Останнє оновлення: 13:21 вівторок, 20 серпня
Голодомор / Свідчення
Ви знаходитесь: Політика / Регіон / Свідчення: "Еліта" в Голодомор жила по-панськи
Свідчення: Еліта в Голодомор жила по-панськи

Свідчення: "Еліта" в Голодомор жила по-панськи

У всіх селах Чернігівського району лютував голод. Люди рятувалися, як могли, вживаючи в їжу будь-що, аби втамувати свербіння в шлунку.

А чи всі голодували? Чи були у нас "обрані", яким голодувати не належало? Та були, звісно. І не потрібні три спроби, аби вгадати про кого мова. Навіть у наявних спогадах трапляються вельми промовисті факти.

Свідчення з Роїща. Байрак Марія Андріївна, 1925 р.н. (вул. Зарічна, 125):

"Мати ходила глядіти дітей до бригадира, який відав колгоспною клунею. То матері той бригадир давав трохи хліба. Ми ситі не були, але від голоду не пухли, як було в інших сім’ях. Пам’ятаю, що ходили такі бригади людей по хатах, шукали зерно та продукти харчування. До нас не приходили, бо наш дядько був комуністом".

Спогади Федосової Марії Іванівни (1906 р.н.) та Федосової Тетяни Іванівни (1915 р.н.) з того ж таки Роїща:

"У нашій сім’ї ніхто від голоду не помер. Ми в комуну ходили. Збирали на полі мерзлу картоплю, сушили, потім робили “матаюники”. Навесні збирали голівки конюшини, акацію, сушили, перетирали, а потім хліб пекли. Але не всім такий голод був: комуністи не голодували".

Бондар Федора Пилипівна (1913 р.н.) з Довжика:

„Мати померла рано. В ці роки жила з батьком, братом та невісткою по вулиці Лісова. Батько шив чоботи, тому був у пошані. Пошив начальнику з села Левоньки, в знак подяки той влаштував мене на роботу за кусок хліба”.

Полулях Віталіна Олексіївна (1930 р.н.) з Киїнки:

„Наша сім’я не голодувала. бо батько працював у заготзерно, так міг виписати і собі, і родичам зерна”.

Тур Григорій Антонович (1925 р.н.) з Друцького:

„Ми не голодували, бо батько працював у колгоспі, був активістом”.

Палій Тетяна Петрівна (1923 р.н.) із Круглого:

„Нестачі їжі не було, тому що батько працював бригадиром. А також мали корову у господарстві”.

Притиковський Олексій Пилипович (1922 р.н.) з Пісок:

„Ті сім’ї, які йшли в колгосп, не голодували. А наш батько не пішов у колгосп, то ми бідствували. Але коли до нас прислали голову колгоспу з Києва, то я здружився з його сином і ходив до них гуляти. У них була служниця, то коли я приходив, вона давала мені їсти”.

Байрак Марія Андріївна (1925 р.н.) з Роїща:

„Мати ходила глядіти дітей до бригадира, який відав колгоспною клунею. То матері той бригадир давав трохи хліба”.

Нітченко Ганна Федорівна (1922 р.н.) з Рудки:

„У роки голодомору мене мати віддала у служниці до багатої пані, я доглядала її дітей. Пані мене не ображала, добре ставилася”. (Певно, не потрібно нагадувати, що в 1933-му колишніх дворян уже майже не залишилося. А ті, що доживали віку в окремих садибах, давно вже забули, що таке багатство. Тож „пані” могла представляти тільки нову владу.)

У Петрушині голова колгоспу Георгій Садовий вечорами награвав на гармошці – весело йому було. А в деяких сім’ях тоді по двоє-троє дітей за день помирало. І замість спасіння помираючих – концерти з піснями. Що цікаво, наступного року Садового навіть покарали за аморальну поведінку. Але приводом стала не байдужість до людського горя, і не „пир во время чумы”, а те, що „пир” затягнувся і на полях запанував безлад. Ось цього влада йому не пробачила. Тобто, знав би міру – співав би й дали під гармошку.

Чистки кадрів

Окрема мова – про виконавців. Сьогодні названі вищі посадові особи, на чиїх плечах лежить відповідальність за здійснення такого масштабного та жорстокого злочину. Проте, не сам же Сталін та інші його поплічники ходили по українських селах, обшукуючи двори та обійстя.

Злочинні накази на місцях виконували місцеві партійні клерки. У кожному селі були виконавці, були члени бригад – це не просто тисячі людей, це десятки тисяч, якщо не сотні. Тож спільними зусиллями чинили чорну справу.

Хто – переборюючи сумління і залишки совісті, хто – заливши всі почуття горілкою та самогоном, а хто – з відвертим задоволенням і садистськими нахилами. Одне безперечно: багато, ой багато було тоді людей, які не змогли встояти проти злочину, які не знайшли сили не чинити зло.

Звідки їх стільки взялося? Як і в більшості випадків, причини тому різноманітні і вони не завжди на поверхні. Тут і цілеспрямована політика більшовицької влади щодо придушення народної волі до спротиву – концтабори, переповнені тюрми, масові розстріли заручників і родичів противників радянської влади, інші види терору не минулися безслідно. Люди були залякані.

Не давали розслабитися і партійному активу, який зазнавав постійних чисток і масового виключення з лав партії, завдяки чому ніхто не міг почуватися упевнено і постійно перебував у підвішеному стані.

Крім того, такі суцільні чистки повністю змінили ту селянську еліту, яка в 1917 році боролася за нове життя і відзначалася стійкими життєвими принципами, а тому слабко піддавалася маніпуляціям і не могла допустити, аби людина із борця за краще життя перетворювалася у банального злочинця.

Поступово їх відтіснили у тінь, або вони самі полишили свої посади, не в силі більше терпіти „політику партії”. Відтак при владі залишилися переважно люди безпринципні та „гнучкі”, що не мали жодних „комплексів” і ладні були переступити через все.

Але й їх влада не залишала у спокою. Та й де було йому взятися, якщо відверто фантастичні норми хлібозаготівлі виконати було просто нереально. Одна з ознак часу – постійна перестановка керівних кадрів на всіх рівнях. Не виконав плани – все, ніхто не чекав поки ти виправишся, висновки робилися миттєво.

Кожне засідання міськпарткому (а саме він відав так званою „приміською смугою”, куди входив майже весь нинішній Чернігівський район) розглядає десятки питань, і майже обов’язково – „питання кадрів”. Постійні зміни партсекретарів, голів колгоспів та сільрад стали майже звичним явищем.

У тому ж Петрушині за 1933 рік мали змогу побачити трьох секретарів партійного осередку, трьох голів сільрад, змінювалися голови колгоспу і директори школи. Що цікаво, кадри найчастіше не списувалися, а „тасувалися”, мов гральна колода – з одного села в інше. І лише повторні „проколи” ставали приводом для невтішних висновків.

Тож особливо роздумувати – чи жаліти голодуючих і самому ризикувати життям, чи задля спасіння власної шкури не щадити інших – елементарно не було часу.

До речі, вже в 1934 році була проведена чи не наймасштабніша партійна чистка, коли парторганізацію кожного селі „перевірили” по повній програмі. Тут тобі і перевірка теоретичних знань, і незручні питання щодо біографії або окремих вчинків задавали. Матеріали перевірки достатньо добре збереглися, тож кожен цікавий може переглянути послужні списки тодішніх партійців і переконатися, як часто доводилося їм міняти місця роботи і проживання.

Коментарі (1)

Валерій | 2008-11-25 15:06

Ніколи не пробачимо Москві
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Хор Бортнянського розпочав серію концертів-лекцій у Борисоглібському соборі

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор