
Гітлер на ваші голови!
Страшно стало купувати продовольство на базарі. У той час передача «Свобода слова» Савіка Шустера стала схожою на базар – запрошені ним гості з «Палати мордов» тільки і роблять, що обливають брудом один одного і доносять телеглядачам хто з них, скільки мільйонів вкрав.
Всі зайняті пошуком відповіді на питання «Хто винен» і ніхто не може до ладу сказати «Що робити»!
Я не економіст, я – технар. Більшу половину свого свідомого життя присвятив розробкам і впровадженню комплексних безвідходних технологій переробки сільгоспсировини на селі.Покажу на прикладі комплексу, поставленого нами разом з Асоціацією вільних землевласників МарійДорАгроПрома в селі Лаптево Сернурського району Марій-ел. Мені не довелося закінчувати комплекс. У 1992 році Дніппропетровський концерн «Агро-синтез», в якому я (за сумісництвом) працював головним науковим фахівцем, перебрався до Москви. Отже , розповім ,що бачив і що розповів недавно зустрінутий в Трускавцю директор комплексу Олексій Лебедев...
Ті відрядження шокували мене. Виїжджаємо із Йошкар-оли вранці. Заїжджаємо в районний центр, де до нас приєднується машина з робочими. Вже путівцями їдемо в те Лаптево за сотню кілометрів. По дорозі зустрічаємо зграйку дітей. Йдуть в школу. Навколо глухий ліс і ні людини. Дорослому страшно, а вони так ходять щодня з того часу, як ліквідували їх сільську школу.
Їдемо десятки кілометрів і жодного селища. Нарешті приїжджаємо в Лаптево. Величезне село. Не менше тисячі будинків. Тільки всі двері забиті хрестовинами. Евакуювали жителів на початку 50-х. після повстання концтаборників в сусідній Кировській областіій . До кінця 60-х не дозволяли жителям повернутися. А після і повертатися було нікому.
Щоб не витрачати часу на доїзд, вирішили зупинитися в селі. Відбили двері у великому цегляному десятикімнатному будинку з викладеною над входом датою - 1861. Будинок будувався на століття. Стіни півметрової товщини.Хитромудре опалювання всіх кімнат від єдиної великої російської печі На столі у вітальні величезний трьохвідерний мідний самовар, весь в медалях. Навіть меблі і старовинне начиння збереглися. Добрих півроку я прожив в тому селі.
Через тиждень робочі-будівельники уподобали ще три будинки. Потім переїхали монтажники. З сусіднього конезаводу (він теж належить асоціації і це на його прибутки затіяли це будівництво) перемістили тракторну бригаду. Відремонтували ферму і перегнали стадо корів. Доярки і робочі ферми переїхали з сім'ями і зайняли ще десяток будинків. Хитрюга Хазін приганяв автолавку, і шофер-продавець з дружиною зайняли під крамницю кращий будинок в центрі. Отже село ожило.
Першим з комплексу ми поставили млин. Купили агрегатний млин в Могильов-Подольському. Звичайно, в сусідньому Нижньому Новгороді вони б були дешевші і якісніші, але ще був Союз і все устаткування розподілялося тільки по нарядах. Ми ж мали вихід тільки на Павла Лазаренка, який принципово робив наряди тільки на українські підприємства.
На тому ж Могильов-Подольському машзаводі заразом (без наряду) купили і крупоцех, хоч вже тоді їх випускав Харківський Станкінпром. Їх цехи економічніші, оскільки Могильовський це той же модернізований агрегатний млин.
При млинах у всі часи влаштовували маслодавки. Соняшник в Марій-ел не вирощують. Вирощують рапс та олійний льон. Отже поставили ми там для отримання рослинного масла агрегат екструдер однойменного Харківського заводу. Зберігалося зерно в старовинних, добротних коморах, в яких вимерли гризуни за десятиліття безлюддя.
Коли з'явилося борошно, почали думати і про власний хліб. Якраз по конверсії Саратівське НВО «Восход» освоїло випуск мінипекарень і реалізовувало їх без нарядів. Купили пекарню.
На тому ж «Восході» дізнався, що Московське космічне підприємство «Молнія» тепер замість ракет випускає міні-спиртзаводи і лінії по виробництву горілки. Вода в тих сільських колодязях така смачна, що сам Смирнов поставив би тут горілчаний завод. Ось і зажадав Хазін, щоб ми купили і той міни-спиртзавод і ту горілчану лінію. Купили без проблем і без нарядів. Добули наряд до Черкаського «Темпу» на лінію розливу. Тільки відкрили спирто-горілчаний заводик, як в село потягнулися сім'ї.
Зламувалися і заселялися все нові і нові будинки, але на всіх виробництвах миттєво різко знизилися виходи. Хазін відразу ж наказав перемістити спиртогорілчаний заводнза 30 кілометрів від села (до джерела річечки з дуже смачною водою) і возити туди персонал вахтовим методом. Втрати припинилися.
Потім разом з вченими Углицького НДІ молпрома на «Молнії» ми виготовили універсальне устаткування для виробництва масла, сметани і твердого сиру (таке ж ми зробили на Львівському експериментальному заводі НДІРТІ в 1995). Ще і установку для виробництва молока, згущеного з цукром передали нам для випробувань (їх нині робить Смелянський мехмаш).
Та для того молока потрібен цукор. Землі, та і клімат в тому Сернурськом районі такі ж, як в Прикарпатті. Кормові буряки, які тут вирощують, дають урожай по 600-800 цн/га. Отже пробив Хазін в Москві кредит під будівництво цукрового заводу, а мій інститутський приятель, покійний нині, Іштван Кєдеш допоміг його купити через свого брата в Угорщині. На жаль, цукрозавод я вже не ставив. Розпався Союз і концерн «Агро-синтез» перебрався до Москви. Я якраз отримав останню в інституті державну квартиру і вирішив залишитися у Львові
Сьогодні, буваючи в Львівській глибинці, мимоволі згадую ті перші поїздки в мертве село Лаптєво. Ті ж порожні, забур’янені землі. Ті ж забиті будинки в селах. Та ж дітвора, що бреде пустинними дорогами в далеку школу. Незабутній Георгій Кирпа так і не встиг здійснити програму «Шкільний автобус». Бредуть зграйки дітей лісовими дорогами в далекі школи. Бредуть з вмираючих сіл, жителі яких заробляють на життя десь в Португаліях та Польщах.
Стоять спорожнілі села, як після гітлерівської окупації. На жаль, некоректне порівняння. При Гітлері такого не було.
Мало того, єдиний раз, коли на Львівщині, та і на всій Україні, сівба була проведена в оптимальний термін, а урожай зібраний повністю і своєчасно, був 1942 рік! Рік під владою окупантів! Тоді середня врожайність ячменю ставила 65 цн/га, проса 40 цн/га, пшениці 44 цн/га, жита -42 цн/га, гречки -35 цн/га. При чому фашистським статистам за спотворення даних загрожував розстріл, так що тим даним можна вірити!
Який минулого року був зібраний урожай і врожайність культур – покрито мороком невідомості. Статистика нині – стельові дані. Адже приватний сільгосппідприємець може рапортувати, що хоче. Він не відповідає за дані. Сьогодні на селі взагалі ніхто ні за що не відповідає! Пишуть скрізь, що зібрали 29 287,6 тыс.тн. зернових. Тільки якщо зібрали стільки, то чому уряди, обмежили- заборонили експорт зернових? А з якої стелі брали ту торішню врожайність?
Непрямим шляхом встановили, що за станом на 1.03.2008 поголів'я ВРХ в Україні складає всього 5,7 млн.голів Тобто рівно стільки, скільки було за часів гітлерівської окупації, коли колгоспні череди погнали на схід, а селянську худобу вивозили до Німеччини. Ось тільки за всі роки окупації село не було зруйноване так, як за роки цих безупинних «реформ»!
Колишній перший секретар Львівського міському КПУ Секретарюк в книзі „Нариси з історії Львова” пише, що вже в серпні 1941 р. На Галичині були відновлені організації „Просвіти”, кооперативні союзи „Сільський господарь”, ”Маслосоюз”, ”Центроспілка” і банки „Дністер”, ”Кредитбанк”, ”Земельний банк”. М.Стельмах в книзі „Думки про тебе”, цитує доповідну записку КДБ:
«Вже в кінці літа 1941 кабінети представників німецької влади по аграрних питаннях в районах перетворювалися на лабораторії: у акуратних полотняних мішечках красувалося насіння всіх культур району, в стаканах і пробірках містилися для дослідів зразки грунту, на вузьких, з живицею, столах лежали якнайкращі сорти картоплі, гарбузів, динь, відерний кормовий буряк, столовий буряк, селера, морква, турнепс, пастернак, а під стінами стояли забірковані снопи зернових і гороху, конопель, льону, соняшників, кукурудзи, пшениці,жита, ячменю, вівса, маку, рапсу і багато інших культурних рослин...»
Як бачите, грамотне ставлення до соціально-економічних відносин на окупованих землях і принесло такі небачені нині урожаї. Потім були Сталінград і Курська дуга, що знищили людські резерви Німеччини.
Почалися репресії, примусовий вивіз людей, конфронтація з місцевим населенням. Умови, які були в 1942 році, більше ніколи не повторилися. А 1946/47 роки, коли Сталін всі ресурси кинув на створення власної ядерної зброї і частину урожаю вимушений був продати за рубіж, взагалі принесли Україні голодомор...
На жаль, таблиці про стан сільського господарства України і Львівщини за період 1913-2007 не влізуть ні ви яку газету. Можу тільки завірити, що довоєнне поголів'я худоби змогли відродити тільки в 1958 році, а ось урожаю зернових 1942 року, зібраного при владі окупантів, не змогли повторити навіть в останній рік Радянській владі. У часи ж реформ ми скотилися до довоєнного рівня. Чим це пояснюється, як могли українці під владою окупантів працювати на порядок краще, ніж в часи омріяної незалежної Україні?
За всі часи Кучми Львівщиною правили аграрії з науковими ступенями. Але діяли вони не так, як вимагає наука, інтереси Держави, а як скаже вищестояще начальство. Адже основною рисою нашого чиновництва є безпринципність і особистий інтерес! Будь-яку дурість, сказану тодішнім президентом, наші академіки-прислужники проголошували геніальною ідеєю, проривом на шляху реформ.
Порівняєте установки-програми наших саблуков-гальчинских з 12 заповідями для окупаційних адміністрацій статс-секретаря німецького міністерства продовольства і сільського господарства Бакке (Нюрнберзький процес.М.1990.т.4.с.362-364)
1.Для вас, працівників, які прямують на Схід головне полягає в тому, що робота є вирішальним чинником. Тому я вимагаю від вас наполегливої і невпинної діяльності.
2.Не бійтеся рішень, які можуть виявитися помилковими. Не помиляється тільки той, що нічого не робить. Важливі не окремі помилки, а робота. Той, хто боючись відповідальності, нічого не робить, не потрібен нам.
3.Вам надається єдина у своєму роді можливість оволодіти справою і проявити свою волю до праці, свої знання, свої здібності. Ви наділені довірою ваших начальників. Ви повинні виправдати цю довіру. Призначені мною інспектори будуть тільки у разі потреби перевіряти окремі заходи, а в основному ж стежити за тим, чи доводите ви своє уміння працювати.
4.Я вимагаю від Вас справжнього керівництва. Воно виявляється не в адмініструванні, не в професорських міркуваннях, а в тому:
- найбільша готовність ухвалювати рішення;
- швидкість в ухваленні того або іншого рішення (краще помилкове рішення, ніж ніякого);
- нечисленні, але хороші співробітники;
- ніякої паперової канцелярщини;
- уміння діяти згідно директивам і матеріалам, надісланих з центру, але разом з тим проявляти і власну ініціативу;
- короткі, ясні вказівки підлеглим у формі наказу;
- ніяких пояснень і обгрунтувань, хай у вас бачать керівників;
- товаристскість між рівними, відповідальність перед вищестоящими, авторитет для підлеглих;
- свідомість своєї відповідальності, ніякого пригноблення підлеглих, навпаки, надати їм повну свободу, щоб вони могли проявити себе...
5.Важливо завжди мати перед собою кінцеву мету. Ви повинні бути особливо наполегливими в досягненні своєї мети. Тим більше гнучкими можуть бути ваші методи досягнення цієї мети. Вибір цих методів залежить повністю від вас, якщо немає загальних відповідних вказівок у формі директив. Завзятість в досягненні мети, максимальна гнучкість у виборі методів. Тому ви не повинні бути особливо суворими до помилок своїх підлеглих, а повинні постійно направляти їх на шлях досягнення мети...
7.Ставте собі високі, такі, що здаються навіть недосяжними, цілі з тим, щоб, фактично досягнуте завжди здавалося частковим. Ніколи не задовольняйтеся досягнутим... Не будьте односторонніми,зосереджуючи свої думки виключно на сільському господарстві, інакше й інші будуть також мислити однобоко: або тільки про промисловість, або про міські справи, скеровуйте свої думки на ціле. Не питайте, яку користь отримає з цього селянство, а питайте тільки, наскільки корисно це Державі... Тільки те, що корисно Державі, корисно також і селянству. Будьте принципові, але не догматичні, будьте одночасно і ідеалістами і реалістами. Будьте рішучими і, якщо потрібно, суворими по відношенню до підлеглих, проте будьте справедливі і коректні, залишайтеся завжди зразком для них.
8. Не розмовляйте, а дійте... Менше слів і дебатів. Головне - діяти.Ви повинні бути людьми справи, які без всяких дебатів, без довгих безплідних розмов і без філософствування встановлюють і проводять необхідні заходи. Не застосовуйте тут ніяких німецьких масштабів, не вводьте німецьких звичаїв, забудьте все німецьке, окрім самої Німеччини.
Тільки ваша воля повинна бути вирішальною, проте ця воля повинна бути направлена на виконання великих завдань. Тільки в цьому випадку вона буде етична в своїй жорстокості. Піднімайте свій авторитет своїми спокійними, діловими наказами, твердими рішеннями, висміюванням тих, що дебатують і неуків.
9. Безглуздо карати за минуле. Ви повинні підкорити молодь, вказуючи їй її завдання, енергійно узятися за неї і нещадно карати, якщо вона саботує або не виконує цих завдань.
Перевірка і розслідування минулого і розбір клопотань відберуть у вас час, необхідний для вирішення ваших завдань. Ви не судовий слідчий і не стіна плачу.
10.Ми не несемо ніякої нової релігії. По своїй натурі людина марновірна і з цим ви повинні рахуватись. Проте розбір релігійних питань не входить в круг ваших завдань.
11.Не намагайтеся вносити зміни до способу життя населення, пристосовувавши його до європейського життєвого стандарту.
12. Ви повністю надані самим собі, тому не повинно бути ніяких скарг і волань про допомогу у вищі інстанції. Допомагай собі сам, тоді і Бог допоможе тобі!”
Ці б 12 заповідей повісити над кріслами наших губернаторів, ціни б ним не було! Я не хочу ідеалізувати фашистів, хочу тільки сказати, що наша нинішня влада гірша!
Та й що то за влада!На весь уряд і парламент паше, б’эться, як риба об лыд одна Юля. А півтисяча любих друзів з «палати мордів» та ще стільки ж з секретаріатських та міністерських крісел тільки спостергають та саботують її дії. А чуть що, крутять своїми масними пальцями біля скроні : у нас же все приватизоване, а приватником уряд не має права управляти...
Фото: Сергій СТУК
Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
Переглядів : 10031 |
Коментарі (2)
Sirko | 2008-03-27 21:23
Нам нужен Мазепа без верховной рады яка сидить на шыи народу и пье кров
Мазепа це хто? Янукович? Чи Жюлька? Чи ото той хто сьгоді надавав дурноватих вказівок інтелігенції?
Гість | 2008-03-27 16:55
а не плелы интрыги хто буде президентом.
В том числе и Юля.
Она ничем не лучше остальных-Балоги итд.
Нам нужен Мазепа
без верховной рады
яка сидить на шыи народу и пье кров