Як я три години обласним управлінням керував або Історія однієї “качки”

Кадрові перестановки в органах обласної влади стали настільки бажаною темою мало не в кожному чернігівському кабінеті чи колективі, що будь-яке висловлювання може привести до дев’ятого валу чуток. Несподівано для себе мені вдалося простежити найоперативніший механізм розповсюдження цієї інформації і її наслідки.

На знімку: качки, які зараз спокійно, не боячись нічого, панують на Стрижні.

РОЗІГРАШ

Близько 15 години вчора я забирав книги в одному шанованому управлінні облдержадміністрації. Як годиться, обмінювався думками в кабінеті зі своїми добрими знайомими стосовно кадрових призначень в обласній владі і можливих поворотів у долі їх управління. Задзвонив мобільний телефон, і на очах у всіх я відповів. Далі пішла розмова.

-         Владиславе Васильовичу, а де ви зараз?

-         В управлінні (….) облдержадміністрації.

-         А що ви  робите?

-         Справи приймаю!

-         Не зрозумів…

-         Приймаю справи у колишнього начальника управління.

-         Не може бути!

-         Оце ти замість того, щоб привітати мене з новою посадою, мало не брехуном називаєш! Де ж твоя повага!

-         Ой, так я вітаю!.. Але ви ж казали, що у владу не підете, а залишитесь журналістом.

-         Ти ж знаєш, у яких я стосунках з Ним. Викликали – сказали: треба реформувати галузь. А я, як тобі відомо, друзям не відмовляю…

Першу хвилину, слухаючи розмову,  присутні в кабінеті управління мало під столи не попадали зо сміху. Я їм показував, що треба тихо хихотіти, аби на тому кінці дроту не здогадалися про розіграш. Однак через деякий час на їх обличчях  з’явилося зацікавлення.

- Зараз провожу аудит управління, перевірю все до гривні, а потім треба буде звільнити кількох керівників у підпорядкованих структурах. Ти ж сам знаєш, який бардак там діється. Так що … полетять зі своїх посад однозначно.

- Владиславе Васильовичу, але ж вони працювали уже при кількох губернаторах!

- А чи була користь для людей?.. Ага, мовчиш, значить, погоджуєшся, що зміни потрібні.

- Ну тоді бажаю вам успіху. Приходьте  і до нас.

- Дякую. Сьогодні уже не зможу, бо по вуха - в паперах!

Після останніх фраз  володарі кабінету перестали сміятися. Мені довелося пояснювати і переконувати, що я тільки жартував і розігрував. Вони ж говорили, що це було так натурально і з таким серйозним виразом обличчя, що вони і самі повірили: говорить новий начальник. Про свій розіграш я повідомив і керівнику управління. Разом посміялися і розійшлися.

ВІТАННЯ З ПОСАДОЮ

 Вони посипалися неочікувано. Я навіть не уявляв, що чутка упала на такий благодатний ґрунт!

Після 16.00 я уже почав приймати вітання з призначенням на посаду!

- Вітаю, Владиславе Васильовичу! Я коли дізнався, то сказав - хоч одну порядну людину призначили…

Стосовно цієї фрази дружина увечері сказала - „Не вір, тобі просто лестили!”. А загалом до 18.30 мені довелося почути стільки хорошого про  свою персону, що через  3,5 години після „призначення”, я сказав собі „Досить!”. Адже здалося, що стільки хороших слів можна почути лише на похоронах чи поминках. А я – збирався ще жити.

Тому я зателефонував приятелю, якому вклав цю чутку, і повідомив:

-         Я пожартував!

-         Не може бути!

-         Може, може! Ти забувся, що  я люблю жартувати і розігрувати.

-         Але ж мене присутні  зразу після розмови з вами розпитували - і я відповідав…

Що не кажи, але побути на місці начальника управління було навіть приємно. Особливо перші години, коли полилася хвала. Далі б довелося працювати. А поза очі б котилась хула...