100 ліття хіротонії єпископа УАПЦ, що служив на Прилуччині

Сто років тому, 7 лютого 1922 року згідно Першого правила Святих Апостолів за Божественною Літургією у Софійському соборі у Києві відбулася архієрейська хіротонія єпископа Богуславського Конона (Бея), яку очолив отець-митрополит Василь Липківський у співслужінні єпископату УАПЦ.

Народився владика Конон Хомович Бей 1889 року в родині козака Хоми Бея. За інформацією російської організації «Мєморіал» - владика Конон Бей народився у Варві, або на терені Варвинського району (за адмінподілом 1923 року), себто на терені Варвинської волості, Лохвицького повіту, Полтавської губернії (станом на 1889 рік).

5 червня 1905 року закінчив Второкласную учительську школу, а 10 червня 1908 року - Київську церковну учительську школу.

У 1908-1913 роках працював учителем у церковній школі.

У 1913 році одружився з православною дівчиною Ксенією Тимофіївною, 1893 року народження. У шлюбі в них народилися: Олексій (1913 року), Надія (1915 року), Віктор (1916 року).

1915 році завершив навчання у Київській духовній семінарії.

Рукоположений у 14 травня 1915 року митрополитом Київським Флавіаном (Городєцьким) у священика. Служив настоятелем Миколаївського храму у селі Чайки Богуславської волості Канівського повіту на Київщині.

В час Української революції і Перших визвольних змагань стає активним діячем українського національного руху і відтак долучається до українського церковно-визвольного руху. Активно взявся за українізацію Миколаївської парафії у Чайках, де служив настоятелем. Вже у 1920 році парафія у Чайках офіційно приєдналася до УАПЦ. А також сприяв українізації парафій у Канівському повіті на Київщині, головно на Богуславщині.

Як настоятель Миколаївського храму у Чайках був делегатом Церковного Православного Собору Київщини 22-26 травня 1921 року. Рішенням Собору був підвещений до сану протоієрея, а також був обраний Головою Канівської повітової церковної ради.

Як член ВПЦР від Богуславщині брав участь у Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі 14-30 жовтня 1921 року.

7 лютого 1922 — хіротонізований на єпископа Бо­­гуславського УАПЦ. 1923 року був обраний на єпископа Прилуцького і Роменського.

25 лютого 1927 року — президія Всеукраїнської Православної Церковної Ради на своєму засіданні висловила щиру подяку влалиц Кононові Бею «за його невтомну і корисну працю по благовістю й організації церковного життя на Прилуччині й Роменщині».

Однак після цього у єпархії преосвященного Конона Бея спалахнув конфлікт: президія Роменської окружну церковної ради на чолі з протоієреєм Терлецьким і священиком Язвінським вирішила позбутися єпископа та 15 червня 1927 року звернулася до ВПЦР зі скаргою, що Конон Бей вносив лише дезорганізацію в життя округи, присвоював адміністраційні функції і не задовольняє Роменську окружну церковну раду, як єпископ УАПЦ. Сам Конон Бей назвав скаргу безсоромною навалою, але запропонував ВПЦР звільнити його, якщо він не задовольняє церкву. Однак ВПЦР у відповідь на скаргу 9 серпня 1927 року виступила на захист єпископа Конона та закликала Роменську ОЦР до порядку.

Єпископ Конон був делегатом Другого Всеукраїнського церковного собору УАПЦ 1927 року. На ньому був головою мандатної комісії, входив до комісії для розгляду матеріалів щодо обвинувачень з боку окупаціної совєцької влади проти отця-митрополита Василя Липківського.

У 1928 році був обраний на єпископа Черкаського. Його кафедральним храмом став храм Різдва Пресвятої Богородиці у Черкасах.

У 1930 році брав участь у відродженні ліквідованої безбожницькою владою УАПЦ під новою назвою - Українська Православна Церква у якості архієпископа Черкаського. Станом на 1932 рік переїхав до Києва, продовжував своє пастирське служіння, як настоятель парафії у голодоморні 1933-1934 роках. Зустрічався та співпрацював з архієпископом Костянтином Малюшкевичем. Намагався організовувати життя Церкви та принаймні до 1934 року.

Відповідно до розповсюдженої в українській довідковій літературі версії, - Владика Конон був заарештований карателя з НКВД у травні 1936 року разом із багатьма іншими єпископами та священиками УАПЦ за вірність Христу та Україні. Сталіністи заслали Владику Конона Бея на каторгу до Ір­­кутська. Подальша доля невідома.

За інформацією Пєрмьского краєвого відділення російського товариства «Мєморіал» волонтери, якої віднайшли репресивну справу владики Конона Бея, йдеться, що він був арештований карателями з НКВД і засланий з України до станції Кин, Лисьєвского району Пєрмського краю, де як безправна рабська робоча сила працював у тракторній бригаді.

25 жовтня 1937 року російсько-більшовицькі кати знову заарештували Владику Конона тримали у в’язниці і катували, бо той не зрікався свого єпископства і продовжував підпільно служити. 4 листопада 1937 року совєцькі окупанти засудили владику Конона до заслання до совєцького концтабору на 10 років. У концтаборі ГУЛАГу найімовірніше він був закатований за Христа та Україну. Всі документи свідчать, що Владика Конон до останнього не зрікся Христа, Церкви, України та свого архієрейського служіння.

4 червня 1990 року Прокуратура Пєрмской області ухвалила рішення про так звану «реабілітацію» єпископа Конона Бея посмертно. Але про яку реабілітацію може йтися, коли Владика Конон, як і мільйони українців був заарештований незаконнно, без суду і слідства був репресований і вбитий окупаційною владою. Тобто визнавати факти так званих реабілітацій - це те саме, що і визнавати легітимність совєцького слідства і репресій.

Під час допиту катівнях НКВД у 1937 року архієпископ Костянтин (Малюшкевич) під тиском назвав Конона (Бея) одним із учасників "контрреволюційної змови, що тривала з 1922 року". Однак провиною назвав лиш те, що єпископ був одним із найактивніших в організації життя Прилуцько-Роменської єпархії УАПЦ.