Мистецтво творити добро – наука від гомельської княгині

"Поспішай робити добро…" За таким принципом жила гомельська княгиня Ірина, улюблениця міста і всієї Білорусі. Красуня, меценат і просвітитель, чудовий організатор і одна з найрозумніших жінок своєї епохи.

Коли у Ірини з’являлася вільна хвилинка, вона вишивала. І картини виходили такими ж вишуканими, як і вона сама.

Гомель. Друге за величиною місто Республіки Білорусь. Навдивовижу чисте та впорядковане. Тут вам обов’язково нагадають про партизанську славу, оборону у 1812-му та 1941 роках, покажуть сучасні підприємства і новобудови.

І все ж найбільша любов жителів міста належить не підкорювачу Криму Рум’янцеву, не воєначальнику Паскевичу, а тендітній, милій жінці – останній гомельській княгині Ірині.

Прекрасна Ірина

Вона народилася в одній із найвідоміших родин Петербурга в середині 19 століття. Тато – граф Воронцов-Дашков, невтомний танцівник і оптиміст. Мати – знаменита світська левиця Олександра Наришкіна. У своїх творах цю статну жінку звеличували Тургєнєв, Нєкрасов, Лєрмонтов. Пушкін часто гостював у Наришкіної, люб’язно читаючи найсвіжіші вірші.

У родині було двоє дітей: хлопчик (згодом він став генералом) і чудова дівчинка Іринка. У 16 років вона виросла у юну красуню, розумницю і справжню леді.

Сусідами Воронцових-Дашкових у Петербурзі була не менш відома сім’я полководця Івана Паскевича. Батьки товаришували, а діти – Ірина і син Паскевичів Федір – обвінчалися. 17-річна Іринка стала княгинею Паскевич.

Молода родина оселилася в центрі Петербурга. Жили досить скромно, не надто захоплюючись світськими розвагами. Іра створила театральну студію і сама грала у ній. Федір колекціонував старовинну зброю.

Розумниця Ірина

Минуло три роки, відійшов у вічність свекор, Іван Паскевич. Ірина та її чоловік успадкували величезні маєтки. Серед них – половина міста Гомель, із садибою та парком. Всього ж на Гомельщині Паскевичі мали майже 90 різних хуторів, підприємств, дач.

Освічена княгиня Ірина займалась перекладами. Першою в Росії вона виклала "Війну і мир" французькою мовою. А згодом переклала твори Толстого угорською, англійською, польською, голландською, турецькою мовами. Їх княгиня знала досконало.

Благодійниця Ірина

Усе рідше виїжджала молода родина до Петербурга. Усе більше цікавили Ірину справи її Гомеля.

Список зробленого княгинею для міста величезний! Півстоліття вона займалася освітою і медициною, будувала школи, училища, запроваджувала стипендії для найбільш обдарованих студентів. Завдяки княгині Ірина сотні, тисячі дітей стали грамотними. Сироти і вихідці з найбідніших родин щомісяця отримували грошову допомогу від "княгинюшки".

Усі малюки Гомеля на Різдво збігалися до гроту біля входу у парк Паскевичів. Тут сама Ірина роздавала кожному подарунок. Своїх же дітей у Паскевичів не було.

Одного разу Ірина побачила на вулиці хлопчака, що торгував пиріжками з маком. Розговорилися. Жвавий хлопчисько Абраша Брук мріяв учитися і стати лікарем. Ірина взялася опікуватися ним, влаштувала до школи, а потім відправила навчатися до Швейцарії. Звідти Абраам Брук повернувся чудовим окулістом, одним з найкращих у Російській Імперії. Оселився він у Гомелі, працював у клініці, побудованій Іриною, жив у будинку, який подарувала йому княгиня. До гомельської лікарні по допомогу зверталися з багатьох міст Росії. За радянської влади Брук помер від голоду, але то вже інша історія…

Ірина побудувала також гінекологічну клініку і пологовий будинок, притулок для літніх людей, велику кількість лікарень, пунктів допомоги. У багатьох із них лікування надавалося безкоштовно або ж було передбачено хоча б кілька безоплатних місць.

У 1903 році помер чоловік Федір. Тендітній Ірині було уже 68 років. Проте енергія її не згасала!

Велика господиня Гомеля займалась і промисловістю. На одному з підприємств Паскевичів, паперовій фабриці, вперше в Росії ввели 8-годинний робочий день. Робітники заводів одержували достойну зарплату, отримували житло, медичну допомогу.

Княгиня виділила величезні кошти на облаштування водопроводу в Гомелі. Звела кам’яний будинок під чоловічу гімназію. Організувала музичний салон для дітей. Допомагала бідним дівчатам – давала їм посаг. Причому не подушки чи перини, а добротні швейні машинки.

Майстриня Ірина

Коли з’являлися вільні хвилинки, Ірина сідала за п’яльця і вишивала. Роботи княгині виставлялися у салонах Москви, отримували високі нагороди. Майстриня Ірина навчала вишивці молодих панянок, організувала спеціальні курси.

У Гомельському палаці збереглася лише одна вишивка Ірини. Власне, авторство документально не доведене, жодних міток на роботі немає. Проте історики впевнені: саме руками княгині вишитий вишуканий пейзаж, шовком по шовку.

Фотографію роботи на моє прохання люб’язно надала дирекція Гомельського палацово-паркового ансамблю. Вишивка просто неймовірна! Тонким, копітким виконанням вона нагадує найкращі роботи східних майстринь.

Покірна долі Ірина

Почалося шалене 20 століття. Загриміла Перша світова війна. Княгиня відкрила у Гомелі госпіталі для ранених, безкоштовні їдальні для біженців. Ірину у її маєтку відвідав сам імператор Микола ІІ, дякував за зроблене.

І знову потрясіння – революція 17-го року. До палацу Ірини прийшли представники Ради народних комісарів. Княгиня не сперечалася, підписала дарчу і все своє майно передала новій владі. Сама ж переїхала до маленької кімнатки, назавжди залишивши палац.

У маєтку відкрили музей. Проте з кожним роком його інтер’єри біднішали, цінності тоннами вивозилися до столичних сховищ. Значна частина "губилася" по дорозі. А то і просто: зайде відвідувач до музею – і нема срібної ложки.

Ірина приймала усі удари долі спокійно, прощаючи своїх кривдників. Маленька, худенька, завжди у чорній або темній сукні з білим мереживним комірцем – вона більше скидалася на покоївку, чим на княгиню.

Ірина прожила довге життя у 90 років. Поховали княгиню без жодних почестей, у простій чорній труні біля храму Петра и Павла у Гомелі. В радянські часи згадувати про княгиню не бажали – надто не вписувався її образ у портрет "буржуя" чи "гнобителя".

Сьогодні пам’ять про "нашу Іринушку" поступово відроджується. Її ім’ям названа вулиця, портрети княгині пишуть кращі художники Білорусі.

Прекрасна Ірина творила добро так само природно, як дихала чи говорила. "Поспішай робити добро…" Можливо, це і є головне мистецтво у житті?..

Дякую за допомогу і підготовці матеріалу Чернігівський історичний музей ім. Тарновського (організатор турів "Дорогами рідного краю" та адміністрацію Гомельського палацово-паркового ансамблю.