У Прилуках журналістів принижують і виганяють, але ще не б’ють і не вби…

Жартома чи всерйоз журналісти говорять: інформація - це те, що отримати важко, а часто взагалі неможливо.

Якщо вона лежить на поверхні - вона не цікава, бо не актуальна.

Робота творчого працівника будь-якої редак­ції є свого роду мистецтвом вишукувати справді екс­клюзивну і водночас суспільно важливу інформацію. Для цього спілкуватись доводиться з людьми різних вікових категорій, різного суспільного статусу, різних статків, різних переконань...

Роботу журналіста, як і діяльність людей більшості інших професій, регламентує вітчизняне законодавство. В деяких його положеннях прописані обов'язки майстрів пера, в інших - їхні права. Їм, творчим працівникам, не мають права відмовляти в інформації безпідставно, їх не мають права примушувати поширювати певну інформацію, їх не мають права дезінформувати тощо.

Натомість вони, творчі працівники, мають купу прав, які стосуються їхнього перебу­вання в певних місцях у певний час, вони повинні мати доступ до різних документів, вони мають право фільмувати, фотографу­вати, здійснювати аудіозапис, звісно ж, за редакційним завданням.

За переконанням суспільства, вони - ЧЕТВЕРТА влада.

До чого цей ліричний вступ?

Останнім часом тісну співпрацю зі ЗМІ декларує Президент України, а от посадовці на місцях виявляють бажання „дружити" з журналістами ви­бірково. Принаймні, це нинішні прилуцькі реалії:

У понеділок 14 березня Прилуцький місь­кий голова Юрій Беркут на початку наради „вказав на двері" журналістам місцевого телеканалу „ТІМ".

На очах у десятків посадовців: своїх заступників, керівників структурних підрозділів міської ради, очільників комунальних підприємств та представників трьох інших місцевих засобів масової інформації він вимагав, щоб журналісти звільнили приміщення. Кількох хвилин дискусії виста­чило для того, щоб Юрій Беркут почав розмовляти з телеоператором „на ти", вимагати, щоб той не кліпав і негайно вимикав камеру.

На пояснення журналістів про те, що вони мають право виконувати свою роботу в стінах міської ради без жодного запрошення, мер вкотре перепитував і вимагав:

- Що не зрозуміло? Я все сказав. Повторити ще раз? Вам не доходить? Звільніть приміщення!

Зрештою за кілька хвилин журналісти, виконавши вимогу міського голови, з зали вийшли.

Все­редині на ледь не секретній нараді залишились 2 журналіста-газетяра і знімальна група комунального телеканалу.

Виникає цілком природне питання: „Чому таке суб'єктивне ставлення у Юрія Беркута до окремих Прилуцьких ЗМІ?", з якої знімальну групу витурили, за словами телеві­зійників журналісти мали намір отримати інформацію про тринадцятимільйонний борг підприємства „Прилукитепловодопостачання" перед ДК „Газ України" за блакитне паливо, спожите для обігріву помешкань пе­ресічних прилучай нинішнього опалювального сезону, і з'ясувати, у що може перерости така ситуація.

А у вівторок 15 березня з чергового засідання виконавчого комітету міський голова Юрій Беркут не комунальних журналістів не виганяв, проте його підлеглі не дали медійникам навіть ознайомитись з порядком денним зібрання.

Тож яку офіційну назву має те чи інше рішення виконкому, не відомо. Як ви­явилось, такий самісінький документ не отримав і кореспондент прилуцької газети „В двух словах". А от представники інших ЗМІ не лише мали своєрідний навігаційний план наради, а ще й після засідання безпосередньо в залі на очах у всіх брали у працівників організаційного від­ділу навіть проекти ухвалених рішень.

Цікаво, яким би був розвиток подій, якби хтось насмілився заважати виконувати свою роботу, припустімо, правоохоронцям, а жур­налісти прирівняні у правах до цієї категорії службовців.

Чинним українським законодав­ством передбачена адміністративна, і кримі­нальна відповідальність за перешкоджання журналістам у здійсненні їхньої професійної діяльності. Чи буде розглядати третя* гілка влади конфлікт другої** з четвертою***? Здається до цього все йде.

Друга гілка влади - виконавча ** третя гілка влади - судова *** четверта влада - ЗМІ Р. в. Популяризація інших редакцій чи видань в ЗМІ не заведена, бо всі намагаються розширювати свою аудиторію читачів (глядачів).

Але коли йдеться про утиски, зазвичай спрацьовує професійна солідарність, бо кожен прекрасно розуміє - щоб задовольнити по­бажання потенційного читача, глядача чи слухача, їм доведеться знову і знову добиратись до справжньої інформації, і тут в немилість того чи іншого посадовця потрапити зовсім не важко.