом доїду до Кургана, а звідти вже – класичним автостопом через Омськ, Новосибірськ, Томськ, Красноярськ, північний Байкал. Потім буде Якутія і Колима. На Колимі я хочу пробути близько місяця, бо не все там дослідив 2 роки тому. З Магадана на Камчатку полечу літаком. Планую також побувати на Командорських островах, відвідати могилу Вітуса Берінга на однойменному острові. Це буде найсхідніша точка моєї подорожі, звідки я вже повертатимусь додому – знову ж таки через Камчатку.
– А коли ми нарешті побачимо твою книжку про подорож на Далекий Схід – "Автостопом на край світу"?
– Вона ось-ось має вийти, і я сподіваюсь до від’їзду її презентувати.
– Що ж, будемо чекати. А тобі – щасливої мандрівки і такого ж повернення!
– Дякую.
Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
Переглядів : 12959 |
Посилання до теми:
12.06.2008 Інтернет-конференція з Олександром Волощуком після подорожі Прибалтикою
10.06.2008 Кореспондент «Високого Валу» завершив подорож Прибалтикою у Тракаї. ФОТОрепортаж
30.05.2008 Кореспондент «Високого Валу» зустрівся з читачами у Латвії. ФОТО
27.05.2008 Кореспондент Високого Валу: Кордонів між українськими громадами в Європі нема
24.05.2008 Кореспондент Високого Валу: У Клайпеді - «морська» українська громада
22.05.2008 Кореспондент «Високого Валу» знайшов у Литві… місто-побратим і кавказьку гостинність. ФОТО+АУДІО
17.05.2008 Мандрівник-кореспондент "Високого Валу" дістався Вільнюса. Не без пригод! АУДІО
14.05.2008 Кореспондент «Високого Валу» вирушає у мандрівку. На береги Балтики, Нямунаса і Даугави
5.06.2008 Кореспондент «Високого Валу»: Вільнюс замкнув коло у 1700 км
30.05.2008 Кореспондент «Високого Валу»: Латвійське місто Лієпая шукає українського побратима. ФОТО
Додати коментар: