Глібов наробив „шороху”в Чернігові на два століття (оновлено)

"Сіверщина» і «Черниговский листок». 151 рік пройшов з того дня, як завдяки зусиллям Леоніда Глібова розпочалося видання газети «Черниговський листок» - одного із перших україномовних часописів у Наддніпрянській Україні.

Ідею видання газети замислив друг поета Опанас Маркович і хотів назвати її «Десна».

Але, хоч він і прибув до Чернігова на особисте запрошення губернатора князя Голіцина, дозволу не отримав і доручив цю справу Глібову.

Губернатор підтримав улюбленого вчителя своїх дітей-гімназистів, і вже 12 березня 1861 року Глібов звернувся до Київського цензурного комітету за дозволом видавати щотижневу газету «Черниговський листок». Прохання було задоволено і перший номер газети побачив світ 12 липня 1861 року.

Викладаючи свою програму, редактор писав: «Незважаючи на всі труднощі, якими супроводжуються подібні заходи в такому скромному місті, як наш Чернігів, ми вирішили утворити місцевий орган громадського життя й діяльності, цілком сподіваючись, що освічені люди, які співчувають загальній справі, допоможуть нам у цьому важкому ділі».

Взагалі газета мала 5 відділів і виходила щотижня в середу. Та як би не намагався редактор, газета виходила нерегулярно. Це зумовлено тим, що роботу редактора Леонід Іванович поєднував із вчителюванням у гімназії. Також друк номерів затримувала цензура.

Постійні фінансові ускладнення, пов’язані з виданням газети, стали причиною того, що до редакції щотижневика входив фактично один працівник – сам письменник. Вичерпувалися ті незначні кошти, що вдавалося зібрати за рахунок передплати, і видання припинялося. В окремій листівці, виданій у 1863 році перед черговим поновленням видання – номер перший – вийшов лише 7 травня, – Глібов з гіркотою, але стримано скаржився на байдужість публіки до своєї газети.

Він виправдовувався перед передплатниками за невиконання своїх зобов’язань, але водночас просив у них дозволу вказати на пом’якшуючі його провину обставини. Вони, на його погляд, такі: « Bітчизна наша – не США чи Англія, де існує загальна потреба в читанні, а ідеї літають у повітрі; у нас же читають мало, думають неохоче; своє, рідне нас майже не цікавить, тому й погано розходяться місцеві видання, до числа яких належить і «Черниговский листок».

Зізнаємося – ми не розраховували ніколи на значне число передплатників, але помірність у попиті на наше видання перевершила навіть цілком помірковані сподівання: передплатна сума не покривала до сих пір витрат на друкування й папір». І все ж автор не припиняв видання газети.

Відомо, що Глібов підібрав чудовий авторський колектив(а це приблизно 25 імен), у якому були освічені люди: П. Чубинський, О. Маркевич, М. Вербицький, П. Куліш та інші. Окрім авторського колективу, він налагодив позаштатну «кореспондентську мережу», яка допомагала вирішувати ряд важливих завдань: перевіряла інформацію, вивчала матеріали, надавала відповіді авторам на сторінках газети, спілкуючись із ними через рубрики «Відповіді редакції» та «Від редакції», а також редактор використовував листи дописувачів у своїх статтях або сам художньо обробляв їх.

Часопис за редакцією Глібова був єдиним у Наддніпрянській Україні виданням, у якому публікувалися матеріали українською мовою.

Редактор вдавався до певних заходів, аби утримати видання своєї газети. По-перше, це передплата. Порівняно з іншими часописами вона була надзвичайно низькою.

По-друге, редактор шукав підтримки від інших видань.

По-третє, газета приймала рекламні оголошення від фізичних осіб. Найактивнішими рекламодавцями були книгарня Кранца, книгарня Гайдерубова та Російський поземельний банк. Вартість реклами була просто мізерною: 10 рядків – 15 копійок. Редакція пояснювала свою позицію так: низька ціна була встановлена для того, щоб місцеві жителі мали змогу сповіщати за малу суму про свої потреби, бажання, пропозиції.

Газета проіснувала три роки, була бажаною і потрібною. Однак видання було припинено, і причиною цього стали не фінансові проблеми або спад інтересу серед читачів. Видання Валуєвського циркуляру 1863 року вказує на суворість цензурних умов, особливо для української періодичної преси. У випуску «Руська писемність» Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка сказано, що редактора «...«Листка» усунено зі служби за українофільство…» .

Минуло більше ніж 150 років від дня виходу в світ першого номера «Черниговского листка», який мав на меті запропонувати читачам важливий зміст газетних матеріалів рідною українською мовою. Що змінилося за пережиті нашим народом півтора трагічні століття утисків і пригнічень, цензурних обмежень і русифікації?

Насамперед, оглядаючи сучасну пресу, ми, як і кожен чернігівець, звернули увагу на співвідношення україномовних і російськомовних газетних видань.

До газет, які повністю видаються українською мовою зокрема належать: «Чернігівські відомості», «Вісник Че», Всеукраїнська тижнева газета «Сіверщина», засновником якої є Чернігівське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, а також Чернігівська обласна щотижнева газета «Біла хата». 4 газети виходять російською мовою: тижневик «Гарт» (двомовний), газета «Черниговские новости: 7 дней», «Деснянская неделя» і щотижневик «Весть».

Таким чином, мовне інформаційне середовище у нас розколоте на дві нерівноправні частини, що формуються сучасними чернігівськими газетами: із 252 695 примірників, читачами яких є чернігівці, 59,1 % належить, як і колись, російськомовній аудиторії, а лише 40,9 % – україномовній. Це зумовлено тим, що наша аудиторія, здебільшого, розмовляє російською, а, отже, потребує газетних видань саме цією мовою.

Також загальна змістова спрямованість російськомовної та україномовної преси нерівноцінна. Так, російськомовні видання мають яскраво виражений розважальний характер. Більшість матеріалу містять різні плітки, історії світського життя, поради, кулінарні рецепти, новини тижня, кримінальну хроніку, гороскопи, рекламу, економічні прогнози, світові катастрофи, анекдоти й кросворди.

На відміну від них, україномовні газети більшою мірою зосереджені на реальних проблемах жителів міста: на політичних, комунальних, екологічних проблемах, проблемах освіти, також наголошується на роботі місцевих рад, громадських організацій і благодійних фондів. Велика увага приділяється висвітленню історичного минулого краю, духовним і моральним цінностям суспільства.

Розважальні рубрики є і в україномовних газетах, але вони займають незначну частину й знаходяться на останній сторінці.

Особливої уваги заслуговують газети «Біла хата», що привертає увагу читачів до теплих і доброзичливих стосунків в українських сім’ях, і газета «Сіверщина», яка формує реалістичну світоглядну позицію читачів.

На наш погляд, просвітницька діяльність газети «Сіверщина» є гідною спадкоємицею та продовженням журналістських традицій Леоніда Глібова.

На сторінках «Сіверщини» є рубрика спілкування з читачами – «Читацький клуб». У «Черниговском листке» це був розділ «Відповіді редакції». Радує й те, що ціна на газету є доступною для кожного жителя міста. Вона, так само як і в «Черниговского листка» є помірною.

Матеріали «Сіверщини» написані літературною ввічливою мовою, відчувається повага до читача. Також у газеті немає некоректних висловлювань, які ми зустрічали в російськомовних виданнях.

Сподіваємося, що коло читачів цієї та інших україномовних газет Чернігівщини з часом зростатиме, втілюючи велику мрію Леоніда Глібова про духовне визволення і піднесення свідомості наших земляків.

Фото "Високого Валу". Двоапам’ятники Глібову в Чернігові. Білий – перший, дореволюційний, знаходиться на території музею Михайла Коцюбинського. Другий – „золотий” радянський на території Свято-Троїцького монастиря.

Від редакції: "Високий Вал" приносить вибачення стосовно прикрої помилки з авторством матеріалу. Автор тексту - Марина Петровська!

Збільшити

Збільшити

Збільшити