Останнє оновлення: 20:49 неділя, 26 червня
Автостоп / Віртуальна подорож
Ви знаходитесь: Культура / Література / Літературний Чернігів / Назустріч сонцю в кабіні «Volvo». Новосибірськ
Назустріч сонцю в кабіні «Volvo». Новосибірськ

Назустріч сонцю в кабіні «Volvo». Новосибірськ

Погостювавши віртуально в Омську, відвідавши могилу Єгора Лєтова, вирушаємо у подальшу подорож на далекий схід Росії разом з Олександром Волощуком.

Пропонуємо читачам «Високого Валу» ознайомитися з наступною, ще не завершеною книгою Олександра – «Назустріч сонцю».

Слово автору:

Від Омська до Новосибірська – 670 км по федеральній трасі М51. Відстань, яку можна подолати автостопом упродовж світлового дня. Звичайно, якщо пощастить зупинити попутну машину.

Мені ж не пощастило. Чотири з половиною години простояв на виїзді з Омська. За цей час повз мене проїхало не менше 500 машин, але зупинятися ніхто не хотів. Хоча й позиція була зручною – за мостом, перед поворотом.

Чи то люди «черствіють» один до одного, чи то свою «чорну справу» зробив болт, знайдений на трасі. У нас, автостопників, є така прикмета: гайка на дорозі – це на вдалий автостоп, а болт – навпаки. Вже подумував про те, щоб виїжджати з Омська по залізниці. Та нарешті зупинилась машина. Втім, підвезла лише на 6 км - до найближчого посту ДАІ.

Підійшов до «даїшників», попросив допомогти мені виїхати в бік Новосибірська, але у відповідь почув:

- У нас пост, а не вокзал. Іди краще на стоянку далекобійників, може, і забере хтось.

Але напрошуватись у пасажири не в моїх правилах. Зайшовши за стоянку, підняв руку. На моє велике здивування, зупинилась перша ж машина – «Жигулі» п’ятої моделі. За її кермом був веселий циган із золотими зубами на ім’я Микола.

- Я теж якоюсь мірою мандрівник. Раніше жив в Ульяновську, але не мав землі. Коли ж переїхав сюди, отримав кілька гектарів родючої землі, організував фермерське господарство. Вирощую коней, птицю, землю обробляю. Живу!

Через 30 км Микола звертав з траси і я вийшов з машини. Невдовзі зупинився „КамАЗ” і довіз мене до поворота на Калачинськ. Звідси до Новосибірська залишалось 596 км.

О 18:15 обрав зручну позицію і почав голосувати, розуміючи, що сьогодні в Новосибірськ вже не потраплю. Та мабуть недарма я більше чотирьох годин промучився під Омськом, бо дуже скоро загальмувала далекобійна «фура» марки «Volvo». Водій повертався із рейсу в Санкт-Петербург додому в Новосибірськ.

- Тільки я сьогодні не доїду, десь на півдороги доведеться заночувати. А вже зранку поїду на Новосибірськ.

- Добре, я тоді посплю у наметі поруч з машиною.

Багато водіїв-далекобійників беруть пасажирів, щоб не нудьгувати у дорозі. Тож відразу розговорилися. Після першої хвилі обурення і незадоволення російською владою і політикою (мого супутника це чомусь цікавило найбільше), він розповів про себе.

- Я син висланого у Сибір естонця, народився в Тарту. А живу ось у Сибіру. Тридцять років працюю „далекобійником”, а що з того? Наша праця зараз неприбуткова. Москва і Пітер жирують, а ми, сибіряки, лямку тягнемо...

За вікнами машини простягались неосяжні простори Західно-Сибірської рівнини, деінде вкритої березняками та осикою. Сутеніло, денна спека поступилась місцем приємній прохолоді надвечір’я. На небі загорались перші зірки. Приїжджаючи через одне з сіл, водій зупинився і, купивши у місцевої бабусі кошик лісових суниць, пригостив мене. Від них віяло теплом і сонцем.

О 23:20, не доїжджаючи 186 км до Новосибірська, зупинились на ночівлю. Водій залишився спати в кабіні, а я поставив намет у лісочку в 15 метрах від дороги. Повечерявши найпростішою їжею – хлібом і водою, заліз у спальний мішок.

Прокинувся на початку шостої години. Надворі йшов дощ, але я згорнув намоклий намет, зібрав рюкзак і підійшов до машини. Водій ще спав. Сховавшись від дощу під навісом автобусної зупинки, став чекати його пробудження. Нарешті в кабіні „Volvo” з’явились „ознаки життя” і я вийшов з укриття.

- Вже прокинувся? Ну то сідай, зараз поїдемо.

О 10 годині ранку, обігнавши дощовий фронт, ми приїхали в теплий і сонячний Новосибірськ. Ще в Омську я домовився по телефону з головою національно-культурної автономії українців Новосибірська Володимиром Мановичем про те, що він прийме мене. Поселився на вулиці

Геодезичній, у відомчому готелі „ЗапСиблеспроекта” – організації, яку очолює В.Манович. Незабаром під’їхав і він сам. Познайомились. Володимир Миколайович Манович живе в Сибіру з 1971 року, потрапив сюди за розподілом після закінчення Київської лісотехнічної академії. За 37 років довелося попрацювати у багатьох експедиціях і кабінетах від Ямалу до Якутії.

Після обіду у вірменській шашличній поїхали разом на Красний проспект, в нещодавно відкритий Український культурний центр, який одночасно є і штаб-квартирою НКА українців Новосибірська. Це досить просторе приміщення, в якому можна проводити не тільки офіційні збори, зустрічі, конференції, а й влаштовувати концерти та інші культурні заходи. На стін ах – українські державні символи, портрет Тараса Шевченка, рушники.

Володимир Манович розповів про історію українського руху в Новосибірську. Ініціатором створення національно-культурної автономії ще наприкінці 1980-х років став професор Інституту штучного інтелекту Іосаф Ладенко. Перші збори українців міста були проведені в стінах Новосибірського університету. Було створено відділення „Просвіти” і Товариство української мови ім. Шевченка, яке з 1998 року перейменоване на НКА українців Новосибірська.

Основний напрямок сьогоднішньої діяльності культурної автономії – це просвітня робота. Можливості для її ефективного ведення є, можна було б і українські класи відкрити, але існує болюча проблема – батьки-українці не хочуть, щоб їхні діти вивчали рідну мову. «Навіть у тих селах на території Новосибірської області, які можна назвати українськими «анклавами», бо вони засновувались переселенцями з України, рідна мова вже зникає» – з нотками розпачу в голосі мовив голова української НКА.

Попрацювавши зранку наступного дня в інтернеті у кабінеті Володимира Мановича в «ЗапСиблеспроекті», я надійшов «у розпорядження» Анатолія Павловича Міняйла. Він – викладач електротехніки в Новосибірському технологічному університеті і тому повів мене на екскурсію до свого навчального закладу. Але спочатку зайшли в храм Усіх Святих, де я побачив унікальне дерев’яне різне Розп’яття, виконане українською майстринею Іриною (на жаль, не записав її прізвища). Дійсно, це шедевр!

Після екскурсії по технологічному університету (його головний корпус пофарбований точнісінько у такій же червоно-рожевий колір, як і Київський держуніверситет ім. Т.Шевченка) Анатолій Павлович запросив відобідати у нього вдома. Там познайомився з його дружиною Розою Шарипівною, татаркою за національністю.

Чесно кажучи, великого задоволення від спілкування з нею я не отримав. Бо вона виявилась аж надто політично стурбованою жінкою: «Ваш український уряд дестабілізує відносини з Росією...», «Ми повинні жити дружно, а не сваритися...», «Навіщо ви піднімаєте тему репресій і голодомору, коли є більш важливі питання?...» і так далі в тому ж руслі. Причому все це говорилося так, начебто я уособлюю в собі український уряд і Україну взагалі. Навіть за обідом ця словесна тирада не припинялась. Тьфу!...

Звичайно, жінка це одне, а чоловік – інше. Тому ніякого негативу по відношенню до Анатолія Павловича Міняйла я не маю. Навпаки, залишився задоволеним від знайомства з ним. Адже, крім викладацької роботи в інституті і громадської діяльності він ще пише хороші вірші і любить спостерігати за людьми. Ось приклад лише одного з таких спостережень – «новосибірці переходять дорогу поперек таким чином, щоб вірогідність зіткнення з транспортом, що йде справа, зоставалась постійною».

У другій половині дня, завершивши свої „українські” справи, з’їздив на берег великої сибірської ріки Обі.

Це найбільша ріка Російської Федерації, її довжина становить понад 5 тисяч кілометрів, а площа басейну Обі складає близько трьох мільйонів кілометрів. Щоправда, купатися в ній у межах Новосибірська не бажано – багато бруду. Тому, помочивши в Обі лише ноги, надвечір повернувся у готель. Щоб назавтра вирушити далі.

Коментарі (3)

Oper | 2009-04-05 00:06

иван
Ага, шось автор маловато знімає, як для таких подорожей.

иван | 2009-04-03 21:01

Прочел с интересом. Хочется больше фото. Удачи автору!

Третій Син | 2009-04-03 18:52

Красава, Саша.
5 +++
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Фахівці «Чернігівгазу» продовжують відновлення мереж

SVOBODA.FM