Підвищення тарифів – це фантастика? Ні – це політика!

Як не прикро, а фантастичне за розмірами підвищення тарифів на житлово-комунальні та транспортні послуги у рази є реальністю. Час нагадати основні аргументи, які використовували прихильники підвищення цих тарифів.

По-перше, необхідність збереження існуючих структур з надання житлово-комунальних та транспортних послуг, в першу чергу, у зв’язку з подорожчанням газу.

Хоча, по великому рахунку, мова повинна йти про реорганізацію і зміну кадрового складу цих структур. В той же час провина за подорожчання газу покладається звісно на Президента і „померанчові” уряди, які не зуміли „домовитися” з В. Путіним.

По друге, підвищення доходів населення.

Наприклад, у Чернігівській області статистика декларує зростання „реальної заробітної плати з урахуванням цінового фактора” за перше півріччя цього року на 26,2 відсотка. Звернемо увагу на те, що статистична зарплата працюючих у Борзнянському районі складає 529 грн., а у м. Прилуки - 1512 грн. Ось така статистична різниця на теренах лише однієї області!

Крім того, статистика фіксує на 1 червня цього року залишки вкладів населення в Чернігівській області в банкових установах у сумі 1077,8 млн. грн. Хоча в розрахунку на одного жителя області (близько 1160 тисяч жителів) – це лише по 929 грн. Порівняно з іншими регіонами – це копійки.

У переважної більшості людей немає вкладів у банках, крім ще радянських ощадбанківських. Отже, це вклади переважно тих, хто має значні доходи.

Очевидно, що підвищення тарифів тягарем ляже на тих, хто отримує середні доходи, а отже їм відмовлять у праві на отримання субсидії. Це суттєвий удар по сімейному бюджету так званого „середнього” класу, який, як правило, на виборах підтримує «праві» партії. Від збільшення тих, хто щоденно залежить від допомоги держави, наприклад, отримує субсидії на житлово-комунальні послуги, стратегічно виграють „ліві”, бо зростає їх основний електорат – бідні і ображені.

Тож не дивно, що чернігівська міська соціалістична влада без особливих вагань погодила фантастичні тарифи, розраховані самими ж монополістами - виробниками житлово-комунальних послуг.

По-третє, відсутність коштів у бюджеті.

Чиновники та депутати в один голос стверджують, що коштів у бюджеті ніколи не вистачало навіть, на вже передбачені законодавством пільги для багатьох категорій громадян. Як відомо, кошти у бюджет потрапляють у разі сплати податків виробниками товарів та послуг - підприємствами, суб’єктами підприємницької діяльності та працюючими на них.

Чим менше доходи у платників податків, тим менше коштів у бюджеті і пенсійному фонді. Отже, щоб забезпечити однаковий гарантований державою соціальний захист громадян у різних куточках України, очевидно, що регіони з більш розвинутою промисловістю і більшими доходами платників податків повинні ділитися доходами з менш промислово розвинутими регіонами.

Ось тут, нажаль, і відкриваються, небезпечні за наслідками, можливості для політичних спекуляцій. Тому вражаючий успіх Партії регіонів В. Януковича на останніх виборчих перегонах у південно-східній Україні мав ще й потужну економічну складову. Це – спекуляція на бажанні місцевого електорату (як правило „лівого”) не ділитися бюджетними коштами з менш промислово розвинутими регіонами України. Все це вміло маскувалося деклараціями біло-синіх політиків про місцевий патріотизм, федералізм та захист так званої „другої”(насправді, єдиної  першої) офіційно-державної мови.

Перехід економіки в Україні на так звані ринкові засади призвів до такого розшарування населення і регіонів по доходах, що викликає серйозне занепокоєння навіть у прихильників „правих” і ліберальних поглядів.

Курс інтернаціональної ненажерливої правлячої посткомуністичної еліти на своє безконтрольне збагачення з одночасним запровадженням ринкових цін на житло, житлово-комунальні і транспортні послуги тощо - це не тільки перспектива перетворення багатьох українських міст і цілих районів у резервації або гетто, але й шлях до розколу і втрати самостійності України.

 

Економічний оглядач „Сіверщини”