Професор Костянтин Ячменіхін: «Приходите в мой дом…». ФОТОрепортаж

Ви колись були на творчому вечорі викладача, відомого в Україні та у близькому зарубіжжі вченого?

Я – вперше, на творчому вечорі доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри всесвітньої історії ЧДПУ імені Т. Шевченка Костянтина Ячменіхіна. Він відбувся 26 листопада в Обласному філармонійному центрі.

За висловом самого виконавця та ювіляра, це «крик його душі». Він і раніше на вечорах історичного факультету виконував бардівські пісні, співав на археологічних експедиціях. Але тут – повноцінний творчий вечір з концертною програмою! Дуже сміливий крок.

Костянтин Ячменіхін неодноразово наголосив, що це не концерт, а творчий вечір. На початку цього вечора він поділився з друзями-глядачами своїми відчуттями перед виступом. Розповів, що вночі він спав гарно, навіть йому наснився і справді концерт, проте в залі були присутні тільки 8 чоловік. Порожній зал. Такі сни у житті справджуються навпаки: зал був повним. Тут були і друзі ювіляра, і студенти, і випускники, і викладачі, і ректорат ЧДПУ.

Ювіляр виконав пісні і під гітару відомі та популярні, всім знайомі, і деякі свої власні. Вечір вдався на славу. Публіка оцінила творчість ювіляра: вони плескали у долоні стоячи, дарували Костянтину Ячменіхіну квіти та вітали з вдалим виступом. А ректор ЧДПУ імені Т. Шевченка професор Олексій Носко підкреслив, що творчий потенціал Костянтина Ячменіхіна є невичерпним.

- Концерт проводиться з ініціативи Костянтина Ячменіхіна. В цьому році йому виповнилось 60 років. Пройшла наукова конференція, урочистості з нагоди цієї дати. І з ініціативи самого ювіляра завершується плідний рік творчим вечором. Із задоволенням у цьому проекті, окрім Костянтина Михайловича, беруть участь студенти і випускники: автор і виконавець Олександр Бондар (запрошений, власне, Костянтином Ячменіхіним), Назар Котельницький, Юлія Мороз, декілька танцювальних колективів. Це не просто творчий вечір, але і вдала концертно-розважальна програма, - повідомила нам заступник декана історичного факультету з виховної роботи, член оргкомітету Лариса Юда.

Не обійшлося і без сюрпризів – це грузинська пісня у виконанні Костянтина Ячменіхіна у дуеті з саксофоністом Назаром Котельницьким, українська пісня «Два кольори…» у дуеті з Юлією Петровською («улюбленою ученицею» професора, як представив глядачам її сам винуватець урочистостей), виступ співачки Світлани Подласої з циркачкою-першокурсницею Аліною Мітько (танок зі свічками), привітання колег Костянтина Ячменіхіна – викладачів кафедри всесвітньої історії.

Вечір був вдалим, концерт щирим, душевним та ліричним, як і сам винуватець свята. Крім усього іншого, професор з гумором відповідав на питання присутніх, які вони йому передавали на влаштований спеціально стіл прямо на сцені. Зокрема, на питання про те, на скільки років він себе відчуває, слухачі отримали відповідь: на 28! І ні в кого не виникло сумнівів!

Також були показані на мультимедійному проекторі фотографії молодого Костянтина Ячменіхіна, фотографії з історії факультету та його кафедри всесвітньої історії. Вони дуже вдало ілюстрували те, що відбувалося на сцені.

Мені вдалося поспілкуватись з «супер-стар» (так його на концерті назвали у листівочці студенти), але молодим у душі професором.

«Ячменіхін – це не Висоцький». Це Ячменіхін!

- Які улюблені Ваші виконавці і пісні у бардівському жанрі? Чому?

- Я люблю і поважаю за їх філософію, за їх мислення Володимира Висоцького, Олександра Розенбаума, Юрія Візбора і багато інших. Пустопорожніх пісень я не люблю.

- Що Вас більш за все зачіпає у піснях?

- Мене зачіпає сенс життя: чому людина живе, чому вона кохає, чому вона робить те чи інше.

Скажімо, ось одна з пісень Володимира Висоцького. Хоча там кохання однієї людини до іншої. І вона не знає, чи є відповідь на це кохання. Вона починається такими рядками: «Здесь лапы у ели дрожат на весу, здесь птицы щебечут тривожно…». Кращої пісні про кохання я не знаю. На моєму творчому вечорі буде дуже добра фонограма, мінусовка, я спробую її виконати. Але це не Висоцький! Ячменіхін – це не Висоцький.

- Як Ви оцінюєте сучасну музику і пісні? Чому надаєте перевагу? Що засуджуєте?

- Я сприймаю все. Якщо комусь це подобається, нехай слухають і співають. Я не консерватор, не буркотун. Мені не всі пісні до вподоби. Я їх не розумію. Такий текст: «Наши самолеты в небе разминутся…». А якщо вони «не розминутся»? Що буде? Мабуть, катастрофа… Тому ці речі мені не до вподоби. Якщо Ларису Доліну можна вважати попсовою співачкою, але у неї талант. Якщо слухати Григорія Лєпса, то у нього дуже непогані пісні і виконання дуже непогане. Я люблю і рок слухати – «Машина времени», наш «Океан Ельзі». Я прихильно ставлюсь до них.

- В цьому році Ви святкували свій ювілей. Як співвідноситься святкування Вашого ювілею та творчий вечір?

- Ви знаєте, Ви мене наштовхнули на цю думку. Але я це не пов’язував. Якщо ми видали «Вісник ЧДПУ», якщо ми провели міжнародну конференцію (тут були фахівці з Росії, Білорусії, України). Це мало відношення до мого ювілею, 60-річчя. Я не жінка, не приховую свій вік. Я в душі молодий, оскільки все життя працюю зі студентами.

А як це вписується у мій ювілей, я про це не замислювався. Просто хотів поспілкуватися зі студентами, сказати, що є інша пісня, чим та, яка зараз лунає по наших гучномовцях. Я не розумію таких слів: «У меня температура, стою у подъезда, как дура…».

- Можливо, такі вечори стануть традиційними на факультеті?

- Вони такими не стануть. Це, скажімо так, крик душі. Чомусь я захотів. Мене декілька разів питали, навіщо я це роблю, навіщо мені це потрібно. Це просто один з проявів самовиразу.

Я не хочу повторюватись. У мене не дуже великий репертуар. Співаю я тільки у камерному складі. Філармонія – це вже не камерний склад.

Зараз це мій подарунок, по перше, собі, і подарунок вам.

Професор – аматор музичного мистецтва

- Чи Ви навчались музиці? Чи закінчували музичну школу?

- Музичну школу не закінчував. В моєму дитинстві їх було обмаль. У мене був надомний вчитель, який мене вчив грати на акордеоні. А ось у школі був вчитель співів. Він мені перший привив любов до співів. Я не знаю, чому так склалося, але у нас у школі був дуже непоганий хор і декілька ансамблів. У мене непоганий був слух.

У нас була вокальна студія, де десь рік я пропрацював. Потім не зміг, оскільки потрібно було іншими речами займатися, закінчувати школу, вступати до вузу.

Я займався сам для себе. Я – аматор, любитель, знаю нотну грамоту, але співаю не по нотах.

- Чи була у Вас мрія стати співаком?

- Такого не було. Я любив співати і вдома співав. Чесно скажу, коли був студентом, то заробляв цим. У нас був студентський гурт. Тоді не було дискотек. Були справжнісінькі танці під живу музику. Ми заробляли невеликі, але кошти, які дозволяли мені дуже пристойно існувати.

- Мабуть, Ваші пісні тоді народились?

- Писав я сам для себе. Я виконував там ті пісні, які треба було виконувати, щоб люди могли потанцювати і відпочити. Це звичайні пісні з репертуару Льва Лещенка і такі інші. Рок музики тоді майже не було.

На першому плані – історична наука

- Ви – вже зрілий вчений. Чи бажаєте Ви стати академіком?

- Ні, я цього не бажаю, бо знаю, що це неможливо. Для того, щоб стати членом-кореспондентом, треба мати багато учнів (у мене якраз багато) та книжок. А їх мало. То що у відриві від архівів, потужних бібліотек – це дуже важко. Ми все-таки на периферії. Я позаминулого року видав свою книгу. Зараз пишу іншу книжку про відомого російського політичного діяча графа Олексія Аракчеєва.

Я вважаю, що багато наших істориків у науковому плані більше претендують на це звання.

- Вас ніколи не запрошували працювати у столицю?

- В столицю не запрошували та я, мабуть, би і не поїхав. А колись, років 10 – 15 тому запрошували до Єкатеринбургу та до Брянську працювати. Я відмовився і залишився тут.

- Яким Ви бачите перспективи розвитку ЧДПУ? Чи може стати історичний факультет провідною науковою установою? Чи стане ЧДПУ класичним університетом? Які Ваші прогнози?

- Я сподіваюсь, що все-таки станемо. Тим паче, що є новий Закон «Про вищу школу», де передбачено об’єднання університетів у таких містах, як Чернігів, в один потужний. Це, мабуть, щось на зразок, російських федеральних університетів, щоб було керування краще і фінансування та інше.

Історичний факультет і зараз серед педагогічних і класичних університетів виглядає дуже непогано. Скажімо, на кафедрі всесвітньої історії, яку я очолюю, зараз 13 викладачів. Всі вони доктори та кандидати наук. У нас нема не кандидатів наук. Останні мої учні захистились минулого року. Далі вже докторські дисертації, якісь розробки. Чотири викладача кафедри – мої учні. Двоє з них почали працювати над докторськими дисертаціями. Єдине, що все ж таки у такому місті, як Чернігів, займатися проблемами всесвітньої історії дуже важко.

Будемо сподіватись, що ми будемо локомотивом в нашому університеті, яким ми є і сьогодні, - підсумував професор Костянтин Ячменіхін.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити