Куликівка «порожняк не гонит». ФОТОрепортаж

На Куликівщині усе справжнє. Ковбаси там виготовляють з м'яса, а сири готують з молока. Названу сировину, в свою чергу, отримують від справжніх корів. Принаймні, саме в цьому переконували місцеві виробники під час прес-туру під приємствами Куликівського району.

Дорогою з Чернігова до райцентру хоч і можна було помітити лани, «засіяні» бур'яном, та лиш прискіпливим оком.

«Зараз подивишся телевізор, так хоч лягай помирати – нічого їсти не можна! Чому так підносять, що західне – значить якісне, а у нас начебто все погане?» – бідкався під час зустрічі голова фермерського господарства «Колос» Віктор Труш.

Завод ПАТ «Куликівське молоко» після 1991-го зо п'ять років з молоком не працював. Виготовляли навіть... вінки. Проте у 1996 році колектив власними руками запустив обладнання з виробництва сухого молока. На сьогодні 90% цього продукту експортується до країн Європи, Азії та Африки.

«Молоко у великих господарств закуповуємо по 4 гривні, у селян, якщо не помиляюся, по 2,70 за літр. Влітку можемо переробляти до 130 тонн на день», – сказала директор Людмила Бажан. Вона назвала вісім районів, у яких завод заготовляє сировину. Зумовлено це конкуренцією між заготівельниками. А в результаті – додаткові витрати на перевезення.

У 2005 і 2009 роках були запущені цехи з виготовлення інших видів молочної продукції, зокрема вершкового масла. Його, каже директор, охоче «забирають по 20-30 тонн заводи, які спред вам роблять». Тобто розбавляють рослинними жирами.

Людмила Петрівна порадила споживачам не купувати продукти з тривалим строком зберігання. Наприклад, молоко, яке придатне до вживання 10-15 діб. В тих пакетах – біла рідина, яка не прокисає, а стає гіркою.

«Якість сиру від розміру дірок не залежить»

Директор ПП «Сирний дім» Дмитро Голубов, демонструючи виробничі потужності у селі Саптикова Дівиця, розповів «рецепт» так званого сирного продукту.

«До води додається сухе молоко, пальмова олія, ароматизатори, смакові добавки тощо. Виходить «сирний продукт», – сказав він. І підкреслив, що його підприємство, звісно ж, такої гидоти не виготовляє.

Втім, за його ж словами, споживач практично неспроможний відрізнити у магазині сирний продукт від сиру. Але додав, що на даний час «сиру дешевше 50 гривень не буває». А також розвіяв міф, начебто великі дірки – ознака якості сиру.

Дмитро Голубов запевнив, що підприємство не має проблем з утилізацією відходів виробництва сиру (які начебто є у містечку Мена). Непотріб вивозять до очисних споруд ПАТ «Куликівське молоко».

Однак виготовити продукт і «донести» до споживача – це, як то кажуть, дві великі різниці. У відповідь на запитання «Де придбати?» директори молокозаводу та «Сирного дому» повідомили про надто велику «ціну входження» до роздрібних мереж – на полиці так званих супермаркетів. Знайти їх продукцію можна у дрібних магазинах.

«Зараз важко потрапити у «Союзи», «Квартали» бо вони деруть стільки грошей... Продавати вони хочуть, але щоб ми заплатили за те, що наші товари «увійшли» в магазин, за кожен вид продукції, – розповіла Людмила Бажан. – Потрапити до Києва не варто й намагатися».

Дмитро Голубов – навпаки: не назвав конкретну мережу, зате озвучив «ціну питання»: 100-200 тисяч гривень на рік. Це офіційно, за договором.Сума залежить, зокрема, навіть від того, на яку полицю покладуть ваш товар. Зате не залежить від обсягу продажів.

Ці драконівські умови роздрібних мереж не є особливістю Чернігова чи України - про такі «порядки» докладно розповідали російські тележурналісти на прикладі Москви.

«У нас ковбас із вмістом м'яса менше 70% немає, а в основному – 90-100%, – запевняв Віктор Труш під час огляду м'ясопереробного цеху. – Вирощуємо стільки худоби, скільки продаємо ковбас, а можемо й більше... Зараз мій заступник у Німеччині, то я йому дав завдання привезти півтора десятка видів ковбас. Ми їх тут перевіримо, продегустуємо».

Зараз СФГ «Колос» орендує понад 8 тисяч га орної землі, вирощує п'ять тисяч великих з рогами і стільки ж – рохкаючих з п'ятачками. Вихід продукції – до двох тонн на день. Реалізується у мережах Чернігова, Києва і в Сумах.

 

Хліб до Куликівки привозять з Чернігова, Ніжина і навіть з Києва. У селищі є лише невеличка пекарня приватного підприємця Роберта Мнацаканова.

«Хлібозавод свого часу зупинився і був проданий. Зараз господар проводить його реконструкцію разом з партнером з Німеччини. Там планується розмістити підприємство з виробництва будівельних сумішей», – сказав голова Куликівської РДА Олег Шпак у відповідь на запитання про долю підприємства.

Загальноосвітня школа у селі Ковчин, починаючи з цьогорічної осені, витрачатиме газу на опалення у два-три рази менше завдяки новій сучасній газовій міні-котельні.

Мало того – школу не злякають жодні фокуси «Газпрому». Бо стара котельня переобладнана... у зворотному напрямку – на дрова. Причому в сучасні котли для твердого палива непотрібно постійно жбурляти «добавку». Вони після завантаження паливом працюють до 8 годин.

Коштувало все це задоволення, за словами директора школи Наталії Халімон, майже 900 тисяч гривень. А розрахункова економія за один сезон – півтори сотні тисяч.

Центральна районна лікарня в Куликівці стабільно працює, забезпечена транспортом і навіть ремонтує приміщення зусиллями колективу та спонсорів. А що далі?

Лікарі досвідчені, але ж їм час на заслужений відпочинок. А нових окладом у 1245 гривень не звабиш. Виходить, краще молоко для арабів «сушити» - там платять по 1600.

Вражає новизною, багатим оздобленням і суцільним розписом Свято-Миколаївський храм у селі Салтикова Дівиця.

«На пожертви людей... – абстрактно відповідає протоієрей Ростислав Савчук на запитання про джерела фінансування. – У 2000 році почали і років 7-8 робили ремонт».

Втім, імена двох людей зазначені на табличці біля дверей відбудованої дзвіниці: «...помощью рабов Божих Труш Александра, Труш Виктора». У неформальному спілкуванні з керівництвом району промайнула сума: близько восьми мільйонів гривень.

Можна як завгодно сприймати й оцінювати підприємницькі потуги й радіти успіхам. Однак, як казав один типовий цар, «меня терзают смутные сомненья»... Споруди, де працюють підприємства – переважно радянських часів. Молоковози - на базі ГАЗ-53. Трактори теж старенькі. І обладнання не повністю сучасне. Навіть на воротах бува радянська символіка!

Виходить, що нові підприємства, хоч у їх розбудову і розвиток вкладено чимало зусиль – це частини колишніх потужних господарств, уламки того, що було знищене 20 років тому зусиллями тодішніх «полум’яних революціонерів».

Сергій СТУК, тижневик «Чернігівщина». Фото автора