Останнє оновлення: 10:13 середа, 17 жовтня
Спадок
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Поспішайте побачити садибу Лизогубів у Седневі. Поки ще стоїть
Поспішайте побачити садибу Лизогубів у Седневі. Поки ще стоїть

Поспішайте побачити садибу Лизогубів у Седневі. Поки ще стоїть

Саме тут “стоїть гора високая”, про яку написав Глібов, ось тільки альтанка, де поет створив знамениту “Журбу”, може невдовзі обвалитися з кручі.

Садиба козацьких полковників і меценатів Лизогубів у селищі Седневі Чернігівської області - досить відомий і відвідуваний туристами об’єкт культурної спадщини національного значення.

Відтоді, як його передали на баланс Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського (у 2015 р.), кількість відвідувачів тут постійно зростає і нині сягає 30-40 тис. на рік.

Побачити унікальну за своїм ландшафтом мальовничу місцину, вдихнути п’янкого повітря, яким свого часу дихали визначні письменники та митці, що гостювали в Лизогубів (Тарас Шевченко, Леонід Глібов, Борис Грінченко, Лев Жемчужников та інші), до Седнева приїздять гості з усієї України, ближнього й далекого зарубіжжя, а нещодавно, у Міжнародний день музеїв, завітало шестеро туристів аж із Австралії.

Багато років поспіль на території садиби проводиться Всеукраїнське літературно-мистецьке свято "Седнівська осінь". До участі у ньому долучаються представники усіх творчих спілок України, а Національна спілка художників щороку дарує по пам’ятнику.

Про історичне, рекреаційне, культурне й патріотично-виховне значення садиби Лизогубів можна говорити багато, та ми в межах проекту "Точка на карті" торкнемося інших речей. Розкажемо, якою бачать численні, зокрема й іноземні, гості цю визначну пам’ятку, про її насущні проблеми й катастрофічні загрози. А заразом і спростуємо окремі домисли.

ШЕВЧЕНКО ЛИПИ НЕ САДИВ

Засновником садиби у Седневі був козацький полковник Яків Лизогуб. Наприкінці XVII сторіччя він отримав містечко у маєтність і став розбудовувати в ньому своє обійстя. Розташував його на високому схилі правого берега річки Снов, звідки відкривався неймовірної краси вид на заплаву. За часів господарювання полковника в садибі було зведено низку житлових, культових і господарських будівель, розпочато створення парку.

У середині ХІХ ст. нащадки Якова Лизогуба - брати Андрій та Ілля - перетворили маєток на мальовничий архітектурно-парковий ансамбль у романтичному стилі, який став відомим не тільки у нас, а й у Європі. Те, що збереглося до сьогодні - палац, грот, "Красний місток", альтанка - все це було збудовано братами.

Із розповіді завідувачки філією Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського "Садиба родини Лизогубів" Тетяни Луговської дізнаюся, що Адрій та Ілля мали в маєтку також розкішні фонтани. Гідротехніка для їх функціонування стояла саме в тому гроті, який можна оглянути і сьогодні. Насосні станції, що працювали на паровому двигуні, були настільки потужними, що піднімали воду з глибини 45 м, і в цьому, вважає Луговська, був геній Лизогубів. Адже струмінь їхнього фонтану "Гетьман" був навіть на кілька вершків (1 вершок - 4,4 см) вищим за знаменитий "Самсон" у царському Петергофі. А висота струменю останнього, як відомо, сягає 21 метра.

Річка Снов була в ті часи повноводною і судноплавною. Тому Лизогуби збудували на ній набережну зі скульптурами і навіть невеличкий порт. Оскільки річка знаходиться глибоко внизу, туди п’ятьма ярусами вели білі мармурові сходи. Після приходу радянської влади їх зруйнували, а мармур чи то розікрали, чи продали за кордон - точно ніхто не знає, де він подівся.

Із дерев, висаджених у давнину, на сьогодні в парку можна побачити 2 ялини ("хлопчика" і "дівчинку" - так-так, і таке буває, каже пані Тетяна), 2 польські модрини - біля пам’ятника Шевченку, багатовіковий козацький дуб напроти нової школи-палацу і шевченкову, як її називають, липу. Інколи пишуть, що саме Кобзар її посадив, проте це не відповідає дійсності. Історичні джерела свідчать, що коли Тарас Шевченко приїздив до Лизогубів (а це було в 1846 та 1847 роках), дереву було вже 600 років. На одному з інформаційних стендів, розташованих у садибі, можна знайти фотографію липи, зроблену через півстоліття після перебування Шевченка в Седневі. Вона там просто велетенська!

На початку 70-х років минулого сторіччя дерево тріснуло, вигнило всередині й розкололося. Пізніше горіло. Сьогодні, що приємно відзначити, шевченкова липа відростає заново.

Всіма улюблена каштанова алея, додає Луговська - то лише ідея лизогубівська. А дерева, які ми бачимо сьогодні, були висаджені в 1950-х роках. Зараз вони, на жаль, хворіють...

Парк, що був закладений родиною Лизогубів, з 1972 року зареєстрований як пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення. На його території, окрім нових скульптур, є погруддя і пам’ятник Кобзареві. Останній був відкритий в 1904 році коштом тодішнього власника садиби Федора Лизогуба та на пожертви громадськості і вважається одним із перших пам’ятників Шевченкові в Україні.

АЛЬТАНКА ГЛІБОВА - ТО СИМВОЛ КОХАННЯ

"Перлиною" садиби, до якої поспішають усі відвідувачі, є пам’ятка архітектури національного значення - Альтанка Глібова. Вона стоїть трохи нижче лінії розташування будинку-палацу на схилі височенної гори (до річки по вертикалі 45 м). З альтанки відкривається вид на мальовничу заплаву Снову, особливо гарну в період весняного розливу. Біля сходів, що ведуть до альтанки, лежить камінь-сповіщення про те, що тут любив відпочивати поет-байкар Леонід Глібов. Неподалік стоїть йому пам’ятник.

Деякі екскурсоводи розповідають, що саме тут, у цій альтанці, Глібов написав свій знаменитий вірш "Журба", який пізніше був покладений на музику і став улюбленою в народі піснею "Стоїть гора високая". Мабуть, саме тому хтось і пов’язав цю альтанку з іменем поета. Без сумніву, це всталося в радянські часи, коли Лизогубів як поміщиків категорично було заборонено згадувати. Можливо, сьогодні настав час повернути людям історичну правду. Ні в якому разі не посягаючи на авторитет і значення Глібова, який дійсно свою "Журбу" написав саме тут, у садибі Лизогубів.

З прив’язкою альтанки до імені Глібова не погоджується Тетяна Луговська. Тому що знає історію появи цієї пам’ятки.

"Альтанка - це символ кохання. Її в 1843 році спорудив для своєї коханої дружини Лізоньки Ілля Лизогуб. Спалахнуло почуття між ними з першого погляду на балу у Санкт-Петербурзі. Лізонька була онукою Кирила Розумовського і фрейліною при царському дворі, а Ілля вже мав звання полковника. Зустрілися вони досить пізно, їй було вже 33 роки, йому - 32. Однак батько Лізи, котрий помітив спалах почуттів між молодятами, суворо сказав доньці: "Ніяких Лизогубів, інакше спадку не отримаєш!" Та кохання все ж перемогло, і через 25 років Ілля Іванович подарував дружині альтанку, яка стала окрасою садиби. Ілля з Лізою прожили разом 50 років, хоча в ті часи рідко хто доживав до 82-83 років. І поховані були разом під стінами Воскресенського храму, в усипальниці Лизогубів, яка до сьогодні не збереглася", - розповіла пані Тетяна.

ПОВЗЕ "ГОРА ВИСОКАЯ"

Альтанка, про яку мова, будувалася на зрізаній і штучно підсипаній терасі. А ґрунти там досить м’які, сипучі, рухливі. Враховуючи це, лизогубівські "ландшафтні дизайнери" розплановували територію так, що дощові води не стікали вниз із гори, не розмивали її, а йшли в іншому напрямку в найближчі природні яри.

"У Лизогубів всі алеї і доріжки проходили паралельно зі схилами, а перпендикулярно до будинку було розміщено 9 клумб. Тепер я розумію, що вони отими клумбами затримували воду. Нинішня стежка веде прямо до альтанки вниз, і нею дощові й талі води багато років стікають просто до пам’ятки", - журиться Луговська.

Досвід попередніх поколінь, на жаль, далеко не завжди передається нащадкам. Часто губиться у чварах, війнах, революціях, змінах влади і знищенні національної пам’яті. Очевидно, саме це сталося і у випадку з садибою. В радянські та й українські часи її територію не раз переплановували: рівняли майданчики під пам’ятники, під виставки "Седнівської осені", і тепер тут уже не знайдеш перепадів висот, які були за Лизогубів. Перед спуском до альтанки, щоправда, хтось-таки здогадався зробити бетонний жолобок-водовідвід, одначе, вивів його всього за кілька метрів праворуч від пам’ятки. Відтак, багато років вода стікала з гори поряд із альтанкою і поступово вимивала ґрунт, утворюючи глибоке урвище...

Закінчилось це зовсім плачевно навесні нинішнього року. На початку квітня, в результаті швидкого танення снігу, гора, на якій стоїть альтанка, посунула вниз. Під пам’яткою з’явилися загрозливі тріщини у ґрунті, готовому при першій же нагоді обвалитися разом із нею. Ситуація - катастрофічна!

Тріщини, найближча з яких знаходиться всього за 2 метри від альтанки, добре проглядалися весною, коли ще не було трави, з квадрокоптера. Ним і були зроблені знімки, відразу опубліковані керівництвом історичного музею та його філії-садиби у соцмережах і надіслані відповідальним чиновникам.

ДЕ СІМ ГОСПОДИНЬ, ТАМ ХАТА НЕМЕТЕНА

Обласна державна адміністрація швидко відреагувала на "фотографії відчаю" і гучну заяву музейників, тож сформувала і прислала трохи дивного складу комісію. Ризикуючи життям (а обвал там дійсно може статися будь-якої миті), походила та комісія кругом альтанки, і... нічого не побачила (?!). Сказала, що від тріщини до альтанки далеко, а в складеному акті написала по-чиновницьки хитромудро: "За результатами візуального огляду комісія дійшла висновку, що загрози безпосередньої руйнації Альтанки немає, однак є загроза подальшої руйнації внаслідок сходження дощових вод у весняно-літній період".

За три тижні у Чернігові відбулася нарада під головуванням заступника голови облдержадміністрації Сергія Сергієнка. За її підсумками до Седнева поїхала ще одна комісія, після чого з’явилося доручення з переліком першочергових заходів із запобігання подальшій руйнації того схилу. В документі йдеться про необхідність розробки технічної документації для вирішення земельних проблем садиби, ліквідацію ерозії схилу в місці виникнення вимоїни, перекриття дороги струмку, що за відповідних погодних умов тече до альтанки. Усе це добре, однак на місці неозброєним оком видно: для укріплення того схилу потрібні ВЕЛИЧЕЗНІ ГРОШІ. А шлях до них укритий такою кількістю бюрократичних процедур!

Перш за все, треба розібратися з землею і власністю. Так сталося, що земля садиби Лизогубів має кількох власників. Значна частина передана історичному музею; але чимала ділянка, зокрема та, де стоїть альтанка, належить Чернігіврайагролісгоспу; сам Лизогубівський парк - власність Седнівської селищної ради. Навіть каштанова алея поділена навпіл між двома власниками. Будівлі та інші об’єкти культурної спадщини садиби з 2015 року перебувають на балансі музею. Тим часом Альтанкою володіє управління містобудування та архітектури Чернігівської ОДА, а сама вона - поза межами населеного пункту (що дозволяє і селищній раді "відхрещуватися" від неї, мовляв, не наша). Як бачимо, поділено-переділено тут усе так, що для наведення якогось порядку, приведення до єдиного знаменника потрібні роки чиновницької переписки, безліч погоджень, дозволів тощо. Ось лише один приклад.

"Є спеціальні установи, які займаються ліквідацією таких зсувів. Вони мають професійно дослідити схил з Альтанкою, на підставі цього розробити проект і вже за ним будуть проводитися рятувальні роботи. Але на все це потрібно багато грошей і років", - каже директор Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського Сергій Лаєвський.

Щоб передати музею Альтанку, теж треба її проінвентаризувати і занести в реєстр державної власності, а це процес тривалий. Тобто, насамперед, - гроші й папери. І так в усьому. А часу немає. Перша-ліпша злива чи снігопад з відлигою - і Альтанки може не стати. І не дай, Боже, звалитися їй із людьми. Бо хоч музейники і обмежили підхід до пам’ятки стрічкою, відвідувачі садиби все одно до неї, буває, спускаються.

"Провалля і тріщини знаходяться дуже близько до Альтанки, і я вважаю, що є 100-процентний ризик їй завалитися разом із людьми. Як на мене, це - надзвичайна ситуація", - наголошує Лаєвський.

Усвідомлюючи, що треба діяти швидко, а в наших реаліях це неможливо, на нараді в ОДА директор пропонував розібрати Альтанку, перенести її в інше місце і таким чином зберегти пам’ятку. Це - світова практика. Однак присутні ідею не підтримали. У кожного учасника наради були свої аргументи. Хтось вважав, що під час демонтажу Альтанка може розвалитися, а відбудована вже буде неавтентичною, хтось подумав, що туди не під’їде техніка і таке інше. Відтак, чиновники вирішили обрати довгий шлях (хоча, здається, іншого в нашій бюрократичній системі й немає).

"Заступник голови Сергієнко дав доручення укріпити схил і продовжити життя Альтанки на кілька років. А за цей час розробити проектно-кошторисну документацію і закласти кошти. Управління архітектури працює над проектом укріплення і шукає гроші. Але треба розібратися із землею", - зазначив заступник департаменту культури і туризму, національностей та релігій Павло Веселов.

Незрозуміло, хто, як і за що укріплюватиме той глибокий небезпечний схил (а термін виконання, за дорученням Сергієнка, був до 1.06.2018 р.), ясно лише, що "гроші шукатимуть"...

А поки що працівники садиби перегородили стежку, що веде від палацу до Альтанки, невеликим валом - аби нею вода туди не текла. Ще один пагорб - за пам’ятником Глібова - насипав райлісгосп. Оце і всі конкретні, видимі “заходи”. Деякі інші теж розпочалися, але то все ті - "з довгого шляху".

А кошти для садиби Лизогубів "шукають" уже три роки - відтоді, як її передали у відання музею. Пан Лаєвський неодноразово закликав місцеву й обласну владу до невідкладних дій зі збереження її пам’яток, подавав відповідні пропозиції. Та відповідь завжди одна: грошей нема. Хоча за нинішніх часів, коли навіть на ремонт даху якогось бюджетного закладу, буває, виділяються мільйони, на реставрацію палацу їх потрібно не так уже й багато - близько 3 млн грн. З них 1 - 1,2 млн - на проектно-кошторисну документацію. Якби хоча б вона була, на ремонт музей шукав би грантові кошти.

Тим часом автентичний житловий будинок родини Лизогубів руйнується - взимку він не опалюється. Усередині прогнила стеля і зовні вигляд досить плачевний. Таким його бачать численні відвідувачі, а іноземці, мабуть, дивуються занедбаності історичного об’єкта. А тут ще й до Альтанки спуск перекрили. Чи дочекаються ці унікальні, багаті своєю історією пам’ятки господарського, державницького підходу й оперативного реагування? Хотілося б, щоб дочекалися.

Наталія ПОТАПЧУК, Чернігів

Коментарі (1)

Андрей | 2018-06-22 14:16

Хороший материал.
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Гундяєв прибувдо Мінську в супроводі «попів»-охоронців

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор