Пройшов рік від початку голодування артистів або Коли в Чернігові нарешті з’явиться театр?

З липня минулого року артисти театру встановили намети у сквері біля облдержадміністрації, вимагаючи поновити на посаді незаконно звільненого режисера Сергія Кузика, припинити утиски акторів, що входять до незалежної профспілки, відмінити незаконні догани, що роздавались на право і наліво та розірвати контракт з генеральним директором – художнім керівником театру Іваном Семененком.

Актори, скоріше за все, тоді ще вірили місцевій владі та думали, що підняті ними питання швидко будуть вирішені. Тому й почали з такої радикальної акції, як голодування.

Керував проведенням цієї акції прекрасний актор (Царство Йому Небесне), гарний батько та чоловік Сергій Гончар, відомий всім тим глядачам, що ходили на вистави нашого облдрамтеатру. Акція визвала величезну цікавість у ЗМІ, у пересічних громадян, у людей пов’язаних з культурним життям міста, навіть, у іноземних туристів, а от реакції влади треба було, чомусь, чекати доволі тривалий час. До голодувальників вже почала приїжджати швидка допомога, вони почали спадати з тіла, погано почувались, двоє жінок потрапили до реанімації, а реакції влади все не було.

Актори з останніх сил спробували провести акцію по перешкоджанню руху біля будівлі ОДА, хоча фізично до цього вже не були готові, і тоді приїхало стільки працівників міліції, що їх було в кілька разів більше, ніж протестуючих.

Варто зауважити, що актори були, є і будуть акторами, не вміли вони проводити акції протесту, не їх це справа, їм би у виставах грати, тішачи своєю грою публіку.

А директор театру тим часом подавав позовні заяви в суди, вимагаючи компенсувати завдану моральну і матеріальну (!?!) шкоду його честі, гідності та діловій репутації.

Всі суди було їм програно: всі незаконні догани скасовано, режисера Кузика поновлено на роботі, акція протесту визнана судом повністю законною і ніяких десятків тисяч гривень компенсації від акторів чекати вже не доводилось.

Розголос ставав все ширшим, відбулися зустрічі і з керівництвом Управління культури, і з заступним губернатора Володимиром Тандурою, і з губернатором Миколою Лавриком, і з головою обласної ради Наталією Романовою.

Всі обіцяли вирішити питання на користь міста, адже місту потрібен театр, а не місце для проведення урочистих заходів, «халтурок», політичних збіговисьок чи виставок виробів з «турецької» шкіри. Було багато зустрічей, багато обіцянок від керівників області і в результаті, все закінчилось як завжди, тобто майже нічим.

Й досі люди сміються над керівництвом області, яке нічого-нічогісінько не може зробити з Іваном Олексійовичем, що за «напружений» графік роботи отримував близько десяти тисяч гривень, а в театрі замість 26 вистав, було, і це ще «супер-пупер», якщо 2-3 вистави на місяць.

Провели якийсь незрозумілий тендер на посаду генерального директора, вибравши, зрозуміло, Івана Олексійовича, розділили посаду на дві частини, обравши іншого художнього керівника, але зате контракт підписали на 5 років. І хоча якісь позитивні зміни є, все-таки театрали дочекались прем’єри, але хіба це рівень академічного театру?

І знову «халтурки», провалений театральний фестиваль, виставки, урочистості, а театру все немає і немає.

І отримує директор дуже серйозні гроші та премії, а глядач отримує щось схоже на дулю.

А незалежна профспілка має доводити своє право не тільки на існування, а й на законне право участі в житті театру (залученні до підписання колективного договору) тощо.

Сьогодні, 4 липня (майже символічно) о 14-й годині відбудеться чергове засідання Апеляційного суду щодо захисту честі, гідності та ділової репутації директора театру.