Останнє оновлення: 09:17 субота, 22 вересня
Особистість
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / «Ukraїner» – про українського москаля Юрія Дахна і його колекцію старожитностей
«Ukraїner» – про українського москаля Юрія Дахна і його колекцію старожитностей

«Ukraїner» – про українського москаля Юрія Дахна і його колекцію старожитностей

Село Москалі – за 30 км від Чернігова. «Москалями» називали козаків із Московщини, які залишилися тут після повернення Любецької волості до складу Великого князівства Литовського понад 300 літ тому.

Тепер у селі близько 20 хат, а місцевий Юрій Дахно захопився ідеєю створити тут власний скансен (етнографічний комплекс) – зберегти старі хати та магазин, які він перетворив на музеї старожитностей.

На центральній вулиці села протяжністю в кілометр немає школи чи медпункту. Проте є справжній музей.

Юрій Дахно, який зібрав експонати зі свого та навколишніх сіл, надає перевагу слову «колекція».

Особистий музей

Зберіганням старожитностей він займається вже багато років. Частину речей чоловік розмістив у колишньому приміщенні сільського магазину, який викупив за безцінь близько десяти років тому, частину – у старій тітчиній хаті. Решту колекції збережено в домашніх «фондах».

Юрій з усмішкою згадує, що його захоплення почалося ще в дитинстві:

– В нас лихоманка була в селі, збирали череп’яники (фрагменти глиняного посуду – авт.) по городах. Ще й змагались, в кого більше було. Ми з сестрою молодшою назбирали найбільш. Зробили перший у нашому житті музей. Перемили їх всіх, повикладали. Потім, коли в школу пішов, то збирав монети.

Серед експонатів музею Юрія Дахна – предмети побуту ХІХ–ХХ сторіч, роботи місцевих художників. На стінах колишнього магазину на центральній вулиці розвішані картини, на поличках розміщені скляні пляшки й кухлі, дерев’яні діжки, на кілочки надягнуті солом’яні брилі, з-над тумби виглядають патефон, старе радіо, взуття. У старій хаті, переробленій під музей, більше меблів: скрині, дерев’яні ліжка, стільці, які були типовими для сільського побуту 1940-50-х років, а ще ночви, шевські колодки, або копили, крупорушки, є й експонати часів Першої світової війни.

Більшість предметів Юрій купував у місцевих, але в музеї є речі від майстрів із інших місць. Колекціонер каже, що знає походження дев’яноста відсотків експонатів. Та й потрапляли в колекцію вони по-різному: щось приносили, дарували, а щось Юрій заробляв чи обмінював:

– Треба було знайомій паркан перегородити, дах накрити. Вона гроші дає, а я зайшов до хати – і там рушник такий. Питаю, як в неї того рушника забрати, а вона каже, що віддасть після посту. Потім вона мені ще два дала. Гроші за роботу не взяв. То одній бабусі треба було грубу відремонтувати, то вийшло так, що кролевецькі рушники (ткані рушники з орнаментом, характерним для Кролевецького району Полтавської області – авт.) потрапили до колекції… Недавно продавали хату в сусідньому селі, питають, чи нічого не треба. Привіз скриню – в ній нічого особливого нема, навіть не розмальована, але величенька така, «куркульська», як казали.

Колекція – не для продажу

Музей створений не для прибутку: тут не часто бувають відвідувачі, іноді заїжджають гості з інших куточків країни або іноземці. Свою колекцію Юрій називає «віддушиною». Нині він на пенсії, займається переважно городом, господарством. До того чоловік двадцять п’ять років пропрацював керівником місцевого поштового відділення:

– Багато людей знав. Я не тільки експонати збирав, а й фольклор записував, різні бувальщини, історії, анекдоти якісь.

Зібрана Юрієм експозиція цінна з етнографічного погляду. 1932-го року велика частина села згоріла, тому одяг, знаряддя праці, які вціліли, стали рідкістю. Деякі речі з музею Дахна виставляли в чернігівських музеях, зокрема на виставку потрапили п’ятсот рушників із колекції. Утім, зібраних речей Юрій не продає:

– Було таке, що для чернігівського музею дав рушника одного, для шкільного музею дарував щось. Але нічого не продавав, хоча охочих було достатньо.

Майже кожна річ має свою історію. Юрій пояснює призначення посуду, меблів:

– Ці маленькі діжки використовували або для зберігання меду, або носили воду у жнива. Тут можете побачити багато таких солом’яних кошиків. Житня солома ошпарювалась, потім розщеплювалась лоза або корінь ялини. Таке спіральне плетіння, починаючи з дна, поступово перепліталось. Раніше ж не було ні мальованого посуду, ні пластикового, ніякого. У великих зберігали зерно, в менших – цибулю, квасолю і таке інше.

Ткацтво

У колекції багато ткацьких предметів. У приміщенні старої хати також зберігають розібрані ткацькі станки, клубки ниток, лика (стрічка з внутрішньої частини кори молодих листяних дерев для виготовлення різних побутових предметів – авт.) для постолів (м’яке сільське взуття з цілого шматка шкіри без пришивної підошви, яке зазвичай носили з онучами, прив’язуючи до ніг мотузками (волоками) – авт.) та інше «начиння», у мішках складені кожухи й сіряки (старовинний верхній довгополий одяг із грубого сукна – авт.).

– Мій прадід, Дахно Андрій Гнатович, і ткав, і вишивав, рушники від нього полишались. Мене генетична пам’ять трохи підштовхнула, напевно, бо я і вишиваю, і тчу трішки. Просто немає часу: господарство, коси з рук не випускаєш, сокири з руки не випускаєш. Хоча знаю і перебір, і сажове плетіння.

Тут збереглися унікальні прядки (домашній верстат, призначений для ручного прядіння, який приводиться в рух ножним або ручним приводом – авт.), сукала (знаряддя для намотування ниток на шпульку ткацького станка – авт.), інші предмети. Юрій пояснює, як вони працювали та що означають:

– Ще таке кудилля (діал. від кужіль – прядиво або кокон, намотані на кужівку – авт.). Колись до нього прив’язувалась пакля (клоччя – авт.) з льону. Підставка була або кругла, або квадратна. На ослоні була дірка або така дошка, яка мала назву «дніще». Пряля сідала на дніще і тягнула нитку. І тут змія (показує на малюнок на предметі). Ще кажуть, що в нашій місцевості такі зберігались, зміями зображувались або у вигляді жіночого обличчя. Це був оберіг невістки від свекрухи. Щоб невістка своєю майстерністю приборкала свекрушин гонор або заткнула їй рота.

Чоловік розповідає, що колись мріяв розширити текстильну експозицію, у якій буде детально показано техніку обробки льону:

– Можна було б ткацькі станки заправити різними техніками, а там ще якесь ремесло показати.

Село й музей

Колекцією Юрій займається здебільшого сам: старші син і дочка вчаться у Чернігові, молодший син часом допомагає з прибиранням, дружина вчителює в сусідньому селі:

– У школі сто дітей – це багато. З декількох сіл туди ходять. У 1976 році міняли опори електроенергії по нашій окрузі. Кругом поставили бетонні, а в нас дерев’яні. Сказали, що села через двадцять років не буде. Так ось, цього року опори міняють по-новому.

– В нашому селі є молоді сім’ї і двоє малих дітей, а в тих селах (сусідніх – ред.) нема. І церква в нас є… Колись казали: як є церква – то село, нема – «дєрьовня».

Музей у Москалях – унікальне явище. Може, не всі місцеві це розуміють. Завдяки такій «віддушині» Юрію вдалося зберегти речі, які що далі, то більшою рідкістю ставатимуть. У них закарбоване минуле селян, їхні традиції та звичаї. І поки в селі буде музей, доти воно житиме. Як і інші села, де є такі люди, як Юрій.

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Волейбольні майданчики і змагання у День міста

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор