Сьогодні православні шанують Серафима Саровського

Сьогодні православна церква відзначає день пам'яті Серафима Саровського. Небагато чудотворців удостоюються святкування дня їх пам'яті двічі на рік. Серед них - преподобний Серафим Саровський.

15 січня відзначається день його смерті і пам'ять набуття святих мощів чудотворця, вилучених після жовтневого перевороту 1917-го року. Серафим Саровський - один з найбільш шанованих святих.

Зараз мощі Серафима Саровського покояться в заснованому ним Дівєєвському жіночому монастирі. Чудотворцю Серафиму Саровському моляться у скорботах, при хворобах внутрішніх органів, при хворобах ніг.

Довідка "Вікіпедії":

Серафим Саровський (Прохір Мошнин, 19 липня 1758, Курськ - 2 січня 1833) — один з найбільш шанованих православних святих, чудотворець. Преподобний сам відбивав напади диявола, узявши на себе подвиг стовпництва, молився на камені із зведеними руками тисячу ночей.

Преподобний Серафим Саровський народився в Курську, в сім'ї купця. Трьохрічним хлопчиком впав з дзвіниці, але чудом залишився живий. Підлітком отримав зцілення від Курської ікони Божої Матері “Знамення”. В юності паломником прибув в Київ, поклонитися печерським святим.

У віці 18 років став послушником у Саровському монастирі. Шістнадцять років провів в пустині, з них три роки - в повному мовчанні. Випробував себе подвигом стовпництва: 1000 днів і ночей стояв на камені і невпинно молився.

Провівши 10 років в пустині, Преподобний, якому вже пішов сьомий десяток, почав приймати стражденних, розраджувати і зціляти їх. У деякі свята до нього приходило по декількох тисяч чоловік.

За свідченнями очевидців, преподобний мав дар слова “живого і щедрого”, прозорливість незвичайну: читав думки, як книгу. Був завжди радісним. Лице його випромінювало чудесне світло, а під кінець життя було настільки осяйно-сліпучим, що “неможливо було дивитися на нього”.

У 20-ті роки н.ст. Саровську пустинь закрили, а мощі вивезли невідомо куди. Тільки в 1991 році вони були виявлені у фондах музею, розміщеного в Казанському соборі Санкт-Петербурга.

Настанови преподобного Серафима Саровського:

Коли ми відвертаємось від людини або ображаємо її, тоді на серце наше якби камінь лягає.

Не потрібно судити нікого, хоча б власними очима бачив, що хтось согрішає, за словом Божим: не судіть, і не судимі будете (Мат. 7, 1). Тому що невідомо, скільки часу ми можемо в чесноті перебувати.

Чому ми засуджуємо братів своїх? Тому, що не намагаємося пізнати самих себе. Хто зайнятий пізнанням самого себе, тому ніколи помічати за іншими. Засуджуй себе й перестанеш засуджувати інших.

Людина тілом подібна запаленій свічці. Свічка повинна згоріти, і людина повинна померти. Але душа безсмертна, тому і піклування наше повинно бути більше про душу, ніж про тіло.

Душу споряджати треба словом Божим: адже слово Боже, як каже Григорій Богослов, є хліб ангельський, його ж споживають душі, які Бога жадають. Найбільш всього треба вправлятися у читанні Нового Завіту та Псалтиря, що повинно робити стоячи. Від цього буває просвітлення в розумі, який змінюється виправленням Божественним. Треба так себе навчити, щоб розум мов би плавав у законі Господньому, яким керуючись, повинно влаштовувати і життя своє.

Дуже корисно займатися читанням слова Божого в усамітненні і прочитати всю Біблію розумно. Тільки за це, крім інших добрих справ, Господь не залишить людину Своєю милістю, але сповнить її дару розуміння.

Для збереження миру душевного також всіляко повинно уникати осудження інших. Неосудженням та мовчанням зберігається спокій душевний: коли у такому устрої буває людина, то отримує Божественні одкровення.

Всіма засобами треба намагатися, щоб зберегти мир душевний і не обурюватися зневагою від інших; для цього треба всіляко намагатися стримувати гнів і завдяки увазі розум і серце берегти від непристойних рухів. Така вправа може дати людському серцю тишу і зробити його обителлю для Самого Бога. Щоб зберегти мир душевний, треба віддаляти себе від смутку і намагатися мати дух радісний, а не сумний.

Коли людина намагається мати в собі серце смиренне і думку не обурену, але мирну, тоді всі підступи ворожі бувають бездіяльні, адже де мир помислів, там почиває Сам Господь Бог.

Покаяння у гріху, між іншим, полягає в тому, щоб не робити його знову. Як до будь-якої хвороби є ліки, так і будь-якому гріху є покаяння. Отже, безсумнівно приступай до покаяння, і воно буде просити за тебе перед Богом.

Тіло є раб душі, душа - цариця, а тому це є милосердя Боже, коли тіло виснажується хворобами; адже від цього слабіють пристрасті, і людина приходить в себе; і сама хвороба тілесна виникає часом від пристрастей. Хто переносить хворобу з терпінням і вдячністю, тому зараховується вона замість подвигу або навіть більше.