Художник Іван Марчук: «У Седневі народилася моя технологія»

Чернігівці мають сьогодні унікальну можливість – побачити роботи одного з найвідоміших українських художників, який увійшов до переліку «100 живих геніїв сучасності» за версією британського видання The Daily Telegraph (2007 р.).

Це Іван Марчук. Його картини знаходяться на всіх континентах, окрім Антарктиди. Всі вони виконані в унікальній авторській манері, яку сам художник і серйозно, і жартома називає «пльонтанизм» (від слів «плести», «пльонтати»).

І дійсно, картини нiби створенi з клубочкiв чудернацьких ниток чи виткані, неначе гобелени. Стиль майстра не пiддається жодним класифiкацiям. Належнiсть свою до будь-якої з них вiн вiдкидає. У нього все: пейзажi, портрети, наїв, «ню», щось узагалi химерно-казкове, грандiозний цикл абстрактних робiт... Усе це неможливо сплутати з роботами iнших митцiв. Його картини вражають мистецтвознавців, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу. А він привіз свої картини до Чернігова! До речі, вперше! Тож поспішіть до виставкових зал Колегіуму на Валу!

На відкриття виставки художник приїхав особисто. Поспілкуватися з ним мали змогу всі бажаючі. Іван Степанович розповів чимало цікавого і про основні етапи своєї творчості, і про всілякі утиски, яких він зазнав спочатку за радянської влади, а потім і за часів незалежності України. Повідав також і про своє життя-буття в Америці. Цікаво було довідатися також про те, що пов’язує геніального митця з Чернігівщиною. Отже, про все це коротенько.

Про періоди творчості художник говорить:

- Іноді на виставках мені кажуть про мої роботи, що такого ще ніколи не бачили, а я кажу - коли б ви таке бачили, то не бачили б мене. Бо цінується те, чого ще ніколи не було. Тому я сколихнув цей світ. Було дев'ять періодів творчості, «дев'ять Марчуків» і кожен з них чимось дивує. Я, в першу чергу, себе повинен дивувати. Щось весь час крутиться в голові, треба щось нове робити. Коли я вже підписую картину, я відсилаю її в світ і знаю, що відгук на неї буде неодмінно. Сьогодні я працюю над «десятим Марчуком». Це погляд у безмежність. Тут у Чернігові представлені вісім робіт з цього циклу. Я не знаю, коли зупинюся. Хоча інколи я роблю перерву і пишу пейзаж. Це потрібно. Всі питають: «Як? Такого ніде не було!» А я кажу: «Просто заліз високо, прорвав небо і подивився, що там є». Так і буду малювати до безкінечності. Може, ще появиться щось одинадцяте – я не знаю. Але зараз хочу зробити виставку в Києві тільки «одного» Марчука, тому що я завжди мішаю все до купи.

Про витоки унікальної техніки:

-         Я добре знаю Чернігів, добре знаю Седнів. Припинилися мої поїздки сюди в 1984 році. І до цього часу я тут не був. Знаєте, якщо подивитися на ці пейзажі, то у Седневі народилася моя технологія. Адже я приїздив взимку, восени і весною. І коли дивився на голі дерева, на думку спадало: як це можна зробити? Так що все почалося як раз у Седневі. Я був нормальним художником, вчився 11 років: було училище у Львові, інститут. Але вже в інституті я собі сказав: якщо не знайду себе – не знайду свій мистецький світ, то кидаю пензлі, беру лопату, сокиру, граблі, бо я до цих пір селянин, страшенно люблю цю справу. А мій тато був на всю округу найбільш відомий ткач. Дехто думає, що все життя моє було засноване нитками. І це правда. І всі думали, що нитка моя снується з тих пір – з дитинства. Але в Седневі я забув, що мій тато ткач. Мені хотілося снувати нитку, але в іншому варіанті. І я придумав цю техніку. Так ніхто ніколи не робив і робити, слава Богу, не буде. Бо для того треба мати неабияке терпіння та вміння.

Про гримаси долі:

- До Києва я потрапив за направленням, 20 років був під пресом, не виставлявся, мене не приймали нікуди, нікуди не випускали. Я жив у повному вакуумі, це було життя нестерпне, і я був просто на грані. Це було виживання. Було багато втрачено часу. В той час я працював над Шевченкіаною, а в 1983 році – повністю жив Шевченком. Зробив 42 роботи, а хотів 100. Це не просто ілюстрації, а нормальні картини. Вони всі знаходяться у Каневі. До речі, ні однієї роботи я не зробив у Києві.

Про те, що надихає художника:

- Це все робиться не на натурі, хоча всі мотиви взяті з натури. Це робиться на стаціонарі у майстерні. Коли я про Седнів забув, то перекинувся на пейзажі придніпровських сіл. Навіть будучи в Америці, кожного року приїздив, шукав собі оселю на Дніпрі – то в одному місці, то в другому. Насамкінець знайшов собі своєрідну студію на батьківщині Шевченка, купив у Каневі стару звичайну хату, навколо там старі дерева. Хоча то не мій ідеал, адже я люблю поле, а в Каневі немає поля. І я любуюся на Дніпро, надихаюся тим. Після того, як повернувся в Україну, моє життя триває і в Києві, і в Каневі. Але пейзажам я нині приділяю найменше часу. Якби я тільки цим займався, та ще й був би продавцем, то був би багатий художник. І якби ще й портрети писав! А взагалі портретів у мене дуже мало. Мені кажуть: «Пиши портрети, і пиши потрібних людей». Але якби я на тому зупинився, то історія мистецтва дуже б збідніла.

Про омріяне:

-         Для мене мистецтво - це життя і одкровення. Іншої альтернативи нема. Й водночас мистецтво - це каторга. Я працюю 365 днів на рік і без цього не можу. Це присуд долі, карма, вирок, приреченість. І нікуди не дінешся. Я мрію погрітися на пляжі, полежати у траві, слухаючи як вона росте, я хочу дивитися, як пливуть у небі хмари, хочу тішитися, веселитися, спілкуватися в компанії, не відмовився б піти до школи, щоб когось там чогось навчити. А потім думаю: а мені ж теж хочеться самому щось зробити. Непереможна думка!

Біографічна довідка

Іван Степанович народився в 1936 р. в селі Москалівка, Тернопільської області.

1965 р. – закінчив Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва, керамічний факультет. Переїжджає до Києва, з 1965 по 1968 р. працює художником в Інституті надтвердих матеріалів АН УРСР.

З 1968 до 1980 р. - художник Творчо-виробничої майстерні об'єднання «Художник».

1979 р. - перша офіційна персональна виставка у Москві (зал на вул. Малій Грузинській).

З 1980 до 1989 р., не маючи офіційного визнання і не прийнятий до Спілки художників, робить великі виставки в різних установах та організаціях, як, приміром, у відділі мистецтв Національної бібліотеки АН України. Набуває слави як неформальний лідер мистецького українського андеґраунду.

У 1989 р. емігрує до Австралії, потім живе в Канаді і США. Широке визнання митця за кордоном привело до того, що його прийняли до Спілки художників СРСР, але... без його відома.

1990 р. - Марчук відвідує Україну, відбувається його перша офіційна виставка саме в Києві - у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині - Національний художній музей України).

У 2006 р. Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника на такому високому рівні. «Золота гільдія» нараховує нині 51 художника з усього світу.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити