Останнє оновлення: 16:50 вівторок, 2 квітня
Оповідання
Ви знаходитесь: Культура / Література / Влад Савенок / Легке порно
 Легке порно

Легке порно

“Не будь она такой красивой и желанной,не прояви она ко мне явного интереса,стал бы я с такой готовностью помогать ей?” Сол Беллоу, "Герцог"

Вертоліт рівно молотив густе повітря. Внизу зайчиками палахкотіло море і сліпила яхта. Я висунувся з кабіни і став на лижу. Вітер свистів у вухах, але мені було нестрашно.

Зустрічні потоки куйовдили волосся.

Що означає померти?

А нічого. Мене не так легко зжити зо світу. Бо є закон життя: якщо тобі не щастить у коханні, значить довго брестимеш шляхами у земній пилюці. А з іншого боку – навіщо те життя, коли немає кохання? Одне не може існувати без іншого.

Коли ти граєш зі смертю і кохаєш - що може приносити найвищий драйв, вибачаюсь, насолоду?

Кохання живить, поки ти сам не передаси життя і любов нащадкам назавжди. Хоча у будь-якому законі приховані винятки. Вони, кажуть, і підтверджують правило.

Гелікоптер гойднувся, і я похолов від жаху. Навіть волосся стало дибки – який там вітер! Впаду з висоти у море! Я уп’явся пальцями в корпус кабіни і рвонув усередину…

…Прокинувся. Голка капельниці стирчала у вені. Флакон з розчином дівчаток уже давно спорожнів, і залишки прозорих попелюшок нерухомо стояли у трубці. Біля вени вони змішалися з кров’ю. Кликати медсестер не хотілося, і я вирвав голку, кинув її та миттю закрив ваткою місце ін’єкції, зігнув руку у лікті.

Чого варте моє життя? Я уже давно переконався, що я не жилець на цім світі. Але ж…

…Вона була класною. Майже бездоганною. І розумниця. Як рік тому, так і зараз. Тільки тоді я просто милувався її красою і не мріяв, що ми можемо стати навіть друзями.

Це торік вона сиділа на лікарняному ліжку у своїй палаті - залізла з ногами, я просто не міг знайти собі місця. Спробували б ви!

Адже, вмощуючись, на її обличчі застигла тінь посмішки, як це буває у хворих. При цьому з-під її махрового халатика ніжно зблиснула білизна.

Я ніколи не вважав себе якимось фетишистом чи романтичним любителем жіночих трусиків. Але мене накрила хвиля ніжності, що я мало не опустився на коліна, щоб припасти вустами до її ніг.

Замість цього – розвернувся, поспішно відійшов до вікна і побачив на підвіконні голуба.

Ой, голубе, голубе - говорив я сам собі, - у тебе нема ніяких шансів. Вона молода і одружена. Вона ж обмовилась, що не спить ні з ким, окрім чоловіка, і не збирається міняти свої принципи.

Якщо торкнутися її ніг, довірливий блиск очей може змінитися на гнів. Чого досягну? Втрачу. І ці омріяні губи з присмаком бажання, що, можливо, збудеться.

Коли б я торкнувся цих губ - вона б не мала сил обірвати цілунок.

Я відвернувся від голуба і забелькотів дерев’яним язиком, що у мене в розпорядженні лиши півгодини.

…Її чоловік дивився на мене так, немов хотів задавити найбільшу погань на землі. В моїй особі. Я чекав удару, а він презирливо металево відчеканив:

- Якщо торкнешся її навіть рукою, ноги повідриваю, прив’яжу до машини та покатаю. Тоді на асфальті зітреться місце, що відповідає за розмноження і стерильність. Таких покидьків, як ти, більше не буде на цьому світі.

Сміливо, а може й нахабно, я втупився йому в очі, і відчував, що він ледве стримується, аби його кулаки не влаштували бомбардування мого писку.
О, мата харі!

… На голку мене посадила лікарка кілька років тому. Хоча точніше – я сам. Тоді я допрацювався до того, що язик відмовився говорити, а руки писати. Мене, як лантуха, кинули на ліжко палати-душогубки до бідолах, які також не могла сказати, що вони є homo sapiens.

- Що посміхаєшся, дурнику, - сказала мені світоч медицини, водячи молоточком перед моїми очима, - вилікую я тебе рано чи пізно, але розуму у тебе не додасться.

Правда, поводивши інструментом ще кілька хвилин вона гмикнула:

- Гмм, так ти, голубе недурний. Очі розумні, - уже занепокоєно бубоніла вона, не знаючи, що я її чудово розумію і чую, але відповісти – не можу!

Через 2 години мої шефи знайшли мене в одній із 15 лікарень нашого міста, а ще через годину нагримали на головного лікаря закладу, що таку потрібну державі людину засунули в палату-душогубку. Ще через годину у мене вливали найкращі ліки у найпрестижнішій палаті.

Але від уколів у живіт мені не кращало упродовж тижня. Тоді, нарешті, моє світило медицини призначило безпрограшне лікування для чоловіків – вливання дівчаток через крапельницю. Тільки вони, на думку лікарки могли розслабити і надихнути на нові звершення.

І так мене лікують уже кілька років. Підтримують.

…Вона довго водила мене околицями міста мереживом стежок повз кульбабкові клумби, доки не вперіщив дощ. Ми сховалися від граду під навісом найближчої п’ятиповерхівки.

З неба вилося стільки води, що мені довелося чарівну одружену жінку садити на плечі і виносити на дорогу. Вона так ніжно обнімала мою голову, наче знайшла найуразливішу і найдосконалішу частину тіла, яке треба берегти і пестити.

Щось відьмацьке було в тих пестощах. Бо як тільки я висадив її на дорогу, почув:

- Я живу тут неподалік у приватному будинку.

- Не хотів би здибатися з твоїм чоловіком. Щелепи мені не муляють. А ноги не зайві, як й інші частини тіла.

- Ти боїшся? – вона картинно округлила очі, наче я тільки-но переплив навзамашки Північний льодовитий океан.

- Я не боюся, а прогнозую можливі варіанти зустрічі з власником твого тіла, - сказав я і відірвав голівку жовтої кульбабки, яку, гуляючи, сховав у нагрудну кишеню.

- Він поїхав у відрядження і повернеться лише завтра.

І чому ми, чоловіки, стрибаючи в гречку, так легко, на віру приймаємо бажане за дійсне!

Про це я подумаю трохи пізніше, а зараз я ступив у чепурний дворик з воротами і гаражем поруч зі звичайним радянським будиночком епохи розвинутого соціалізму. Коли я закривав хвіртку, на мене пильно подивився чоловік, що сидів у білій розтягнутій майці на східцях будинку через дорогу.

…Одному Богу відомо, що витворяли дівчатка, які переливалися через крапельницю у мою кров. Але вже під час першого ж сеансу я відчував наслідки справжнього жіночого піклування.

Вони працювали, як спаяний колектив соціалістичної праці, і швидко підняли не лише тулуб, а й інші частини мого працелюбного тіла.

Дівчатка драїли мої нирки з віртуозністю сажотрусів. А може й - шахтарів, бо розбивали каміння у нирках і скидали в провалля самі знаєте куди.

Саме ці невтомні молоденькі дівчатка будили мою голову та пробивали судини аби я міг дихати, говорити писати, стрибати, плавати і робити все інше, в чому багато людей вбачає сенс життя.

Найголовніше вони старалися, щоб мені хотілося. Бо коли чоловік не хоче жити - він просто особа зі щетиною на обличчі і…

… Варто було ступити у вітальню, як вона накинулась на мене з пристрастю голлівудської акторки. Переконаний, тим таке і не снилося!

За якісь секунди її руки розповіли і про наміри, здавалося, недоторканої красуні і миттю привели мене майже в повну бойову готовність.

Майже… І цим я скористався.

-Я повинен сходити у ванну. Звик. І ноги помию після калюж.

- П’ять хвилин – більше я не витримаю, - видихнула вона і зняла захист своєї долоні, якою прикривала найдорожчу, з її точки зору, частину мого тіла.

Зайшовши у простору ванну, роздягнувся. За вікном захурчала і зупинилася машина. Я визирнув – сусід у майці з кимсь поздоровався. Майже одразу пролунав дзвінок у двері. Я не кинувся одягатися - ванна ж зачинена на защіпку. За дверима уже чулася лайка, гармидер і сварка.

Вихід був – міркував я. По – перше, з вікна можна вистрибнути . А по-друге… По-друге, це лише - сон. Я сплю й мені сниться. На жаль чи на щастя…

…Як можна зрозуміти, що жінка водить тебе за носа?

При цьому вона торочить, що їй з тобою надзвичайно приємно! Правда проста. Треба зустрічатися з півроку чи рік, а потім врешті-решт наблизитися і… почути:

- Ти ставиш мене у незручне становище.

Це перша ознака, що ти байдужий жінці.

Або, коли наближаєшся, бачиш як вона відводить очі і дивиться кудись убік. Тобі не допоможе ніщо. Навіть якщо будеш з нею цікавим, як Монтень, щедрим, як Рокфеллер, смішним як Чаплін або ніжним і палким як Казанова – разом узяті. Просто у тебе нема жодного шансу. Це як гра у м’яч чи бадмінтон - ти весь час подаєш, а вона не ловить і не відбиває.

Я нарешті наважився на 551-шу спробу її поцілувати. Вона не ворухнулася, сидячи з ногами на лікарняному ліжку, і знов підставила щоку.

Нестерпно. Тут з одного боку п’янкий аромат її тіла, який збуджував як орангутанга у шлюбний період, а з іншого - арктичний подих очей у поєднанні з картинною посмішкою.

О, мої ослячі вуха!

Коли ти байдужий жінці – кидай її. І чим раніше – тим краще. Для тебе. І не повертайся, бо знов потрапиш у тенета. Стосунки чогось варті, коли двоє роблять кроки назустріч одне одному.

У палату зайшла її мати, і я пройшов до вікна, востаннє подивився уже на двох голубків і трохи протверезів. Точніше отямився…

…Знаючи, що її чоловік повернувся, я не хвилювався. Навіть посидів на білому читальному «сидінні», поволі вдягнувся, не дослухаючись до сварки, спокійнісінько відкрив двері ванної.

Таке було зі мною вперше. Зазвичай уві сні мене різали ножем, убивали, я падав з висоти і здригався усім тілом від жаху за своє життя! Цього ж разу - спокійно. Щось уві сні підказувало – все це несправжнє.

Адже вона – кохана і чужа дружина - не могла мене мало не ґвалтувати уві сні! Я ж їй байдужий наяву! Це сон дозволив пронести її на плечах, поцілуватися і здивуватися неочікуваній голівудсько-українській пристрасті.

Її чоловік мов півень підскочив до мене і гарячково погрожував вирвати ноги, прив’язати до машини і, протягнувши по асфальту, позбавити чоловічих чеснот.

Фігня це все. І мата харі, і його харя, і кілька матів, які я так і не загнув. Наша підсвідомість грає з нами в загадки, і забуває надрукувати відповіді…

…Я знову прокинувся. Голка сиділа у мені. Хоча лікарське світило і медсестри мене попереджали уже кілька разів: «Не спи під крапельницею!»

А ви спробуйте не заснути! Коли розчин дівчаток масажує не лише серце, печінку. Ці чарівні створіння гуртом кидаються вниз тіла, і ти знемагаєш від насолоди.

Не знаю чи не уві сні мені почулися:

- Йому уже ніщо не допоможе. Хай насолодиться. За все сплачено.

… Вона жодного разу не прийшла до лікарні. Це я її провідував, коли їй було зле.

А мені було класно - дівчатка з пляшки щодня перевиконували план. Проте лікарка вживала іще якусь назву ін’єкцій, які я жодного разу не чув при лікуванні - «бупраморфін».

Втім, мені було до лампочки, що саме мені кололи. Я був переконаний – мене врятує кохання. Я б розповів: що означає кохати і бути коханим. Але кому це потрібно?

Мені часто радили, що варто одружитися, мати під боком прекрасне двоноге створіння жіночої статі, яке регулярно піклуватиметься про зменшення гормонів в організмі.

Ну-ну, як би не так. Дружина – це особа жіночого роду, яка володіє контрольним пакетом акцій на твою власність і , можливо, тіло. Але без кохання вона не може розпуститися божевільно яскраво-жовтою кульбабкою в твоїй душі. Без кохання не приходить шалене серцебиття, коли вона - поруч.

…Той сон був іще п’янкіший, ніж перший дорослий цілунок, коли він уперше покохав у 22 роки.

Тільки, на відміну від обіймів під ясеном з його 19-річною першою жаданою і ніжною, цього разу було простіше.

Вертоліт приземлився на зелений моріжок вілли поруч із морем. Він уже не боявся нічого. Спокійно вистрибнув із кабіни. Земне тяжіння, здавалося, ослабло. Вона збігла східцями, він обійняв її й поцілував.

Здавалося, що це був уже не сон. Бо він відчував грудьми і м’яку матерію її легкої сукні, і візерунки бюстгальтера. Він торкався пальцями невимовного атласу її шкіри на обличчі та оголених руках. А потім на мить відірвався, подивився на омріяні губи і знов цілував. Спочатку ледь торкаючись, а потім спалахнув божевіллям захвату - бажання збувалося!

Його права рука, не питаючись, опускалася все нижче і нижче по її сукні. Кохана вигиналася, наче уникаючи неминучої зустрічі. На хвилю спинилась, немов піддаючись, і в цю мить його рука накрила невеличкий горбок внизу її тіла.

Вона завмерла.

Він навіть устиг подумати: аби його зараз побачив товариш, то назвав би сцену еротичною, і жартома сказав би:

- Легке порно!

Раптом він побачив себе уже з висоти. Там, внизу він обнімав кохану і сам же бачив це згори. Переповнений насолодою, він підняв погляд на м’які, білі хмарки, що нагадали пухнасті кучері хлопчика. Саме такі, що він хотів бачити у свого сина. Хлопчик плив у розкішному синьому, як омріяні очі, небі.

Але щось заважало милуватися. Він повернув голову і зустрівся очі в очі з сонцем. Хотів витримати прискіпливий погляд. Не витримав. Усе перетворилося на суцільне світло.

Чернігів, червень 2009 року.

Коментарі (23)

Влад Савенок | 2009-11-10 21:32

Хм...
ніколи не ототожнюйте автора і героя чи антигероя твору

Хм... | 2009-07-25 21:07

Владислав, Вас так легко водить за нос? а головой думать не пробовали? Она у Вас достаточно светлая.
Кстати, жене Ваш опус как, по вкусу пришёлся?

Редактор новин | 2009-06-18 09:35

За зберігання порно вже можуть посадити, а за виготовлення - тим більше. А ви тут теє во... розвели...

Влад Савенок | 2009-06-18 08:35

Реалнавіть у такому стані піарять свої творива!? як здоровя?
--Реал, коли бравий вояк Швейк їздить на інвалідному візку та військові лікарі визнали його "повним ідіотом" , то це не означає, що Ярослав Гашек повинен бути "людиною з обмеженими можливостями" або розумово відсталою особою :)) ---Про здоров'я не скажу - не повіриш. На перекладині - виграю у тебе :))
----І художні твори не піарять, а друкують. Це до речі.:))
--------Якщо ж писати "голу правду", то це буде просто "Порно", яке не містить художніх образів. А подібне - не моя специфіка :)))

Реал | 2009-06-17 23:38

Савенок, напиши голу правду, якщо хочеш прославитись! І, навіть, якщо ні...!

реал | 2009-06-17 23:34

а иван і пташук молотки в коментах!

реал | 2009-06-17 23:32

Вікторії Гаврик
Переклади слова героя свого письменика, розумака! Я вивчав іншу мову у школі! Треба поважати собі подібних навіть випендрючуючись.

Реал | 2009-06-17 23:27

навіть у такому стані піарять свої творива!? як здоровя?

Вікторія Гаврик | 2009-06-17 09:46

Обожнюю Сола Беллоу. Нобелівський лауреат, надзвичайно глибокий письменник ІІ половини ХХ століття. Як добре, що в Чернігові також читають Сола Беллоу. "If I am mad, it's o'k" - казав герой цього письменника.

иван | 2009-06-16 22:31

P.S. Ба...бац! И комиссия по общественной морали дружно застрелилась, прочитав громкое название сего опуса!

иван | 2009-06-16 22:13

Философствуя и размышляя о высоких материях, всегда закрывайте дверь туалета на шпингалет. Дабы никто не посмел бесцеремонно прервать, этот, исполненный тайной, процесс.

2001 | 2009-06-16 14:31

Не приятно читать такие потаённые мысли "раздетого" человека.
И не думаю, что "Опыты" Монтеня заинтересовал бы девушку, как и скряга Рокфеллер был бы щедр с девушкой))))
Дифирамбы – это хорошо, но только когда они заслужены!
«ворона хвалит петуха, за то что хвалит он ворону»

Ломако | 2009-06-15 18:06

Дякую, Влад. Прочитав із задоволенням

Андрей Терещенко | 2009-06-15 10:44

Влад, не реагируйте на мелкозначимые сообщения завистливых респондентов.
Написать нечто подобное Вашему произведению - им не под силу.

Игорь Кузьменко | 2009-06-15 10:37

По-настоящему, Влад!

Влад Савенок | 2009-06-15 08:39

Пташук
Мені далеко до Гулівера :)) - ваша версія оповідання оригінальна, але чому б не спробувать писати? :)) принаймні, праобраз ви собі вже знайшли :))
Джонатан Свіфт - у першу чергу великий сатирик..., а в даному оповіданні, лише незначні вкраплення гумору :))

Влад Савенок | 2009-06-15 08:00

Реал
Абсолютно вірно. :)) У мене і доказ є - книга "Божевільні файли" :))

Пташук | 2009-06-15 01:31

Жил-был Гуливер, но время надругалось даже над его фантазиями..А МальчикусПальчику никогда не хватало утешения собственным амбициям. Он издал много книг, но это не повлияло на его рост. Только амбициозный аппетит с возрастом стал чаще тревожить его сказочное тельце.

Ірина Анатоліївна | 2009-06-15 00:49

Мені содобалось.

Реал | 2009-06-14 23:01

шизонувся савенок?

Pani | 2009-06-13 20:35

 Зачем приходим в этот мир ?
 Познать любовь...

Vlad Savenok | 2009-06-13 18:35

Lana
Дякую. Слабким і немічним не був - доведуть ті, хто бачив:))
  А оповідання спеціально і повісив з таким кінцем.:)) Буде стимул після гарних порад підправити перед публікацією в журналі :))

Lana | 2009-06-13 15:40

Пригадую, як вразила і схвилювала новина про хворобу пана Савенка... Але прийти до лікарні і побачити чоловіка, якого знав завжди життєрадісним і енергійним, тепер слабким і немічним - то було понад мої сили... Рада, що лікування позитивно вплинуло не лише на здоров"я, але й на творчість. Філософське оповіданнячко. От тільки фінал - не по-савенківськи. Як казав Станіславський: "Не верю". Осанна Життю і Коханню...Тримайтеся і не позбавляйте людей віри у гарний щасливий кінець!
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Stella Sezon та Constantine представили модну українську музику в Лондоні

SVOBODA.FM