Останнє оновлення: 17:07 вівторок, 28 вересня
оповідання
Ви знаходитесь: Культура / Література / Влад Савенок / П’ятниця мудрості
П’ятниця мудрості

П’ятниця мудрості

Відтепер побачення призначатиму у соборі. Одружений же. І нема шансів ні на що. Просто подивитися в очі. Помилуватися витвором природи у вигляді хмільного перевернутого келиха.

Під дзвінким куполом, біля панахидного столика зі свічками. І бачити як полум’я грає почуттями у розумних очах.

І не віддзеркалюється  у твого сина-школяра, якого прихопила  на честь п’ятниці і клятого ковіду та  неголосно просиш  запалити і поставити сквічку.

Ти - головоломка, яку не можу прочитати. Лише милуюся характером і красою.  Відчуваю аромат  тіла, залюблений у вишукані  парфуми, рівноцінні  посаді і статусу у нашій  державі.

Вистачило мудрості бодай не злякати і поки  утримати в ще слабенькій орбіті.  Тільки б зазирати  в очі  і прикипати  поглядом до  вуст, наче вони джерело вічної енергії. Уже дві зустрічі відчуваю твою нестримну ауру.

Люди не можуть говорити те, що думають і відчувають. Чому? Різні за віком і статусом. Опинилися в зоні притягнення, як комети. Але космічна мить може тривати на землі століття. Чи розлетимося назавжди?

О, небо, дай мудрості…

...

…. -Той француз  нахабно чіпляється, аби ми залишилися з ним  наодинці і помацати, - поскаржилася Мирослава.

Узяв її легенько під руку, чого вона б не дозволила в нашому місті. Тут, у Франції, під час відрядження, яке подарували  небеса, можна було  вдавати з себе хоч сімейну пару. Наші душі уже закипали від  пісень, які передують шлюбним іграм.

-Я  демонструю цьому П’єру, що ми закохані українці і відірвати нас  одне від одного неможливо буз хірургічного втручання. Хай спробує. Вріжу так, що Наполеону ікнеться

Ми розсміялися.

-Тільки не будь критським биком, будь мудрим! - і Мирослава  уперше  на людях прихилилася головою. Чужа країна – усе можна.

Але раюючи у Франції, ми не розуміли, що нас чекає. Метелики в животі залоскотали мудрість…

...

… Не забуду, як бабуся мене, 4-річного, завела у таємничу кімнату  діда. На стінних полицях стояли велетенські шоколадки і кольорові цукерки. Дідусь  за столом гортав  пальцем ці шоколадки і пробував на смак. Поки не закінчувався чай у прозорій склянці.

Так дідусь читав книги. Бабуся сказала:

-Любчику, коли навчишся добре читати - знайдеш  тут книгу мудрості. Вона допоможе  виконати будь-яке бажання.

-Бабусю, а щоб знайти  книгу мудВості, треба всі книжки перепробувати пальчиком  на смак? – запитав я.

Бабуся розсміялася, сіла на м`яке крісло, де згодом мені дозволили мовчечки сидіти в кімнаті дідуся і закрила очі рукою. Вона сміялася…

...

….Коли ти  поруч ставила свічки, відчув,  що ближчої жінки не існує. Ти не роздавала доручення помічникам і підлеглим владної вертикалі.  У червоній косинці, накинутій  на голову, поруч дихала жінка.

Коли б не син, сполохав би твою руку, щоб побачити здивований погляд.

-Я просто підведу тебе до зображення Івана Мазепи. Кілька  століть його ніхто не впізнає, крім кількох дослідників. Один із них  - мій приятель.

Не сказав так. Наблизився на відстань, з якої можна вкрасти поцілунок . Зупиняєш неповторним поглядом. Його достатньо, аби закохатися навіки.

Правду казав улюблений  людинознавець з українським корінням з іще нашого Таганрога:  вічного щастя нема. Буває ми щаслививі 5 хвилин, годину, рік…

І я сказав магічним очам:

-Підемо, покажу вам єдине в Україні прижиттєве зображення Мазепи.  Цей  розумник 70-річним кохав 18-річну хресницю  Мотрю. До речі, не без взаємності.

І я пустив бісиків із-під іще  жагучих ребер.

Сяюча усмішка за потужністю могла елементарно зігріти прохолодний квітневий соборі. Але я увібрав  її всю у конденсатор  кохання. А примружений  і грайливий  погляд надихнув:

-Розкажіть мені про це.

- Прошу. Кохання завжди приходить, як метафора. Красива несподіванка, яка миттю запам’ятовується і розтікається по тілу, як ін’єкція. Так сталося і з Іваном Мазепою… 

...

… Француз не зводив очей з Мирослави. Але раптом зник. Місцеві покликати нас різатися у волейбол. Дали форму. Мирослава перевдягнулася  і збуджувала  наших і чужих гідною осанкою, напруженими грудьми і голими бездоганними ногами .

Мій погляд  залипав на неї  більше, ніж на м’яч над сіткою. Проте ми все ж перемогли! Як-ніяк волейбол – командна  забавка.

Радіючи, ми з Мирославою почали стрибати  і зависали в повітрі, як уві сні. Я показав, що  можу втерти носа молодим і пролетів над  майданчиком, зробивши кілька потужних гребків у повітрі. Французи дивилися на нас з острахом і перемовлялися.

Один із них підійшов і повідомив, що у Мирослави немає відмітки про щеплення.

Я все збагнув. Це привід. П’єр, якому вона відмовила в забаганках, захотів оглянути непокірну  жінку. Дусту! Сам не бачив і  нахабі  не дам!

Французи наполягають - щеплення обов’язкове і доводять мене до сказу... 

...

…Біля розпису  із зашифрованим Мазепою щось говорю про відкриття дослідників і крадькома  зиркаю на  неї. Молода. Жіночна. Звичайна. Близька. І така доступна в кросівках, штанях, які безуспішно намагаються приховати фігуру поки що вдягнутої Афродіти.

П’янить близькістю. Замовкаю на півслові.

Повертає голову і все розуміє. Їй-то не знати, як чоловіки біля неї перетворюються на хроніків з тремтячими руками! У мене ж  пересохло тільки горло.

Про Мазепу іншим разом. Красуня пошепки кличе сина. Його звати, як мого найріднішого брата. Одні метафори!…

...

… Затявся нікому не розказувати  про одруження.  Я живу з вулканом. Гарячим усередині і непередбачуваним . Не знаю, коли він задимить чи вибухне . Лавою потечуть потоки довчі та образ.

Вулкани зазвичай  гарно виглядають. Ними захоплено милуються. З ними комфортно спати від внутрішнього тепла. Але виверження  - це  катастрофа. І чим більше років вулкану, тим нестримніший він і мінливіший.

Якось син сказав мені:

-Татку , як ти можеш жити з нею? На біса ці приниження, крики через безглузді дрібниці?

-Твоя правда. Вона стає нестерпною, усіх повчає. Така мудра, бо не прочитала жодної книжки з дідової бібліотеки. За що мене Всевишній карає? Мабуть, прагне аби я став мудрецем. Ти ж не хочеш, щоб я її кинув?

-Ні, звісно,- син зам’явся.

- Не бачу виходу. Дурість і впертість  - отруйна суміш. Людина розплачується здоров'ям, своїм і оточуючих. Нервомотальниця.

Попереду  підморгувала п’ятниця. Багатообіцяюча і жадана. День, за яким приходять вільні роздуми і читання дідової бібліотеки. Або  прогулянки за Десну.  Щоб не трапилося,  мудрість дарує  привілей почуватися щасливим за будь-яких обставин…

...

…Француз насполягає на уколі  вакцини в живіт.  Наче від сказу. Сам , напевне, сказився. Ідіот. Не дозволю. У медкабінеті хапаю дерев’яний стільчик, гепаю ним об підлогу. Розлітається на друзки! 

-Уколу не буде!

Старший лікар дивиться, як на божевільного. Я вгамовуюсь, заходжу до маніпуляційного кабінету і розумію, що уколу не уникнути. Щеплення невідворотне.

Мирослава уже вся в білому. Маніпулятори готові  до уколу, як до операції. Демонструють, що досягнуть свого .

Раптом кімнату наповнює  газ, і лікарі схиляються над моєю міфічною дружиною - Мирославою.

Напружую очі, щоб не втратити свідомість, але вона полишає мене…

...

… На виході  з храму красуня купила проскурок  у паперовий пакетик. Дивився на неї й не міг збагнути: чому ця жінка стала близькою так швидко?

Ми прямували до її міністерської машини. Можна простягнути руку до жінки і запропонувати:  «Давай станемо друзями». Вона б відкинула неслухняне волосся , прострелила поглядом, усміхнулася  б і відповіла б: «Ну, давай».

Так не буде. Ми забігаємо наперед, дивлячись  карту бойових дій і  не знаємо намірів супротивника. Маєш десять хвилин на щастя – насолоджуйся!  А якщо випадає ціла п’ятниця, значить будь і не вимагай більшого.

Вона  молода і красива.  Шкоди я не замислив. Хоча неприємності в житті накривають  незалежно від того  -  йдеш назустріч їм,  тікаєш чи взагалі нічого не робиш.

З хорошими намірами хочу потрапити на її орбіту. Хоча… Благими намірами…. устелена  дорога до  міністерської машини.

Вона поступилася місцем біля водія, а сама з сином на задньому дістала  проскурки.

-Зголодніла, - усміхнулася і почала наминати, простягнувши й мені…

Взяв і подумав: посади, і міністерські, мають жахливий недолік - мусиш шалено працювати й витрачати нерви на те, чим би найменше хотілося займатися. Але працюй – станеш мудрішою і зрозумієш, якою фігнею довелося займатися через гроші та інші слабкості людської натури…

...

…Отямився за письмовим столом,  між темних стін, на які виходило вікно. Наче в чорному колодязі. Це не Париж, а моє місто. Виявляється, захиститив Мирославу, з якою так нічого і не було, окрім  туркотіння про любов і почуття. Не судилося. Може колись і заживемо , як чоловік і жінка. А зараз просто любимо.

Хоча бовкнув їй здуру, що вона мене не цікавить , як жінка. Збрехав. Щоб не злякати.

Просто, коли любиш, то навіть не очікуєш стільки ніжності з тебе може вийти у кінчики пальців. Але до цього не доходить і ти не можеш показати, як умієш лагідно і дбайливо любити.  Втім  «Все украдено  до нас». А кого з прекрасного жіноцтва ще не вкрали, ті не вірять  у можливості любові  розумних чоловіків…

...

….Проскурку  спробував наступного дня. Вона була свіжою і смачною. Навіть здивувався, бо у дитинстві пригощали наче каменюкою.

Хоча існує твердження, що освячене в церкві: проскурки, погляди, почуття  -  усе під патронатом Всевишнього.

Стоп, навіть не маю її телефону. Значить, не потрапив  на її орбіту. Уявив, як наберу номер помічника, відомого бабія. Ні, краще не думати. Мо’ колись вигулькну  перед нею на якійсь виставці - очі в очі.  Якщо вона уже не буде міністеркою, а чарівною жінкою  з великими очима, то вибачить  зухвалість.

Любов приходить з часом. Коли радієш поступовому  зближенню з коханою жінкою.

До речі, сон про Францію і Мирославу побачив після потрясіння в соборі.  Красуня приховує не тільки телефон, а й вік і все  особисте. Думаю, на шляху до міністерки вона наробила достатньо дурниць, щоб  минуле, як кощій безсмертний  під сімома замками.

Кохання для мудрої людини – це натхнення і щастя. Мудрість – це привілей бути задоволеним будь-яким розвитком подій і нічому  не дивуватися. Бо лише дурні переконані, що все знають і розуміють.

 Дідусева бібліотека тепер моя. Книги мудрості у ній не знайшов, а ще накупив і перепробував, як він,  тисячі великих шоколадок і цукерок зі склянкою чаю. А однією з перших у дідусевому духовному спадку підлітком натрапив на «Книгу  веселої мудрості». Прийшов до бабусі  і запитав: чи це та, яку мав знайти і прочитати? Бабуся і дідусь  не відповіли. Фотографії на стіні не говорять.

 Дружина кличе обідати. 

На чому тримається  сім’я? На любові та  потязі (чух-чух ту-ту-у) чи тяжінні,  який невідпорно  приземляє  нас у ліжку.  Основа. Земля. Все ж інше – астероїди, які збуджують атмосферу.

Невже читання дідусевих  мудрих книжок вивихнуло  правильний хід думок? І чому посилюється тяжіння  принадної, вольової і розумної  Мирослави?

Доживемо до наступної п`ятниці…

Чернігів, червень 2021

Коментарі (2)

Даша | 2021-07-29 20:52

 Доживемо ;)

ÑÑÑ | 2021-07-28 23:49

Вiтання.Доживемо до наступної п`ятниці…
закрити

Додати коментар:

SVOBODA LIVE! - YouTube
SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Юні рукопашники з Чернігова змагалися за звання найсильнішого

SVOBODA.FM