Телебачення в Чернігові: Від дерев’яної телевежі до сучасного радіотелевізійного центру. ФОТО

Без цього унікального господарства глядачі не могли б побачити жоден телеканал: чи то загальнонаціональний, чи місцевий.

Адже не достатньо просто створити програму у студії, її ще потрібно донести до телеглядача, тобто транслювати. І такою трансляцією в межах області займається саме Чернігівський обласний радіотелевізійний передавальний центр.

З його історією нерозривно пов’язана історія телебачення у нашому місті. Від перших років – коли тільки окремі щасливчики могли дозволити собі купити телевізор величезного розміру з маленьким екраном та водяною лінзою і до наших днів.

Тому, поспілкувавшись з тими, хто вже довгий час працює на телецентрі, ми ніби зазирнули крізь час, і побачили, як розвивалось телебачення у нашому краї. Розказав нам про це Анатолій Булацен, начальник Чернігівського цеху РТПС, який вже 35 років займається розповсюдженням телерадіопрограм.

50-60-ті роки: Глядачі обласного центру можуть дивитися всесоюзні програми

- Почалося все на початку 50-х років, перша чернігівська телевізійна станція була збудована на Лісковиці в районі тюрми, - розповідає Анатолій Булацен. - Це була просто дерев’яна опора для того, щоб антену можна було вище підняти. Передавач був малопотужний і ледве покривав територію міста і транслювалася одна єдина програма Центрального телебачення з Москви.

У 1956 році на союзному рівні було прийняте рішення про будівництво телевізійної станції в Чернігові. За основу взятий типовий проект: наша вежа схожа на Гомельську, така ж у Львові, Воронежі та інших містах бувшого Союзу.

На будівництво були задіяні кошти великих підприємств – Комвольно-суконного комбінату, меблевої фабрики, фабрики музичних інструментів, та кількох дрібних. Я ще пам’ятаю, був школярем і спостерігав як тоді крок за кроком, будувалась ця вишка висотою 156 метрів. 1 грудня 1959 року з неї почалась трансляція програми Центрального телебачення, яка з часом стала називатися Всесоюзною. У Чернігові стояв передавач французького виробництва, налаштований на 6-й телевізійний канал з вихідною потужністю 5 кВт. і діяв в радіусі до 50 кілометрів.

Довідка «Високого Валу»: Вперше в Радянському Союзі телебачення з’явилося в Москві у 30-ті роки. 1947 року вийшла постанова про будівництво Київського телецентру. Її підписав Йосип Сталін, а Микита Хрущов сам вибрав для нього місце. 5 листопада 1951 року вважається часом, коли почала розвиватись система українського телебачення. На початку шістдесятих телебачення було вже в 10 обласних центрах Української РСР.

У інших республіках Радянського Союзу це відбувалось пізніше. Приміром, у Гомелі лише 1953 року влада прийняла постанову про створення любительського телецентру, через три роки його створили, і лише в шістдесятому побудували промисловий телецентр.

- Коли запрацювала перша станція, приймачі були у дуже не багатьох мешканців міста - продовжує Анатолій Булацен, - бо, по-перше, мало було телевізорів, і по-друге, треба було ставити зовнішню антену на певній висоті. А тоді в місті високих будинків було зовсім не багато, в основному – одноповерхові.

Про те, щоб транслювались якісь місцеві програми, тоді і мови не могло бути. Більше того, на той час не було програми місцевої – лише одна центральна..

- На сайті гомельського телебачення сказано, що перший телецентр там змайстрували умільці, любителі фізики…

- Умільці змайструвати зможуть, але головне, щоб отримати офіційний дозвіл для виходу в ефір. Зараз це теж не просто.

- Зараз це складніше, можливо, ніж тоді, бо тоді була цензура політична, а зараз економічна.

- Так, бо тоді була залізна завіса, і глушили всі радіостанції. Була шпіонофобія, боялися, щоб по ефіру не передати інформацію у закодованому вигляді… Тому, якщо тоді це мало політичне підґрунтя, то тепер – економічне: за кожну «бумагу», за кожен документ плати, плати і плати.

- Супутників тоді не було. З Москви в Західну Європу був прокладений кабель, по якому передавалась інформація. Навіть в радянський час використовувався цей канал для новин із Західної Європи в Москву. У Москві цю інформацію обробляли, потрібні новини показували. Через Чернігів ішла ця кабельна магістраль, і ми на телецентрі мали можливість дивитись ці новини напряму в необробленому, чорновому варіанті. Особливо вночі. Наприклад, коли американські космонавти висадилися на Місяць, по телевізору показали невеличкий сюжет, а ми тут дивились пряму трансляцію всю ніч.

Далекі 70-ті: З’являється друга телепрограма - республіканська

6 березня 1972 року ЦК КПСС прийняв рішення про ведення двопрограмного мовлення.

- Уже в кінці 1973 чи на початку 1974 року на телецентрі добудували будівлю другої телевізійної програми, було привезено обладнання «TESLA» з Чехословаччини, і цей передавач почав транслювати програму республіканського телебачення, - продовжує розповідати Анатолій Булацен, - поступово область почала насичуватись радіотелевізійними об´єктами.

Крім Чернігова, з’явились аналогічні станції в Прилуках (1974), Холмах (1979), Бахмачі (1991), Новгород-Сіверському (2001).

1980 року було завершено будівництво першої радіорелейної лінії. Її побудували до Олімпіади 1980 року, і телепрограми почали подаватись до передавальних станцій не по кабелю, а саме по цій лінії.

На сьогоднішній день мережа радіорелейних лінії області має загальну протяжність майже півтисячі кілометрів з десятьма радіорелейними станціями.

Згодом ми стали транслювати і «третю програму» (другу загальносоюзну – прим. Ред.).

- Коли у чернігівців почали масово з’являтись телевізори?

- Перші телевізори можна було купити у магазині «Культтовари» по вулиці Леніна. За ними люди стояли так довго в черзі, що навіть ночували. Масово почали з’являтися телевізори з початку 80-х років. Трансляція завжди випереджала розвиток парку телевізорів, тобто, вже транслювалось кольорове телебачення, а кольорових телевізорів практично ще не було.

Перебудова: Друга програма стає першою, з’являється місцеве телебачення

- У Радянському Союзі спочатку розвивалась сітка Центрального телебачення, яке транслювало програми з Москви. Сіткою передавачів була покрита територія України на 100 %. Потім розвивалась Друга телепрограма – українська республіканська програма з Києва. І зрозуміло, що так швидко все побудувати не можна. Тому насичення відбувалося поступово, і площа покриття «другої програми» була десь 70% території.

Звісно, коли була проголошена незалежність України, виникло логічне запитання: чому по більш потужній мережі транслюється програма сусідньої держави? Склалася парадоксальна ситуація – держава виділяє гроші для того, щоб підтримувати цю мережу і технічні засоби, які транслюють програму Росії.

І тоді в Україні вирішили поміняли місцями: першу українську програму перевели на колишню загальносоюзну сітку, де було покриття 100%, а союзну – на сітку з меншим покриттям. І тут на наш передавальний центр посипалися дзвінки, звинуватили нас у всіх смертних гріхах, і нецензурщина була, - у ті дні було дуже складно черговим.

- У листопаді 1991 року. Спочатку запустили канал «АТ-5» на 5-му телевізійному каналі. Зона покриття – все місто, плюс іще кілька кілометрів, в залежності від погоди, рельєфу місцевості та інших факторів, які впливають. Передавач був невеликої потужності – 100 Ват.

Програмний продукт, що був змонтований на студії приносили до нас на станцію на відеокасетах, в апаратному залі ставили табурет з відеомагнітофоном, підключеним до передавача, і подавали програми в ефір. Пізніше обласне і міське ТБ стало виходити почергово на цьому ж передавачі через комутатор. Згодом вже від студії сюди, на телестанцію, проклали кабель для подачі телевізійного сигналу та звукового супроводу. І тоді вже пішли передачі просто зі студії. Зараз передавач інший, його потужність зросла в десять разів. І працює він вже на 62-му каналі дециметрового діапазону.

Вимоги до працівників передавального центру – як до космонавтів!

- Як працює сьогодні радіотелевізійний передавальний центр?

- Крім телеканалів ми транслюємо одну ФМ-радіостанцію і першу програму Національного радіо. Надаємо послуги передачі даних інтернет-провайдерам. Свої антени розміщують у нас всі оператори стільникового звязку. Працівників у нас суто технічних – 21 чоловік, випускники спеціалізованих Київських і Одеських вузів. Вимоги до наших працівників досить жорсткі і на тільки в освітньому плані а і в плані стану здоров´я. Ми регулярно проходимо медогляди, вестибулярний апарат - прокрутку на стільці. Не тільки ті, які піднімаються на башті нагору, але і ті, які обслуговують передавач.

Крім того, сертифікат психологічної експертизи, наркологічної експертизи, спеціальні тести на швидкість реакції і мало не на загальну ерудицію.

Ми повинні перевіряти випромінювання, крім того, вертикальність башти. Тому що було таке, що башта подібно Пізанській почала хилитися (наприклад, у Вінниці), і тоді довелося її випрямляти, щоб не впала. Амплітуда коливань верхівки телевежі в сильний вітер по розрахунках може сягати пів метри. І навіть коли стоїш на башті в сильний вітер, це відчутно. Особливо, коли вітер стабільно дме в одному напрямку, а потім різко послаблюється, і поручень штовхає тебе.

- Чи були претензії від жителів міста з приводу випромінювання телевежі, яке може шкодити здоров’ю?

- Були, і не один раз. Надходили скарги з будинків, тут поруч був дитячий садочок. Говорили, що у них голова болить, і все таке. Ми робили вимірювання і своєю апаратурою, і міська санепідемстанція робила, і навіть один раз приїжджав Харківський інститут гігієни праці, і теж робив дослідження. Можу завірити, що в жодній квартирі перевищення випромінювання немає.

- Довкола вашої вишки багато вільного місця. А тут базар недалеко. Чи у вас не просили місцеві бізнесмени трошки місця під кіоски?

- Це було б дуже небезпечно. Бронзові болти і гайки від морозів і від коливань температури тріскаються і можуть падати. Ви уявляєте, якщо така гайка з висоти більше 100 метрів впаде? Вона людину прошиє наскрізь. А якщо ведуться якісь монтажні роботи на башті – там можуть і плоскогубці впасти. Тому існують правила, на якій відстані від башти можна знаходитись.

За словами Анатолія Булацена, найгірші часи у Чернігівської філії концерну РРТ позаду. Зараз послугами передавального центру користуються, крім місцевого ТБ, ще 13 загальнонаціональних телевізійних каналів. Був час, коли комерційних каналів ще не було, державні ж за отримані послуги не платили, і цим лише збільшували борг нашої філії Концерну РРТ перед енергетиками та податківцями. У розмові з Анатолієм Борисовичем ми дійшли висновку, що часто-густо будь-яка добра справа тримається виключно на ентузіастах. Саме колективом ентузіастів можна назвати людей, які працювали і працюють під чернігівською телевежею у філії концерну РРТ.

Фото: Олег ГОЛОВАТЕНКО, працівники Чернігівської філії концерну РРТ

Далі буде...

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Красна площа

Збільшити

Збільшити

Проспект Миру (колишня вул. Леніна) у напрямку Гомеля

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Маківка чернігівської телевежі. Антени телевізійних передавачів дециметрового діапазону.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Федір Олексійович Лесюта, заступник директора Концерну РРТ

Збільшити

Анатолій Борисович Булацен, начальник Чернігівського цеху РТПС

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Звідси черговий контролює всі 14 ефірних каналів

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Система хвильоводів високочастотного тракту радіопередавача

Збільшити