Останнє оновлення: 19:28 п'ятниця, 10 травня
Люди
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Україна має асоціюватися в світі з інтелектуалом Пулюєм, а не Катериною Білокур, – історик Піняжко
Україна має асоціюватися в світі з інтелектуалом Пулюєм, а не Катериною Білокур, – історик Піняжко

Україна має асоціюватися в світі з інтелектуалом Пулюєм, а не Катериною Білокур, – історик Піняжко

Львів’янин Роман Піняжко у третьому поколінні вчений-медик – кандидат наук, доцент кафедри нормальної фізіології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Проте своїм не меншим покликанням науковець вважає історію, вивченню він якої присвятив понад 30 років свого життя. У 2015 році Піняжко видав популярну книгу “Історія Держави Української”, яка була перекладена кількома іноземними мовами.

Торік волонтер Сергій Притула подарував цю працю американському мільярдерові Ілонові Маску після того, як той назвав Крим “споконвічно російською територією”.

Коло наукового інтересу дослідника дуже широке. Зокрема, Роман Піняжко – один із провідних в Україні фахівців з історії світових спецслужб. Цикл його відеопрограм на цю тему на Youtube-каналі “Історія без міфів” зібрав понад пів мільйона переглядів. А нещодавно вчений започаткував авторський проєкт “Львів: Місто шпигунів” на львівському телеканалі LVIV.MEDIA. Паралельно він веде власний Youtube-канал, де викладає розлогі бесіди з українськими інтелектуалами на різноманітні теми – від історії та геополітики до медицини.

В інтерв’ю “SvobodaFM” Роман Піняжко розповів про своє захоплення інтелектуальним блогерством, а також виклав бачення того, як українцям виграти війну за власну ідентичність. Побічно зачепив низку історичних сюжетів, які перегукуються із сьогоденням.

– Розкажіть, будь-ласка, про те, як ви почали займатися Youtube-блогерством.

– У 2018 році мене друзі запросили на лекцію, пов'язану з військовою історією. І так сталося, що я там постійно перебивав ведучого, якому я постійно ставив питання. Мої друзі сказали: “То негарно (перебивати). Організуй свою лекцію. Ми прийдемо, послухаємо.” Тоді я прочитав дві авторські лекції, які називаються «Львів – місто шпигунів» – про діяльність спецслужб у місті Львові у ХХ столітті. Я зробив дві лекції, тому що за один раз неможливо такий матеріал опрацювати.

І пізніше захоплення цим проєктом переросло у те, що я відкрив авторську екскурсію, а згодом створив свій Youtube-канал. Він не є масовим, але на ньому я не маю якихось там регламентів, обмежень. Я запрошую цікавих неординарних людей: фахівців, як правило, в історичній, гуманітарній, філософській проблематиці. І ми з ними озвучуємо та обговорюємо не зовсім, як кажуть, трендові теми, але дуже цікаві, – тільки ті, які мало де порушуються.

Пізніше мене запрошують як фахівця на відомий український Youtube-канал «Історія без міфів». Мене запрошують на програми, пов'язані з історією спецслужб. Там є три записи про історію спецслужб в ХХ столітті: про Абвер, про Моссад, про Смерш. Дозволю собі похвалитися, що якщо українською чи кирилицею ввести «Моссад» в Ютубі, то другу по рейтингу вибиває, власне, нашу передачу.

Найцікавіше, що 24 лютого 2022 року я мав їхати в Київ, власне, записувати передачу про сили спеціальних призначень Другої світової війни.

– Цікава тема. Я чув, що спецназ СРСР був сформований вже після Другої світової на основі досвіду партизан.

– Радянський ні, перший радянський спецназ – це був полк імені Дзержинського, створений до війни. Фахівці їхні пройшли через жорнова репресій в 1937 – 1938 роках. Вони робили, власне, теракти з убивства “білої” еміграції, невгодних людей за кордоном, зокрема, і той же самий Павло Судоплатов вишколювався там.

Там була така група: Серебрянський, Шпігельглаз, Наум Ейтінгон, той же самий Судоплатов, який був у Четвертому управлінні НКВД, яке займалося диверсійною роботою. Вони на Олімпійському стадіоні в Москві (це був липень – серпень 1941 року) відібрали найкращих спортсменів Радянського Союзу і почали формувати, так звані, загони ОМСБОН (окремий мотострілецький батальйон особливого призначення).

Але найкращим спецназом Другої світової війни вважають дві конкуруючі фірми: це є німецький полк “Бранденбург-800” (власне, перший професійний спецназ). Його засновником був, може чули його, Теодор Ґоттліб фон Гіппель, до речі, доктор технічних наук. Після Першої світової війни під проводом генерала фон Штробеля, який воював в Африці, в африканських колоніях німецьких, використовуючи практику маскування берберів. Він сам, використовуючи цей успішний досвід, адаптував його до формування полку спочатку роти, пізніше полку особливого призначення “Бранденбург-800”. Підрозділ “Нахтігаль” (Nachtigall) з українських націоналістів був одним з його підрозділів.

Цей полк базувався, по-перше, на тому, що відбирали серед німецького населення людей, які прекрасно знали іноземні мови. Наприклад, для Радянського Союзу підбирали, як це не парадоксально, українців з еміграції, білогвардійців, прибалтійських німців. Тобто тих людей, які вільно говорили місцевими мовами.

Наприклад, найуспішніша спецоперація “Бранденбург-800” – це захоплення Майкопу. Нею керував такий собі барон Адріан фон Фелькерзам, який був народжений в Росії ще в 1914 році, але сам він зростав у Латвії. Він досконало розмовляв російською мовою.

Потім цей полк перетворився у роту, останні найуспішніші дії цієї роти були перед Курською битвою, коли вони робили диверсії у прифронтовій зоні.

А друга конкуруюча фірма – це був британський підрозділ, на основі якого була створена організація, яка називається SOE. Британці в одному з шотландських замків сформували школу з навчання диверсійній роботі, де вони вишколювали військових емігрантів і найуспішніші з їхніх диверсій, зокрема, це підрив гідроелектростанції в Норвегії, – операція, проведена норвежцями Руху опору, яких вони вишколювали.

Пізніше вбивство Райнгарда Гейдріха чехами у 1942 році, які також були закинуті британцями. Ну і основоположники польської армії – підрозділ “Тихотемних” – це, власне, були ті польські солдати, які втекли спочатку в Румунію, потім у Францію, і пізніше в Англію

До речі, один із тих самих “Тихотемних”, – Вітек Зоремпінський, – був схоплений гестапо у Львові і страчений у квітні 1943 року на нашій тюрмі на Лонцького. Тобто, будь ласка: зв’язок MI6 – Британія – Львів. MI6 – це була британська розвідка Military intelligence, розвідувально-диверсійна робота.  Вони сиділи, як то кажуть, в одному сплетінні.

- Повертаючись до вашого Youtube-каналу: що вас підштовхнуло до його створення?

- Я вважаю, що зараз проходить такий у цілому світі (не тільки в Україні) прихований інтелектуальний геноцид. Мислячі люди для мене, в першу чергу, – це читаючі люди, люди, які підтримують фізичну активність. Якщо колись цих людей толерували, то зараз я можу зауважити, що студенти, які мають певні інтелектуальні здібності, (звісно, всі лікарі мають інтелектуальні здібності, але ті студенти, що мають певну гуманітарну зацікавленість), – вони трошки відчувають таку, знаєте, деяку закомплексованість, невпевненість в собі.

Це є проблема люмпену, тобто того такої, скажімо, нездорової ноосфери. Тому зараз, я вважаю, має бути такий період, коли люди-інтелектуали мають створювати свої, як би це не звучало, субкультури.

Власне, мій Youtube-канал називається Dissertatio. Dissertatio з латини перекладається як «роздуми». Я запрошую, можливо, не дуже відомих людей, – це не є блогери-зірки, але це, я вважаю, вищого штибу інтелектуальні люди України. Це спеціалісти з вузьких фахів. Ми записали передачу з Андрієм Холявкою – це мій товариш, історик, кандидат наук, один з найкращих інтелектуалів про ліворадикальний тероризм в західній Європі періоду “холодної війни”. Мій товариш-інтелектуал Станіслав Федорчук записав зі мною передачу. Це, власне, dissertatio [роздуми] у формі розмови про український єврейський сіонізм: його ґенеза, перспективи розвитку. Коли ми розкажемо як діячі українського визвольного руху у ХХ столітті (Донцов, Коновалець, Бандера) не просто опосередковано, а конкретно зустрічалися, перетиналися з діячами сіоністського руху: Петлюра з Жаботинським, Франко з Теодором Герцлем…

– Іван Франко з Теодором Герцлем?

– Іван Франко з Теодором Герцлем пили ось так каву, як ми з вами, у Відні. 

Іван Франко, можливо, не є засновник українського націоналізму, але української ідентичності без Івана Франка не було б. Гадаю, він був знайомий з Донцовим – це все було одне середовище. Ну знаєте, Бандера свого часу також захоплювався соціалізмом, Карлом Марксом в юності.

– Донцов також, наскільки я знаю… 

– Скажімо так, до Першої світової війни переважали ліві рухи в Європі. Після Першої світової ми знаємо, що переважали праві. Ось у нас передача була з Олександром Панкевичем, яка називається «Іспанські мотиви в творчості Дмитра Донцова». Я не знав, що Донцов конкретно вивчав і писав статті про Ортеґа-і-Ґассета. Не просто він їх перечитав, він давав їм свої рефлексії. Донька Євгена Чикаленка друкувалася в віснику Дмитра Донцова, де на українську мову перекладала іспанські твори тодішніх письменників. Розумієте, теми є дуже специфічні, і вони не можуть форматуватися під теперішній спосіб подачі інформації, там того самого Тік-Току, Youtube чи коротких подкастів.

– Зараз на Youtube популярні канали про історію…

– Знаєте, зараз чим примітивніший і доступніший канал, тим він вважається трендовішим. Багато моїх знайомих, навіть старших за мене інтелектуалів, я їм кажу: “Зробіть запис, зробіть довгу передачу”. Мені відповідають: “То ніхто не буде слухати”. 

Мені трошки допомогло захоплення східною філософією, допомогло, власне, розв'язати цей внутрішній конфлікт. Філософія дзен базується на дії заради дії, ніколи не потрібно думати про результат чи планувати. Потрібно робити, просто робити. І коли ти не очікуєш щось, а просто робиш, то настає дуже важливий момент. Не наступає, як мінімум, момент розчарування. 

Це не означає, що суспільна думка неважлива, але вона не може ставати домінантою в твоїй особистій доктрині розвитку, твоїх інтересах чи захопленнях твоїми проєктами. Якщо тобі двоє людей відписалось, що просто послухали твою лекцію чи доповідь, – значить це є не марно. Ті, люди, які досягали успіху, як не парадоксально, вони ніколи того успіху не ставили собі за мету.

Я думаю, знаєте, не може бути в історії так, щоб завжди була інтелектуальна і моральна деградація. Після падіння Римської Імперії був тисячолітній провал, коли там суспільство мусило пережити Хрестові походи, чуму, епідемію. І так поки не почався Ренесанс – Відродження. Не може суспільство постійно тупіти. Але щоб не почувати себе, вибачте, другим сортом, то треба відстоювати свої також, скажімо, інформаційно-інтелектуальні права.

– Тому ви хочете створити певну спільноту?

– На початку ХХ століття цікава книжка вийшла, яку написала Оксана Пасіцька. Вона написала про «Львівський Манчестер» і «Галицьку Каліфорнію». Я її прочитав всю.

Вона як науковець вивчала феномен галицької кооперації. До речі, українська кооперація також діяла і на центральній Україні до 1918 року.

Щоб Ви зрозуміли, українці в Австро-Угорщині та міжвоєнній Польщі не мали можливості працювати на державних роботах. Тоді вони самі себе забезпечили роботою і почалося це з того, що Шептицький почав впроваджувати принцип «свій до свого по своє».

За 40 років – з 1901 до 1939 року – галичани змогли стати фінансово незалежними. Молоко “Маслосоюзу” продавалося в Англію, літаками возилося. Торгували навіть з Китаєм. Литовський уряд через держзамовлення закуповував продукцію українських виробників, наприклад, для армії, для державних установ. 

І все починалося з чого? З того, що називається українською «триматися купи».

– Солідарність, так?

– Солідарність або кумуляція. В фармакології є таке поняття кумуляція, – це про ліки, про серцеві глікозиди. Для того, щоб вони почали лікувати, почали свій терапевтичний ефект, має відбутися їхня кумуляція, тобто накопичування критичної маси в організмі. І в інтелектуалів є тільки один спосіб. Зараз є момент для інтелектуалів формуватись, продукувати свої проєкти, свої продукти. Розумієте, коли Шевченко написав “Кобзар”, то він не був масовим, він став масовим вже після його смерті.

Це вже потім від 1891 року, коли створюється Братство тарасівців, яке очолює Міхновський, коли масово починають популяризувати Шевченка, коли з'являється перший пам'ятник Шевченку в Харкові, а потім Українська Революція питання Шевченка виносить на широку масу. Будь ласка, Шевченко вмирає у 1861 році, а перший пам'ятник поету встановлюють у  1912 році, тобто через 50 років після його смерті.

Візьміть Донцова – геній, один із теоретиків українського націоналізму. Перша меморіальна дошка в світі у 2003 році з’являється в Мелітополі, а друга – у 2013 році у Львові. Це особа, яка є, не хочу говорити пророком, але людина, яка сприяла тому, що повстала ця держава в 1991 році. Це головний ідеолог українського визвольного руху ХХ століття. Він є масовим, але я зрозумів: до всього нового суспільство має дозріти.

Нове покоління поствоєнне: не ті, хто пережили війну, але ті, хто народилися після війни, виросли після війни – будуть мати абсолютно інше бачення, ніж наше середовище.

– Ви вважаєте, що знання про те, що відбувалося у ХХ столітті, воно дає нам можливість зрозуміти те, що відбувається зараз?

– Я захоплююсь таким напрямком історії, як альтернативна історія. Як москалі казали: «Чтобы да было, если бы было».

Ми знаємо, що історія не має слова «якби». Але я задаю інше завжди питання: «Чому не створені військові академії, де вивчають історію війн, де вивчають кожні битви, кожні військові кампанії, їх моделюють?» Наприклад, що якби Манштейн пішов назустріч Паулюсу, а якщо Паулюс пішов би назустріч Манштейну? 

Можна порівнювати, наприклад, похід Наполеона з походом Гітлера на Росію. Так само будь-яка розвідка світу, яка існує, вона завжди зводиться до аналітичного аналізу даних. І навіть найкрутіша розвідка світу ніколи вам не дасть 100% вирішення, що як буде. Вони дають прогноз з певною імовірністю. Якщо ця імовірність досягає 20% – то це вже дуже круто. Чому? Тому що на цих 20% ми вже можемо впливати і знати, як на них реагувати.

Так само коли проєктують майбутнє: ми не знаємо, як буде в майбутньому, але ми точно знаємо, що історія має циклічну властивість. І 20% зі старого досвіду точно повторюється в тих чи інших ситуаціях.

Мета аналітика-історика – вміти теперішню ситуацію оцінити, подивитися, з якою подібною аналогією вона співпадала в минулому. І, виходячи з минулих досвідів, не повторити помилки зараз. У нас, нажаль, якщо подивитися, наприклад, на сучасну війну, можна масу історичних військових аналогій привести. Якщо б це було проаналізовано, ми би запобігли війні? Сумнівно, але якість війни, швидкість її завершення, кількість наших втрат можна було б однозначно зменшити і оптимізувати.

– Я на одному англомовному Youtube-каналі натрапляв на аналіз битв за Харків часів Другої світової війни. Там саме порівнювалися ці битви з битвами сучасної війни, і там робився висновок, що якщо ти наступаєш на південь від Харкова – це завжди закінчується дуже погано через географічні умови цієї території – ти опиняєшся у пастці між двома агломераціями – Харковом і Донбасом…

– Ви знаєте, чому Гітлер програв Другу світову війну? Гітлер міг би виграти Другу світову війну, якщо б він виграв битву за Англію. Тоді у Гітлера була б можливість досягнути військового статусу-кво. Тобто військового паритету, і Третій рейх в межах європейських кордонів від лінії Астрахань-Архангельськ, – він міг би існувати. Що означає перемогти Радянський Союз? Це не захопити Берингову протоку… У Гітлера був чіткий план: вийти на лінію Архангельськ-Астрахань – позбавити Радянський Союз українського зерна, українського вугілля, металів і бакинської нафти, а їхня авіація мала знищити Урал, тобто знищити їх промислові центри. Без сировини і без Уралу там далі “за порєбриком” був би “дикий схід” за аналогією з “диким заходом”.

Справа у тому, що Гітлер і його Генеральний Штаб дивилися на Другу світову війну через призму Першої світової війни. Вони думали так: “У Першу світову ми – Німеччина і Австро-Угорщина – перемогли Росію, вивели її з війни, підписавши мирний договір у Бресті, і ми мали умовно там сім місяців спокою на сході, – але ми програли на заході.”

Коли німці блискавично розгромили Францію, то вони вважали, що вони вже війну виграли, тому що в Першу світову війну їм не вдалося провести план Шліффена і перемогти Францію і Британію. У 1940 році вони за місяць часу розбивають Бельгію, Голландію, Францію (одну з найпотужніших держав на континенті). Вони розбивають половину британського експедиційного корпусу, половину їм дають вивести.

Перед війною у Франції була інша війна – була Фінська війна, де Гітлер побачив, що маленька 250-тисячна армія без танків, без літаків зупинила просування мільйонної армії – індустріалізованої, модернізованої, механізованої. Він вирішив, що розгром Радянського Союзу – це просто питання часу. Але Гітлер взяв багато правильних висновків з Першої світової війни. Навіть якщо брати операцію “Барбаросса”, то такого аналогу, щоб армія, менша за кількістю солдат і техніки, – з 3,5 тис. танків дійшла за 30 кілометрів від Москви, воюючи проти найбільшої армії світу, яка володіла 20-ма тис. танків… Це був певний такий феномен.

Я слухаю інтерв'ю, там кажуть що Гітлер перший напав на Радянський Союз, а Радянський Союз не планував нападати. Мене, як історика, цікавлять першоджерела. Вартує послухати в Youtube єдиний запис неформальної розмови Гітлера (не публічного виступу), як він веде приватну дискусію з Маннергеймом в 1942 році, коли він прилетів в Гельсінкі привітати Маннергейма з 75-річчям. 

– Це стенограма?

– Це зараз стенограма, але звідки, як вона виникла? Гітлер поїхав до Маннергейма в ставку у вагончик. Вони сіли спілкуватися, ну і фінські спецслужби поставили туди підслуховуючий пристрій, і вони записали розмову, і тому в нас зберігся цей запис.

Гітлер чітко говорить: “Я зрозумів, що війна є невідворотною в 1940 році, коли приїхав Молотов”. Він найбільше боявся того, щоби «совєти» не вдарили в листопаді 1940 року, бо він був не готовий. Згідно Пакту Молотова-Ріббентропа «совєти» мали забрати тільки Бессарабію (територію сьогоднішньої Молдови), а вони ще забрали Буковину. Коли забрали Чернівецьку область – вийшли на відстань 150 кілометрів від Плоєшті – головного джерела сирої нафти для Рейху. “Я розумію, – казав Гітлер, – що якщо удар «совєтів» буде на позбавлення нафти, то ми більше не повоюємо”.

Гітлер був змушений напасти на Радянський Союз. Якщо б він цього не зробив, можливо, Радянський Союз дійшов би до Ла-Манша.

– Але чому так вийшло, що західні розвідки чітко знали, що війна почнеться, що Путін нападе, як і Гітлер, але вони не прорахували, що Україна встоїть?

– Я не вірю в конспірологію, але я вірю, що війна Росії проти України, в тій формі, в якій вона є, була ініційована Сполученими Штатами. Мета яка? Більшу загрозу вони бачили з Тайваню. Загроза військового вторгнення Китаю в Тайвань, ми бачили, була достатньо висока, поки Ненсі Пелосі не приїхала. Якщо Америка вступить у військовий конфлікт з Китаєм – це буде Третя світова ядерна війна.

І це є за Лідделом Гартом «тактика непрямих дій». Моя думка, що різними спецопераціями, інформаційними вкидами американці мотивували і впливали, щоб Росія напала на Україну. Навіщо? Послабити Російську Федерацію, роззброїти її. Тим самим налякати Китай. Наведу вам приклад: у 1945 році Сталін готував напад на Туреччину. Казус беллі там був дуже простий, бо Туреччина захопила частину Вірменії. Яка мета була у США кидати атомні бомби на Хіросіму, коли Японія вже і так провалила війну? 

Кинути атомні бомби як жест сили, і попередити Радянський Союз. Так само як американці провели ряд спецоперацій для того, щоб впровадити ембарго на нафту проти Японії у 1941 році. Для того, щоб японці напали на Перл-Харбор. І отримати казус беллі: оголосити війну Японії і, тим самим, не допустити нападу Японії на Радянський Союз разом з німцями. Якщо німці і японці нападають разом на Радянський Союз, то все: Євразія є в складі двох гегемоній. Це є причинно-наслідковий зв'язок. І я впевнений, що, Україна, на жаль, стала розмінною монетою.

– Повертаючись до історії… Які такі теми нам зараз потрібно піднімати, з нашої історії, в першу чергу, з історії України… Чого ми не знаємо?

– Ну, наприклад, коли впаде Москва, (а вона впаде, дуже сподіваюся), що ми захопимо? В першу чергу, військовий архів в Подольську, архів ФСБ. Знаєте, треба піднімати пласти фактичної історії. Допоки Україну в світі будуть сприймати по гуцульській кераміці, по вишивці, по гопаку, по салу, по Катерині Білокур і по народному мистецтву, а не будуть асоціювати з такими іменами, як Пулюй, як Пінзель… Коли ми будемо асоціюватися в світі з інтелектуалами, а не з народним мистецтвом. Коли українці будуть мати своїх нобелівських лауреатів? А для того нам треба що вивчати? Фактичну історію.

Прізвище Смакула, прізвище Кістяківський, прізвища інших науковців, які були українцями, – це ми маємо розказувати, цим пишатись. Але й українці, які відіграли роль у світовій політиці: Михайло Горбачевський – міністр охорони здоров'я Австро-Угорської імперії.

Популяризувати Кістяківського, а не Бахматюка, бо ми тішимося що до Бахматюка, до Коломиї приїхав Франц-Йосиф, купив у Бахматюка ці кахляні печі. Ми маємо підносити самооцінку. Не надуману, не накручену, а реальну. Ми, не маючи держави, виходили на світовий рівень.

Необхідно підняти в архіві Березневі статті Богдана Хмельницького. Їх же в оригіналі ніхто не бачив, як вони написані.

– Втрачені?

– Ніби втрачені. Так само і корона Данила Галицького ніби втрачена. Але вона також може бути у Москві. Там точно дуже-дуже багато важливих реалій: гетьманські регалії, гетьманські булави, артефакти.

Є такий фільм з Майклом Йорком 1970 року, називається «Операція Цеппелін». Суть в тому, що під час Першої світової війни, коли німці бомбардували Лондон цеппелінами, вивезли корону Британської імперії в Шотландію, щоб вона не попала під обстріл. Німецька розвідка готує цілий десант для того, щоб напасти на той замок і вкрасти корону. Їх питають: “Слухайте, ви що оце заради однієї корони будете жертвувати цілим елітним підрозділом?” Керівник операції відповідає: “Якщо ми захопимо корону Британської імперії, то ми зламаємо їй хребет”.

За що йде зараз найважча війна? За топоніміку. За назви, за пам'ятники, за назви вулиць. Це і є причина війна.

Ви знаєте, китайці… Китайські філософи Імперії, вони ж також вважають Китай імперією… Вони вважають, що 100-200 років для держави – це не є час, це не є період. Китай існує, скільки там… кілька тисяч років, так? 

Тобто 100-200 років, 50 років для історії – це ніщо. Ми маємо створювати Доктрину на майбутнє. Наразі з усіх, хто писав Доктрину української державності, я прочитав тільки працю Михайла Колодзінського – “Воєнна Доктрина українських націоналістів”.

Я ще за тридцять років нашої незалежності не бачив жодної ідеологічної партії. Ну, «Свобода», хіба що декларативно називала свою ідеологію націоналізмом, але це був такий, знаєте, тільки популістичний націоналізм. Політику виграє той, хто інвестує в ідеологію. Але ідеологія – це ніколи не короткостроковий чи довгостроковий проєкт. 

Я вважаю, що тема воєнної історії, історії спецслужб є актуальна, вони зараз будуть number one. На жаль, вона мала стати актуальною ще раніше, у 2014 – 2015 році. Але консумпційна філософія перемогла, тобто споживацьке суспільство… У 2019 році були парламентські вибори… Пам'ятаю, приїхав до Львова Вакарчук. Агітував за свою партію, мене запросили. Я поставив два запитання. Кажу: “Пане Святославе, якщо ви станете президентом, чи готові ви створити спецпідрозділ типу Моссаду, який по цілому світу буде вбивати українських зрадників? Які вальнуть Медведчука, Табачника…” Він каже: “Ні, це не демократія, це не наш шлях”. 

Подивіться, зараз усі говорять про створення українського Моссаду, як шукати злочинців, вбивати. У мене було інтерв’ю на 1+1, мене запросили як історика-фахівця, щоб я навів приклади, як колись євреї виловлювали ворогів своєї нації.

Моссад брав досвід у вірменів, які усунули за три роки всю верхівку “молодотурків”. Одне переходить в друге.

– Існує таке банальне журналістське питання, яке я не можу не поставити: які ваші творчі плани?

– Планів є дуже багато, наприклад, питання формування української пам'яті за кордоном. Наприклад, за кордоном є маса кінематографії. Діаспори ще з 1930-х років знімали різні збори українських військових діячів. Я похвалюся своєю знахідкою. Я три роки просив, добивався, щоб родина Волянських дістала зі свого сімейного кіноархіву, оцифрувала і закинула в Youtube два прижиттєвих відео з Дмитром Донцовим. Це єдині збережені кадри і ось вдалося закинути. Півтора року тому історик Гай-Нижник закинув трихвилинну відеохроніку з Данилом Скоропадським в Англії.

Розумієте, ось ці відеоматеріали – це є кінохроніки. Як фізіолог, я вам скажу, що для того, щоб правильно запам'ятати матеріал, треба його максимально візуалізувати, аудіолізувати, тактилізувати. Найкраще коли історія сприймається? Не з книжки. Коли ти поїхав у Батурин, коли ти подивився інтерв'ю з вояком армії Петлюри… Поїдьте в Відень, постійте біля машини, в яку Гаврило Принцип стріляв і застрелив Франца-Фердинанда, ще з 1914 року... Ця машина стоїть перед вами. Ось ти стоїш і розумієш, як історія просто проходить через твої фібри. Моєму брату вдалося півтора року тому знайти ніде не опубліковані фотографії Степана Бандери в Австрії. Жінка вісімдесятирічна, її батько був крайовий провідник ОУН у Австрії по закордонним частинам Осип Тюшка. Ось вона має фотографії, які до того ніде не публікували. Там не тільки Бандера, там і Стецько є, там є і Степан Ленкавський. 

Я сказав, що зараз усі співають «Батько наш Бандера…». Було запропоновано зібрати певну суму грошей, запропонувати жінці і викупити. Жодна політична партія, крім нашої націоналістичної партії, не захотіла. 

– А чи збереглися якісь записи, кінохроніки з Бандерою?

– Так, є такі, що збереглися, кінохроніки з Бандерою, є інтерв’ю. Це відомо, але це пригнічує ще більше. Є аудіо, є відео, які записані при житті Степана Бандери. Багато кадрів є з двадцятиріччя вбивства Євгена Коновальця в Роттердамі, де Бандеру вперше побачив Богдан Сташинський. Там коротенькі кінохроніки, але я думаю, що є набагато більше, бо на камери ручні знімали ще в 40-х роках.

Максимальна кількість артефактів, які будуть витягнуті із Росії, з-за кордону, їх популяризація – це те, що б’є по голові. Почути голос Донцова… Читаєш-читаєш і тут чуєш голос людини. Я чув, що існує запис голосу Петлюри. Я впевнений, що десь зберігається відео з Павлом Скоропадським у діаспорний період, розумієте? В історію не інвестували.

– Я чув, що Ви досліджували тему москвофільства в Галичині? Чи це не Ви?

– Ну, не зовсім я… Це такий у нас є такий професор, історик Олексій Сухий – завкафедрою історії. Він досліджував, він працював навіть у архіві Служби зовнішньої розвідки Росії. Він вивчав те, як була підкуплена Галичина. Греко-католицькі священики куплялися російськими агентами, за гроші популяризували це москвофільство, перехід на православ'я. Якби не Перша світова війна, то ще десять років і у нас би дійсно тут процвітав «руській мир». Він знайшов доповідну Консула російського у Львові: тому священнику – 800 корон, тому – стільки, тому – стільки. Там же бралися гроші під розписку, це ж не так, що я Вам дав і забули. Звітували про пророблену роботу. Це була п'ята колона.

Розумієте, у чому найбільше винні галичани? Існує закон резонансу. Ви собі уявіть, якщо би в дев'яностих роках «втіхаря» почали по Галичині валити пам'ятники “освободітєлям”. Почали валити Леніна і лишили “освободітєлєй”. Зараз пройшла декомунізація Галичини, і то неповна. Треба було тридцять років… 

Московський патріархат, – будь ласка, треба було що робити? Не можна було у 2014 році до московського попа сказати: «Або пишеш заяву про перехід на українську церкву, або ми тобі спалимо хату». Половина перейшла би, а перейшла би половина, – то друга половина би задумалась. Путін, як би це жорстоко не звучало, – це був єдиний спосіб консолідувати, українізувати українську націю.

закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Таємна зброя комунальників

SVOBODA.FM