Віктор Прокопенко: Наш родовід - з козацької сотні (фото)

Чи знаєте ви, звідки пішов ваш рід, як утворилася ваше прізвище? Якого ви роду-племені і ким були ваші пращури? Мабуть, на ці, не дуже складні питання мало хто з нас може відповісти достеменно.

У багатьох сім’ях в Україні як правило, не ведуть родоводу, не малюють генеалогічне дерево. Але є люди, які захоплюються вивченням історії рідного краю, досліджують походження фамілій і знають, де їх корені і звідки пішов їх рід.

І для цього не обов’язково бути вченим і місяцями просиджувати в архівах. Нещодавно ми познайомилися з дуже цікавою людиною – Віктором Прокопенко…

Віктор Прокопенко народився у селі Новоукраїнське, Ріпкинського району Чернігівської області. Вже 15 років очолює селищну раду, а у вільний час вивчає історію рідного села, області. А яка ж історія без людей, справами яких вона й написана?

– Про історію рідного села я можу розповісти вам, починаючи з 1738 року. І це буде не якась моя фантазія. Все доведено вченими на підставі реальних документів, – розповідає Віктор Прокопенко, показуючи нам копії з історії сіл Ройської сотні. – Колись в нас було три села: Чепіговка (Стігунки), Маслаковка і Церковище. У 1961 року наше село було перейменоване в Новоукраїнське.

Захоплення історією рідного села у Віктор Прокопенка виникло випадково. Колись зайшла суперечка про походження фамілій. Кожен почав розповідати про те, звідки утворилася і походить його прізвище. Ще в школі Вікторові розповідали про те, що рід «Прокопенко» пішов від слова «Прокіп», тобто, «кріпак».

Але в цю суперечку втрутився знайомий Віктора, історик за фахом. Він авторитетно заявив, що вивчаючи історію, не раз натрапляв на документи, які свідчать про те, що фамілія Прокопенко – пішла від козачого роду.

Для підтвердження своїх слів знайомий надав і копії документів про історію сіл Ройської сотні. В цих документах були і дані з Ревізії посполитих 1729 року, 1732, 1739 років і з Генерального опису Лівобережної України за 1767 рік: це, по теперішнім міркам – перепис населення.

В переліку найвідоміших козацьких родин є й фамілія Прокопенка. Ось що пишеться про засновника роду Яцка (Якова), який був виборним козаком:

«Бил в походах 1687 на Коломаку, як гетмана Самойловича взято, 1688 под Самарою, 1689 под Перекопом, 1692 у Белгородщине под Паланкой, 1695 под Казикерменом, 1696 у Киеве летовали под час озовского походу, 700 под Руголевом у Удове. Сын его после тех походов в 706 был в Польше под Замостем, 707 у Печерском на работе, 708 за Сожжем против шведа, 709 у Гомелю, 710 у Ирклеве, 711 под Каменим Затоном, 713 у Киеве над Либелю, 719 у Царичине. А после цих походов комисаровал в Дербине. В 724 году пошел в поход».

Був у Яцка і брат Самійло. Але чим займався – не відомо. Далі згадуються діти, онуки й правнуки цих козаків, аж до четвертого коліна. Мабуть, на відміну від нашого часу, родовід навіть на селі вели!

– Мені це цікаво, щоб знати про село, про своє. Працюєш тут, і як не знати? – переконаний Віктор Прокопенко. – В мене є інформація про любу козачу фамілію з сіл Райської сотні. Прийде Шило, розповім про Шило. Прийде Вовк, розповім історію роду Вовків.

Мабуть часами Віктор Прокопенко може розповідати про історію свого села, починаючи з часів монголо-татар. Він пишається тим, що його пращури боронили країну від ворога.

Прокопенко переконаний, що занепад сіл розпочався після того, як був збудований тракт Санкт-Петербург – Одеса. Пішла від сіл дорога, почали уходити і люди. Дуже багато життів забрала і Велика Вітчизняна війна. А от у часи голодомору села постраждали не дуже сильно – мабуть допомагала і природа.

Частина історії села Новоукраїнське і до цього часу зберігається у селищному музеї. Є там і портрет Прокопенка П.П., першого голови колгоспу, і батька Віктора Прокопенка – Володимира, який за видатні результати польових робіт був неодноразово нагороджений урядовими нагородами СРСР.

Поцікавилися ми у Віктора Прокопенка, чи часом не родич йому перший заступник голови Чернігівської облдержадміністрації Станіслав Прокопенко?

- Ця фамілія пішла саме звідси, з Ріпкинського району. І про це свідчать історичні документи! Предки Станіслава Миколайовича могли опинитись виїхати з нашого краю коли завгодно. І козаки їздили по всіх усюдах. І в Радянські часи люди втікали з сіл на заробітки, а то й примусово відсилалися до промислових регіонів. Я переконаний, що Прокопенко – наш, і коріння у нас одне, – зазначив Віктор Прокопенко.

Довідка:

Ройська сотня

За часів Київської Русі територія майбутньої Ройской сотні представляла собою щільно заселену територію з великою кількістю поселень на півночі і північному сході межиріччя нижньої течії Десни і Дніпра. Від земель радимичів її відокремлювали болота Паристе і Замглай, що займають дно давньої широкої долини Дніпра-Замглая.

Початок ці болота беруть в місці впадання річок Вир і Сож в Дніпро і тягнуться широкою смугою в 6-8 км з півночі на схід майже до впадіння річки Замглай в Десну, відокремлюючи регіон від літописної Сновської тисячі.

Територія майбутньої Ройской сотні охоплювала басейни верхньої течії річок Стрижень і Замглай, а на заході досягаючи річки Білоус, яка служила природним кордоном з Любецький землями (пізніше - територія Любецької сотні).

Проте за часів монгольського панування весь регіон практично спорожнів. І тільки в литовський період, у зв'язку зі стабілізацією внутрішньополітичної обстановки, відбувається нова хвиля заселення краю. З другої половини ХV ст. відомі села Сибереж, Велика Весь і Мала Весь, Буянкі, Яриловичі.

Ймовірно, процеси заселення регіону прямо пов'язані з особливим становищем Любецького замку, який після 1471 стає центром волості у складі новоствореного Київського воєводства. Тут формується прошарок військовозобов'язаний шляхти, яка приймає на себе обов'язок захисту північно-східних кордонів спершу Великого князівства Литовського, потім Речі Посполитої. Як наслідок, до основи більшості населених пунктів на території майбутньої Ройской сотні пряме відношення мають представники Любецької шляхти.

На момент включення Чернігово-Сіверщини до складу Речі Посполитої (1618 р.) спорожніли також Сибереж, Велика і Мала Весі (останнє поселення більше не відновилося). На той час на території майбутньої сотні реально існували тільки Ріпки, Буянки і, можливо, більш північні Яриловичі і Познопали. В усякому разі саме в польський період формується мережа населених пунктів, які надалі увійшли до складу Ройской сотні.

Фото: Віктор Прокопенко годинами може розповідати про рідне село і людей, які тут жили з незапам’ятних часів.

У Новоукраїнському пам’ятають тих, хто загинув за Батьківщину

Таким був перший голова колгоспу Прокопенко

Батько Віктора Прокопенка – Володимир