Останнє оновлення: 17:01 четвер, 21 лютого
Невідома історія
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Січовий стрілець з Чернігівщини
Січовий стрілець з Чернігівщини

Січовий стрілець з Чернігівщини

Тема громадянської війни на сьогодні актуальна не тільки в історичному контексті, але й політичному. Чимало псевдознавців цього періоду вихоплюючи з історичного контексту різноманітні факти, спекулюють ними, намагаючись довести свою точку. Проте, на сьогодні в історичних дослідженнях ця тема недостатньо розкрита і продовжує залишатися своєрідною «Tabula rasa».

             Як і в ті часи ситуацію намагаються переламати не професіонали, а аматори, своєрідні "повстанські отамани історичних досліджень". І це їм вдається!

            Особливо це актуально для Сіверського краю, де події національно-визвольних змагань української нації початку 20-го століття розтяглися мало не на півтора десятиліття (так загін під командою отамана Пилипа Ващенка був розбитий у шосткинських лісах на початку 1929 р., а на початку 30-х на Городнянщині відбулося повстання отамана Рябченка). Проте, на жаль, про учасників цих буремних подій ми знаємо дуже мало.

            Досліджуючи минулого року київські архіви, прилуцький дослідник Віктор Моренець натрапив на справи з фотографіями наших земляків-чернігівців. Це були рапорти, прохання до уряду УНР про видачу іноземних паспортів. Один із знайдених документів розповідає про Юхима Осипенка. У цьому рапорті його командир просить Військового міністра видати закордонний паспорт «сотнику дорученої мені дивізії як необхідного документа на вільний виїзд до Острога у справі ліквідації … (нечітко надруковані слова) майна».

            Народився сотник армії УНР Осипенко Юхим Якович 9.10.1884, як зазначає історик Ярослав Тинченко 9.10.1884 року у с. Сугдинка Козелецького повіту. Детальне вивчення карти Козелецького повіту та «Списку населенных мест Черниговской губернии» (1859 рік) не виявили такого населеного пункту.

            З 1914 року служив у 166-му піхотному Рівненському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю за бій 01.07.1916 під час невдалої для Російської армії Барановицької або, як її ще називають, Скорбово-Городищенської наступальної операції. Тоді російські війська, зосередивши значні сили вирішили прорвати оборону німців у районі м. Барановичи (нині Брестська область, Республіка Білорусь ), Проте, незважаючи на чисельну перевагу та величезні втрати не просунулися ні на кілометр. Останнє звання у російській армії – штабс-капітан.

З 20.02.1918 – комендант станції Маневичі (залізниця Ковель-Сарни) на західному кордоні української держави. З середини лютого 1919 року до ліквідації Корпусу Січових стрільців був незмінним командиром 2-го пішого полку Січових стрільців (з середини липня - 29-го Січового) Діючої Армії УНР.

Тоді, у першій фазі другої війни проти більшовицької Росії Осадний корпус Січових Стрільців розклався, – його дивізії з протигетьманських повстанців розбіглися або перейшли до ворогів і боєздатною залишилася тільки колишня Дивізія Січових Стрільців, до якої і долучився Юхим Осипенко. В січневих і лютневих боях проти Червоної армії і повстанців зазнала важких втрат.

Наприкінці лютого Корпус Січових Стрільців відійшов у тил для реорганізації, після якої він нараховував 500 старшин і 7 000 вояків, але внаслідок бою під Бердичевим (21 — 29 березня 1919) він зменшився до 300 старшин і 4 500 вояків. Не зважаючи на подальші бої в районі Шепетівки й Крем'янця, корпус, завдяки новому поповненню, збільшився у червні до 319 старшин і 8 067 вояків.

У поході на Київ (липень-серпень 1919), перейменований на Групу Січових Стрільців у складі Армійської групи полковника Арнольда Вольфа, корпус наступав через Шепетівку, Звягіль на Коростень. Після виникнення нового фронту проти Добровольчої армії генерала А. Денікіна Група Січових Стрільців відступила з-під Коростеня до Шепетівки і в середині жовтня перейшла на фронт Добровольчої армії, але в грудні, у зв'язку з катастрофою обох українських армій у «чотирикутнику смерти», демобілізувалася.

Юхим Якович у цей час вже, згідно із розпорядженням командування із 29.10.1920 року – командир 37-го стрілецького куреня 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. Справа в тому, що галичани складали близько 90% особового складу, були незадоволені зовнішньою політикою Директорії УНР, протиріччя загострились після укладення Варшавського договору 22 квітня 1920 рoку між УНР та Польщею. 25 серпня 1920 р. керівництво Західноукраїнської республіки видало наказ всім галицьким частинам з 5-ї Херсонської дивізії залишити Дієву Армію УНР і перейти через Карпати до Чехословаччини, що було частково зроблено. Тож дивізія залишилася без значної частини офіцерів, які довелося заміщати.

Подальша доля сотника Юхима Осипенка невідома.

Про його високі бойові та моральні якості говорить служба у корпусі Січових стрільців. На відміну від загальноприйнятої практики Армії УНР перед призначенням старшин до Січовиків збиралася Стрілецька Рада (в тому числі й рядові стрільці), в даному випадку полку, висловлювала свою думку про фахові і моральні якості кандидата на посаду, і якщо не було заперечень, то свою згоду повинен був дати ще повний збір стрілецьких старшин. І тільки після цього Стрілецьке командування призначало даного кандидата старшиною Січових Стрільців.

Джерела: 

1. Георгиевские кавалеры периода Первой мировой войны.

http://www.history-ryazan.ru/node/11671

Перегляд 19.02.2012

2. Осипенко Юхим Якович//Я. Тинченко Офіцерський корпус Армії Української народної республіки., -К., 1999, - С. 317-318

3. ЦДАВО,-фонд 1092 (Міністерство Внутрішніх Справ УНР). - опис 2, - справи 519 – 526

4. Золоті ворота: Історія Січових стрільців - Київ, - 1992

 

 


Збільшити

Оригінальний документ віднайдений Віктором Моренцем в архіві

Коментарі (6)

Петро Осипенко | 2012-12-23 16:02

Дозволю собі скопіювати для поповнення розповідей про людей з прізвищем Осипенко. Маю для цього рубрику в розділі "Українське прізвище" на своєму сайтику.
  Дякую за матеріал!

Валерій Шевчук | 2012-02-23 05:27

Наш Чернігів настільки український на півночі як і наш Львів на заході.
Юхим Осипенко, Пилип Ващенко, Отаман Рябченко - свята справа пам"ятати наших земляків-героїв часів УНР. Чудовий матеріал, Олександре.

Костянтин з Макишина | 2012-02-22 18:52

Дуже цікава стаття про одну з наймеш відомих сторінок історії Чернігівщини. Саме завдяки таким людям нам не воромно, що ми - українці, що ми - чернігівці. Для того, щоб міцно стояти ногами на нашій, Богами даній землі у цей складний час, ми потребуємо знати правду про нашу історію. І Олександр Ясенчук самовіддано й заповзято робить нелегку справу. З цієї публікації видно руку не краєзнавця, що живе вигадками, а серйозного історика-фахівця. Хочеться побажати Олександру подальших наукових звершень. Ми переможемо!

Artemio | 2012-02-22 18:35

Цікава стаття. Про Юхима Осипенка особливо. Отже, і ЧЕ славиться войовничими "дядьками", котрі намагалися здобути незалежність. Хоча хто його знає...Всілякі замполіти, ЧК, КГБешники та інші підараси замилили нам мізки, а з архівів дістанеш лише голі факти. Бабуськи з часів першої світової нажаль не "збереглися". До речі, щось подібне Євген Шпилецький досліджує, кіношник місцевий, тільки в дискурсі вже 2гої світової, але та ж сама Чернігівська область і там також багато чого ну ДУЖЕ нового та дивуючого для нас.

hecbx | 2012-02-22 13:34

сашко своєю просвітницькою працею вже давно заробив звання доктора історичних наук!...

Олекса _Пекур | 2012-02-22 12:54

Чернігів доби УНР , як власне і вся Чернігівщина, по 20-ти роках незалежності, на жаль, і по сьогодні є terra incognita.
Знову ж таки, на жаль, професійних істориків, вчених секретарів державних історичних музеїв більше цікавить доля призабутих царських генералів, а не тих, хто реально виборював незалежність у складні і мало досліджені часи УНР.
Той період не представлений у Чернігові жодним пам'ятним знаком, жодною меморіальною дошкою. Не було української влади у місті, українських організацій, установ, зрештою української громади, - лише червоногвардійські приходьки з півночі. Своє перебування вони позначили рясно.
Тому те, що робить Олександр, справді "повстанський отаман історичних досліджень", має принципове значення.
Наснаги і наполегливості в утвердженнні Чернігова з українською історією.
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Про монетизацію пільг і субсидій

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор