Кондуктори про пільговиків: "незлим, тихим" словом...

«Як ви надоїли», «скільки ж вас розвелося», «ось у Росії й катайтеся безкоштовно», «щось не видно, що ви інвалід»… Чи не кожного дня такі фрази злітають з вуст водіїв та кондукторів громадського транспорту. І стосуються ці репліки пенсіонерів, інвалідів, учасників війни…

Словом, усіх тих, хто має право на безкоштовний проїзд у автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах, цю проблему досліджувало видання "Деснянка вільна".

Історія перша. Міська

– Я учасник війни, інвалід другої групи, 30 квітня їхала автобусом за маршрутом №37, номер машини – 2740, – розповіла нам 87-річна жителька Чернігова Августина Трифілова. – Надала кондуктору посвідчення, а дівчина, мабуть, ще молода, не надто досвідчена, пішла з моїм документом до водія.

Натомість той як відрізав: «Нехай читають об’яву. Усіх їх возити… Скільки розвелося…». Знаєте, на 1000 гривень моєї пенсії не порозкошуєш. Намагаюся майже не користуватися автобусом, бо не люблять нас, пільговиків, там, і ми це бачимо, і відчуваємо.

Справді, у комунальному транспорті не надто симпатизують пільговикам. У міських автобусах, зокрема і в тих, що курсують за маршрутом №37, в об’яві немає категорії «учасник війни», є «учасник бойових дій». Ми спробували поспілкуватися з кондуктором, яка працює на цьому маршруті. Жінка згодилася на діалог, але назвати своє ім’я та прізвище відмовилася.

Та й стосовно диктофона була категоричною. Пані кондуктор за маршрутом №37, номерний знак машини СВ 2694 АІ, сказала, що всі вони – учасники війни – знають, що не мають права на безкоштовний проїзд, але ж «ну як викинеш діда із салону».

Історія друга. Приміська

Жителька Чернігова Єфросинія Джигир завітала до редакції порадитися, де їй замінити посвідчення, бо коли вона хотіла відвідати рідню в Ладині, подала для реєстрації свій документ «учасника війни», а їй у касі автостанції №2, що на вулиці Муринсона, 27 відповіли, що воно вже недійсне.

Мовляв, треба платити за проїзд. Старенька хутко до редакції: подивіться, шановні, каже нам, чому воно недійсне, адже документу не минув ще й рік, як подовжили його термін.

На автостанції прокоментувати цю ситуацію було нікому – начальника станції, як і старшого касира, ми на місці не застали. Натомість дівчина-касир сказала, що старенька щось наплутала, до Ладинки вона могла їхати безкоштовно, лише 70 копійок з неї б узяли як станційний збір.

А ось на вулиці нам жителька села Осняки Ріпкинського району Віра Михайленко сказала, що своє посвідчення учасника війни вона вже давно поклала у шухляду, бо водії кажуть, що безкоштовно возити нікого не будуть. – Та й совість, дитятко, мені не дозволяє, – відповіла жінка. – Я й коли до Ріпок їжджу із Осняків, теж плачу. Раніше, давно, мабуть, ще за старої влади, їздила безкоштовно. Тепер – зась.

Історія третя. Обласна

– Тиждень тому я з донькою і чоловіком поверталися від батьків з Новгород-Сіверського району. Автобусом сполученням Грем’яч – Чернігів, у висячому стані, ледь добралися до Новгорода, – розповіла нам чернігівка Світлана М. – На автостанції у Новгороді-Сіверському запитую: чи буде додатковий рейс на Чернігів? «Буде» – чую у відповідь.

«Тільки на цей додатковий рейс вам квиток зі 50-відсотковою знижкою не продам, лише за повну суму». Зауважу, що доньці і мені, чи чоловіку, як опікунам дитини-інваліда, належить право скористатися 50-відсотковою знижкою на проїзд. Яка різниця, запитую, на якій підставі? Я все з’ясую обов’язково в Чернігові, кажу жінці у вікні. «Та, Бога ради, з’ясовуйте», – відповіла касир і демонстративно відвернулася.

Ці історії можна писати до безкінечності. Іноді дивуєшся: звідки стільки хамства, неповаги до наших батьків, бабусь і дідусів, дітей. Неповаги, зрештою, до законів? Невже ота жінка, що має 50 років трудового стажу, юність якої обпалила війна, заслужила на таке ставлення.

Невже муляють очі деяким дядечкам і тітонькам діти, яких природа поставила в інші умови існування. Чому реалізація права на безкоштовний проїзд у комунальному транспорті іноді перетворюється на «виживання за законами джунглів».

Таке враження, що в нашій країні існує тисячі маленьких країн, де кожен сам собі президент. Що ж то за закони України, які передбачають право, котре неможливо реалізувати? І насамкінець, якщо ви скажете, що у нас поважають старість, немічних і знедолених – брехня. Або мова йтиме не про Україну.

Світлана СОКОЛ