Бабуся Настя, як музей під п’ятиповерхівкою

Примітивши її на вулиці Доценка, неможливо пройти повз неї. Серце щемить. Думаєш і про долю людську. І про обов’язок дітей. І про свої дитинство та прабабусь…

Це, як живий музей історії України і народознавства 20-го століття.

У старої жінки поверх спідниці білий візерунчатий фартух. Він не для роботи, а «на вихід у люди».

І одна хустка на голові, а тепла – на попереку, як колись і у моїх прабабусь у селі.

Бабуся Настя два роки, як перебралася до міста. Донька з чоловіком забрали, бо вже за 80 років. Чоловік бабусі Насті помер 6 років тому. Одній стало складно себе обслуговувати у селі, особливо узимку.

Тепер і ноги погано слухаються. У поміч їй - легенькі палички з ліщини, які привезла з собою із села.

Старенька жінка розповідає, як працювала все життя у селі. І на полі, і в лузі на сінокосі. І як коноплі мочила. 
Ловлю себе на думці, що зараз це «наркота» :) . У неділю ходила в церкву у сусіднє село.

…Зараз узимку вона не виходить з квартири – дивиться у вікно. А весною, влітку і восени, коли хороша погода – біля під’їзду. Донька чи зять допомагають спуститися з другого поверху.

Говорить про дітей тільки хороше. Вірніше у неї тільки одна донька, але й зять гарно ставиться.

Пригадує, коли жила сама нелегко було, а зараз діти і нагодують , і доглянуть: «Наварять і кажуть –іди, бабо, їсти», - розповідає…

… Хай у всіх стареньких будуть діти. Хай доглядають за немічними рідними і добре ставляться. Хай серця будуть добрими.

Даша КОТОВСЬКА   Знімки зроблені неподалік ЖЕК-10