Село: Доки ж нас обдиратимуть?

На Чернігівщині через цінове свавілля переробників у селянських господарствах корови ідуть під ніж.

Про загибель наших сіл сказано і написано стільки, що вже й скелям слід би зворухнутися, але, схоже, що ця біда нікого не непокоїть, хоч на всіх рівнях державної влади працюють переважно вихідці з села. Та вони дуже швидко забули, де народились, вчились, зростали.

Час від часу проголошують гасла на захист села, щось обіцяють його жителям, але далі обіцянок-цяцянок справа не йде. А тим часом села у такій безвиході, що багато з них вже пішли в небуття.

Про це нещодавно з болем написав академік В. Юрчишин у науковій розвідці "Рясніє Україна цвинтарями своєї історії". В ній він добрим словом, але з гіркотою згадує й нашу Чернігівську область, в якій уже зникло багато сіл.

Страшно не тільки глянути, а й подумати: цвинтар, на якому хоронили кілька поколінь сільських жителів, стоїть, а самого села немає. А заразом зникають притаманні кожному з них духовність, культура, пісні, звичаї, побут і все інше, чим кожне відзначалося і прикрашало себе.

Тож своїм наболілим хочемо привернути увагу до проблеми, подолання якої повинно б стати складовою національної ідеї. Слово мовимо від імені селян Сосницького району Чернігівської області, який дав країні і світові Олександра Довженка. Похований далеко від рідної домівки, він не знає, що доля земляків-селян не менш трагічна, ніж його особиста. Під цим зверненням підписалися б усі селяни нашої області, бо всі об'єднані однією все більш очевидною загрозою - бути остаточно розореними і забутими у своїй країні.

На початок цього року на Чернігівщині у 32 селах не було жодного жителя. А в більш ніж ста залишилося до 10 жителів. Можна здогадуватись, як вони виживають, якщо це можна назвати життям, і що чекає ці села найближчими роками.

Ми, селяни, як можемо, стараємось вберегти селище від вимирання. Обробляємо городи, живемо з них, маємо дещо на продаж. По можливості вирощуємо худобу. Як найдорожчий скарб, оберігаємо корівок, але поголів'я їх зменшується. Ще декілька років тому в домогосподарствах було їх 740, а зосталась лише половина.

Нам боляче позбуватися корівок, але що робити, коли молокозаводи за кілька останніх місяців зменшили ціну за літр молока до однієї гривні. Ще в жовтні 2007 року давали 1,8-2 гривні за літр, і ми якось зводили кінці з кінцями. Нині ж ми постали перед загрозою залишитися без корів, а значить і без молока. Найскромніші підрахунки засвідчують: літр молока обходиться сільському жителю в 1,75-2,1 гривні. Дають же за нього у два рази менше.

Цінове знущання над нами почалося давно. Шукаючи порятунку, у Сосниці за підтримки районної ради ще 2005 року створили громадську неприбуткову організацію "В'юнка", яка охоплює 400 індивідуальних молокоздавачів і два приватні сільськогосподарські підприємства. Маємо відповідний статут, затверджений у встановленому порядку.

Вісім приймальників молока щодня заготовляють у селян майже 6 тонн молока. При спілці діє пункт штучного осіменіння корів. Мета спілки - захист прав сільгоспвиробників. Працюємо з Новгород-Сіверським та Бобровицьким молокозаводами. Маємо всю документацію: договори, протоколи погодження цін. Здебільшого з працівниками заводів знаходимо спільну мову. Але ніяк не можемо зійтися на ціні. Її встановлюють власники заводів, а для нас, селян, вона принизлива.

Сподівалися, стане легше після прийняття Верховною Радою Закону "Про молоко і молочні продукти", але насправді нічого не змінилося. Цим законом передбачено, що органи виконавчої влади з питань аграрного виробництва створюють узгоджувальні комісії з рівної кількості представників від переробників і сільськогосподарських товаровиробників, які й погоджують закупівельні, оптово-роздрібні ціни та торговельні надбавки.

Але більше двох років така комісія в області не працювала. До складу комісії від спілки нам із великою потугою вдалося провести лише одну особу, щоб хоч знати, що там робиться.

Лише у березні цього року комісія зібралася на засідання і рекомендувала закуповувати молоко по 1,5 гривні за літр, а решту важливих для нас питань не розглядала. Але для молокозаводів рішення узгоджувальної комісії, як кажуть у народі, до лампочки. Тож вони продовжують зменшувати закупівельну ціну, хоча ціни в магазинах на молочну продукцію зростають.

Ми з листопада 2007 року разів п'ять зверталися до Антимонопольного комітету та його обласного відділення. Голова обласного відділення А. Свириденко підтвердив, що закупівельні ціни молокозаводи знизили штучно. Узгоджуючи їх, заводи нав'язують виробникам молока невигідні умови, отримуючи від цього однобічну користь.

Лише після того, як ми зі своїми проблемами вийшли за межі області, Антимонопольний комітет оштрафував заводи на 2-3 тисячі гривень. Вдамося до мужицької арифметики. Завод за добу переробляє 150 тонн молока. Якщо він знизить ціну тільки на 10 копійок за літр, то зразу ж одержить до 500 тисяч гривень вигоди - за місяць. Ми ж, селяни, при пропонованих нам 0,60-0,70 коп. за літр маємо 2 млн. гривень збитків.

Нещодавно одна з газет розповіла, що і в Сумській області коїться подібне. Але там за селян хоч адміністрація заступається. У нас теж багато робить голова районної ради Василь Волошко, щоб врятувати ситуацію. Та вище себе не стрибне.

Адже заступник губернатора області голова узгоджувальної комісії О.Шанойло стає на захист заводів. Він довго не хотів включати наших представників у члени узгоджувальної комісії. Записав тільки після того, як ми прийшли до нього з депутатами районної ради. Обіцяв розібратися. Але не встигли ми, так би мовити, вернутися додому, як він у "Чернігівському віснику" заявив, що ніякої змови заводів немає, що вони працюють собі на збитки, тому змушені знижувати закупівельні ціни. І жодного слова - на наш захист. Після цього молокозаводи напосілися на нас ще більше. Питається: за які такі збитки корпорація "Мілки-Ленд України", до якої належать молокозаводи нашої області, у Москві купила молококомбінат.

Листування з владними структурами засвідчує, що високопосадовці відфутболюючи наші проблеми один одному, залишили нас беззахисними перед заводами-монополістами. На нашій праці багато хто нагріває руки. Вже знищене великотоварне виробництво в колишніх сільськогосподарських підприємствах, а тепер ніж орудує в дядьківських хлівах. До чого ж Україна довирізується?

Жителі селища Сосниця Чернігівської області:
Н. Ящук, Н. Тагірова, Т. Ульяненко, М. Кузьменко, О. Косолап,
Н. А. Супрун, І. Біндюк, Н. Вережак, Н. Крот, І. Пилипенко,
Т. Хілько, Н.М. Супрун, П. Луговська, Н. Дубина, С. Пода,
Т. Конотопець, М. Чехменко

Фото: Сергій СТУК