Як Кирилович зробив дружину щасливою (фото)

Раїса Дмитрівна Кочан із Єнькової Рудні живе з чоловіком уже 54 роки.

Скоро у них 55-ліття шлюбу.

Небагатьом випадає таке!

Адже на життєвому шляху бувають не лише прямі стежини, а й сльози, гіркота.

Та найбільш пам’ятним за весь це час Раїса Дмитрівна вважає один день — 26 серпня 1986 року.

— Відтоді я стала по-справжньому щасливою, — зізнається жінка.

Ні, Раїса Дмитрівна не виграла машину чи тисячу рублів. Але з того дня в її родині все кардинально змінилося: зникли образи, грубощі через пияцтво чоловіка.

Річ у тім, що Станіслав Кирилович заробляв на хліб тесляруванням. Зробить чоловік роботу, а вдячні люди ставлять могорич. Одне слово, за роки такої праці тесля вже не міг прожити без чарки і дня. А хміль у голову — сварка вдома.

— Ні, я не докотився до того, щоб за пляшку виносити з хати ложки та миски, як деякі сільські парубки, — каже 75-річний С. Кочан. — Ми й корову, і по двоє свиней тоді порали. Але що було, то було. Розпився я добре. Аж здоров’я підупало. І потрапив я в лікарню...

Чи то докори та вмовляння дружини подіяли, чи болячки налякали, але чоловік зробив правильний висновок: із пиятикою треба закінчувати. І з серпня 1986 року він не п’є.

— Невже і по святах не пригублюєте? — дивуюся.

— Навіть коли діти приїжджають. Все одно не п’ю!

— І не кортить?

— Та якби я пив, то з вами б тут не говорив! Уже на кладовищі б лежав. А так ось із Раїсою ще дибаємо, корову навіть тримаємо. Головне — правнука побачив!

Кочани виростили двох синів, дочку. Мають трьох онуків. Обоє втішені їхніми успіхами.

Тесля звів для родини від фундаменту до даху дерев’яний дім. Щодня він у господарських клопотах: щось майструє, лагодить. Та й господарство пенсіонери тримають чимале: як-не-як, ще можуть і дітям щось на гостинці зібрати.

— Буває, й посваримося, — щиро додає Раїса Дмитрівна. — Так це ж за якесь діло. А не за те, що десь гроші посіяв... Посваримося й помиримося. Я з ним разом із 18 років. Було важке життя. З 15 літ на свинофермі. Працювала і телятницею. А ось тепер живемо одне для одного і для дітей. Дивлюся, як сільські мужики спиваються, і дякую Богові, що мого Станіслава на правильну путь настановив. Він же тепер і чоловік любий, і батько добрий, і дід, якого правнукам не соромно показати.

Сергій  ПАВЛЕНКО «Голос України»