Апокаліпсис від гусака. До прем’єри вистави «Миргород»

За рішенням ЮНЕСКО 2009 рік у всьому світі оголошено роком Гоголя, присвячений 200-річчю від дня народження геніального письменника і драматурга, класика світової літератури.

Продовження життя героїв його творів – найкращий пам´ятник драматургу. Черговою виставою театральної гоголіани Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка стане сюрреалістична містерія “Миргород”.

Її прем´єра відбудеться у суботу, 12 грудня. Режисер-постановник вистави – художній керівник і головний режисер театру Микола Карасьов.

- Миколо Олександровичу, що Вас зацікавило у повісті М. В. Гоголя “Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем”, якій Ви вирішили дати сценічне життя? Яке Ваше ставлення до його творчості? Про що вистава?

- Театр Х1Х сторіччя вважав М. Гоголя коміком і побутовим письменником, ХХ-й вік відкрив у ньому психоаналітика, трагіка і абсурдиста. Він і оповідач анекдотів, і описувач Малоросійського побуту, і містик, і філософ... Гоголь дуже багаторівневий письменник. Його творчість – своєрідний шаровий пиріг, в котрому шар за шаром можна знайти все, що хочеш: від сатири до чорного жаху. Його повість про двох друзів, Івана Івановича та Івана Никифоровича – сумний анекдот про нікчемність провінційних обивательських буднів. Вистава “Миргород” – про те ж саме, але у вселенських масштабах. Можна сказати, що вона про звичку людей сваритися за дрібниці і про наслідки цих сварок, про те, що людям треба бути добрішими і вчитися розуміти одне одного. Це стає зрозумілим з перших же сцен: найменша сварка може перерости у масштаб вселенської катастрофи. Будь-яка приватна, кухонна сварка невблаганно призводить до руйнування особистості, руйнування людини, отже, і цілого всесвіту. Тут усі “світові” конфлікти відбуваються через “гусака”, через дурницю. Вистав “Миргород” – балада про живих мерців, сюрреалістична круговерть часів з нечесаним гротескним світом.

- Чим цей твір може бути цікавим для нашого сучасника?

- “Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем” – абсолютно сучасна історія. Адже знамените гоголівське “Нудно на цьому світі, панове!” – це ж звідси і зараз. І не випадково розмова у Гоголя йде саме про “цей світ”. Відразу ж виникає питання: а на якому світі жити не нудно? І тут вже гоголівської інфернальності ніяк не уникнути. Катастрофа у виставі показана по-середньовічному – відразу у різних масштабах: і в глобальному, і в пізнавально-соціальному, і в душевному, людському. Все приходить до того, чим і повинно закінчитися: старовинне жіноче тужіння про братовбивство, могили обох Іванів, похмурі поминки, і назавжди втрачений сенс будь-якої суперечки. Сучасна і повчальна історія людського буття на всі часи.

- Якими образно-художніми засобами Ви користувалися для втілення головної ідеї твору? Хто сценограф вистави?

- Миргород у творчості М. В. Гоголя – це прозаїчне уїзне місто, визначною пам´яткою якого є величезна калюжа, а фантастичним персонажем – бура свиня Івана Івановича, котра віроломно вкрала прохання Івана Никифоровича з місцевого суду. В самій назві міста прихований іронічний зміст: “Миргород” – це і звичайне глухе місто, і особливий, замкнутий світ. Це – “задзеркалля”, в котрому все навпаки: нормальні стосунки між людьми підмінені на дивну дружбу і безглузду ворожнечу, речі витісняють людину, а свині і гусаки стають замало не головними дійовими “особами”. Разом з художником-постановником Олександром Симоненком в сценографії вистави ми використали образні гоголівські характеристики і самого місця дії, і костюми дійових осіб, і інші характерні деталі. У просторі сцени поселилися або біси, або оборотні. Чортівський зворотний бік світу, який дражнив і тривожив Гоголя, знаходить у виставі переконливу наочність. Як і в Гоголя, тут будь-який сценічний предмет ховає в собі небезпеку раптових перетворень, і легко може раптом чарівним образом перевернутися на бісовщину. А натуралістична детальність світу речей легко розростається сюрреалістичним кошмаром.

- Відомо, що Гоголь був неперевершеним психоаналітиком, чаклуном слова і образу. Яким чином це підтверджено у виставі “Миргород”?

- У центрі вистави двоє трагічних героїв перетворюються на мертві душі. Було два характери: один – світський, уїдливо-вихований Іван Іванович, другий – міцно прив´язаний до землі, обважнілий, незграбний, грубий Іван Никифорович. Життя полишає їх зсередини. Далі – відчай і смуток, нав´язлива ідея суду, помсти, пожежі, сон розуму. Тут же мертві душі і хор у чорних сукнях. Сни змінюються на не менш страхітливу реальність. Звичайно, ми намагалися розкрити усю глибину характерів героїв повісті, але що з того вийшло – судити нашому глядачу.

- Гадаю, йому буде цікаво знати, хто зайнятий у виставі?

- Головні ролі Іванів виконують артисти Едуард Брагіда і Валентин Корінь, на них лежить найбільше навантаження у виставі, в інших ролях зайняті заслужені артисти України Антоніна Баглій і Валентин Судак, артисти Наталія Максименко, Діна Лобур, Ольга Дущенко, Вікторія Велика, Петро Дехтяренко, Петро Великий, Сергій Носенок, Микола Лемешко, Іван Чев´юк, Євген Бондар, Микола Мироненко і майже весь творчий склад театру. Усі вони з нетерпінням чекають на зустріч з глядачем.

Розмову вела Ольга Зеленська,
керівник літературно-драматургічної
частини театру, театрознавець