Останнє оновлення: 17:08 вівторок, 21 листопада
вічність
Ви знаходитесь: Культура / Література / Літературний Чернігів / Поет Станіслав Панасович Реп’ях відійшов у вічність
Поет Станіслав Панасович Реп’ях відійшов у вічність

Поет Станіслав Панасович Реп’ях відійшов у вічність

Сьогодні, 29 червня 2012 року, після тяжкої хвороби відійшов у засвіти Станіслав Панасович Реп’ях.

Вже тривалий час, друзі та шанувальники його творчості мали можливість спілкуватися з ним, лише у стінах лікарняних палат.

Пригадую нашу останню зустріч, що відбулася декілька тижнів назад. Як і завжди цікаві спогади Станіслава Панасовича про знайомство зі Стусом, про відвідування ним Чувашії про хитрих вінницьких комсомольців. Під його керівництвом, я розробив екскурсійний маршрут по Чернігівщині для туристів з Чувашії. Відчувалося, що його мозок працює у надзвичайному темпі і тільки хвороби тіла зупиняють його. Помітно було, що він вже мислить іншими категоріями, його вже не лякає вічність, а найбільша проблема —  потреба у сповіді. Тепер його нема…

Станіслав Панасович Реп’ях. Біографічний нарис. 

— видатний український поет, прозаїк, перекладач. Його перу належать збірки поетичних творів «Твоїм іменем» (1965), «Барви» (1967), «Листя» (1969), «Многокутник» (1972), «Творці добра» (1977), «Синівське» (1985), «Вербная дорога» (1990), «Добриня» (1990), «Чиїсь голоси у мені» (1991), документальні повісті «Глибока борозна» (1980), «Провісник сонця» (1990), «Тарасові сліди. Марево» (1992) та інші. Протягом 1996–1998 рр. видано тритомник творів письменника, який містить художні твори, публіцистику, переклади.

Постійним джерелом творчого натхнення майстра є рідна земля, чарівна українська природа, люди праці, історія України, її видатні діячі, духовні скарби українського народу та інших народів світу.

Зі сторінок своїх книжок С. Реп’ях постає полум’яним патріотом, громадянином, палким захисником національних святинь, шанувальником краси, розуму й таланту, тонким ліриком, філософом, що пізнає життя в усіх його формах і проявах. Будучи людиною надзвичайно чутливою, він гнівно і пристрасно повстає проти зла й несправедливості, ніжно і трепетно оспівує найпре-красніше з людських почуттів — кохання. Сумний, іронічний, жартівливий, поет залишається життєлюбом і оптимістом за будь-яких випробувань. А їх було в житті письменника чимало.

Народився Станіслав Панасович Реп’ях 14 травня 1938 року в м. Глухові, де в той час навчалася в сільськогосподарському інституті його мати Марія Феофанівна, батько Панас Петрович завершував навчання в Ніжинському педагогічному. Та гніздо його роду — с. Макіївка Носівського району на Чернігівщині. Дитинство було холодним і голодним, але не позбавленим духовних радощів, які дарували батьки, книги, навчання в школах. Письменник згадує: «Ще під час війни мама мені часто читала «Кобзаря». Відвернувшись до стіни, я плакав над долею дівчини, яка підкинула свою дитину і стала наймичкою. Коли доходило до рядків, де вона зізнавалася синові, що є його матір’ю, я заходився риданнями. А що робилося зі мною, коли слухав «Катерину»! Після «Гайдамаків» не спав ночами…».

Станіслав зростав мрійливим, допитливим і надто вразливим хлопчиком. Рано виявилися творчі здібності. Ще навчаючись у школах, де вчителювали батьки, самостійно навчився грати у шахи, опанував мандоліну, баян. Марив військовою службою, захоплювався футболом, німецькою, історією. Але й водночас багато читав. З багатьма творами української класики познайомився, перебуваючи у Київській лікарні (побутові негаразди повоєнних років, матеріальні нестатки серйозно позначилися на здоров’ї майбутнього письменника). Ще в 9 класі Макіївської школи почав писати прозові твори, займався й римуванням, не надаючи жодного значення своїм першим поетичним спробам.

Поступово література витіснила інші захоплення, і після закінчення 10-го класу Станіслав Реп’ях подавав документи на факультет журналістики Київського державного університету, але не судилося йому навчатися ані в столиці, ані в Ніжинському педінституті, хоча знання мав блискучі. Як з’ясувалося згодом, його звинуватили у націоналізмі. «Я й гадки не мав, що складені до одної теки матеріали про мою лосинівську промову (на комсомольських зборах на захист української мови), про співи з канадцями (що поверталися через Ніжин з Міжнародного фестивалю молоді), про вільнодумствування в гуртожитку, де я цитував «Червоний заспів» Василя Чумака… стануть зашморгом на моїй юній шиї…, що це…» шкідливо» для держави», — пише у своїй автобіографії письменник.

1957 року С. Реп’яха було зараховано студентом Вінницького педагогічного інституту імені М. Островського.

Прагнучи самостійного життя, юнак на третьому курсі інституту переводиться на заочне відділення. Навчаючись, працює коректором обласної молодіжної газети, у Вінницькому Будинку народної творчості на посаді методиста з клубної роботи. Вже тут багато уваги приділяє видавничій справі. Широко друкується у місцевій пресі. Твори початківця привертають увагу відомих літераторів. Вже 1960 року на сторінках газети «Ленінське плем’я» з переднім словом Євгена Гуцала з’являється перша добірка Станіславових поезій.

Влітку 1961 року переїхав до Чернігова. Трудився в колективі газети «Комсомолець Чернігівщини», яка стала серйозною школою у становленні молодого журналіста. Багато років працював у газеті «Деснянська правда». Писав статті, нариси, вивчав життя Чернігівської області. Передовсім його цікавили люди праці, які дбали про розквіт рідного краю. Численні статті Реп’яха-журналіста розкривали його громадянську позицію щодо проявів будь-якої несправедливості, недбальства, безгосподарності, бездуховності. Серйозно займався й художньою творчістю.

1963 року вже як молодий поет звітував у Києві перед метрами. Відбулися незабутні зустрічі із Олесем Гончаром, Платоном Вороньком, згодом — з Павлом Тичиною…

1965 рік був визначальним у житті С. Реп’яха. У видавництві «Молодь» вийшла перша збірка поета під назвою «Іменем твоїм». То був початок. Далі одна за одною виходили збірки його творів, сповнених любові до отчого краю, які знайшли свого читача. З’явилися й схвальні відгуки літературної критики. Так, поет і перекладач з Гомеля В. Ярець, зокрема, писав: про С. Реп’яха «Закоханий у придеснянський край, у чернігівське Полісся, поет прагне невимушено, без надмірної риторики і мудрування спаяти відчуття і розуміння сьогоднішнього дня з досвідом попередників, сполучаючи малюнки сучасності з глибокими шарами національної культури, з особливостями традицій предків, з їх вірою в невмирущість самого життя.»

У різні часи увагу митця привертали образи видатних людей України — Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Олександра Довженка, Павла Тичини…

Намагаючись осягнути вітчизняну історію, по-філософськи підійти до оцінки ролі окремої постаті в ній, автор висловлює своє небайдуже ставлення до подій і фактів, навколо яких і дотепер точаться дискусії («Перечитуючи Слово», «Відповідь Моно-маха», «Коронація Анни Ярославни»). Разом з тим Станіслав Реп’ях постійно проявляє живий інтерес до яскравих постатей світового мистецтва. У його творчості ми знайдемо присвяти О. Пушкіну, М. Гоголю, М. Тютчеву, Л. Толстому, А. Ахматовій, В. Маяковському тощо. Цей факт спростовує усі звинувачення його в націоналізмі.

Розмаїтим за тематикою віршам Станіслава Реп’яха властиві «органічність, доступність, зовнішня простота (хоч йому добре відомі форми світової поетики — він дає цікаві зразки сонета, терцини, верлібру), ясність змісту і повнота почуття» (В. Ярець). До цього треба додати, що вірші Станіслава Реп’яха напрочуд милозвучні. Не один композитор звертався до його творів, щоб покласти їх на музику, дати їм друге життя. Найпопулярнішим з них є пісня «Чураївна» на музику чернігівського композитора Миколи Збарацького, яка увійшла до репертуару народної артистки України Раїси Кириченко.

1970 року С. Реп’ях стає членом Спілки письменників України, а 1972 року його було обрано головою обласної організації, яку він беззмінно очолював до недавнього часу окремою сторінкою творчої біографії С. Реп’яха є його перекладацька діяльність. Переклади з російської, білоруської, чуваської, болгарської, німецької дають змогу українському читачеві долучитися до кращих зразків художньої творчості інших народів.

За невтомну творчу працю письменника відзначено багатьма нагородами. Станіслав Реп’ях — заслужений працівник культури України і Чувашії. Лауреат Всеукраїнської премії імені Володимира Сосюри, міжнародної української премії імені Григорія Сковороди, російської міждержавної — імені Бояна, чуваської — імені Михайла Сеспеля, міжнародної — «Тріумф», а також двох обласних: — літературної — імені Михайла Коцюбинського та журналістської — імені Василя Блакитного. До того ж, його нагороджено Почесною грамотою Верховної Ради Чувашії та Грамотою Верховної Ради УРСР, орденом «Знак пошани».

Співчуття з приводу смерті визначного поета  Станіслава Панасовича Реп’яха.

В його особі ми втратили таку людину, яка свої знання, досвід і бажання допомогти самовіддано передавала оточуючим.

Коментарі (6)

оля | 2013-02-07 16:34

дайте будь ласка вірш станіслава репяха "на відкритті памятника кобзарю в чернігові" пожалусто!

Наталка Авер'янова | 2012-07-01 20:55

В останньому номері "Вісника" розповіли про його біди - доживає в муках і болю в хосписі.... Земля пухом і вічна пам'ять, Станіславе Панасовичу....

Анатолій Мазур | 2012-06-30 12:37

Мав честь працювати з Станіславом Панасовичем у газеті "Чернігівський вісник". Доброї щирої душі Людина. Царство Небесне йому.

Олександр Волощук | 2012-06-30 11:55

Світла пам’ять...

М. Боюра | 2012-06-30 09:12

 Вічна пам'ять, вічний спокій. Станіслав Панасович працював до останнього, чи завершить хтось незавершене ним?

Андрей Терещенко | 2012-06-29 23:35

Светлая и добрая память...
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM



Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Розстріляна дружба, або Як живе Сеньківка без музики і танців на кордоні

Наталія ПОТАПЧУК, фото автора

RedTram
Загрузка...
Північний вектор