Праправнук Кобзаря «працює» священиком в Омській області

У домі Олександра Дем’яновича Шевченка (праправнука Тараса Григоровича Шевченка) висить портрет видатного українського поета - як у багатьох хатах українців. Однак пан Олександр живе в Росії, в Омській області...

Тарас Григорович не залишив після себе прямих нащадків. Лінія Олександра Шевченка бере свій початок від старшого брата Тараса - Микити. У Микити був син Петро, у Петра - два сини, один з них - Тимофій - мав сина Дем’яна. Це батько Олександра. Олександр Дем’янович народився в 1938 році в с. Миронівці Миронівського району Київської області.

Нащадки Великого Кобзаря пройшли у своєму житті, як і сам Тарас Григорович, і тюрму, і заслання в Сибір. Дем’ян Тимофійович - фронтовик, після перемоги в 1945 році за наклепом був заарештований за те, що не зумів підірвати цукровий завод під час наступу німців у 1941 році. Німці наступали швидко, червоноармійці, відступаючи, боєприпасів не підвезли, тому завод і не підірвали. Але тоді в тонкощах ніхто не розбирався: не підірвав - ворог народу, отримуй десять років таборів.

Маму Олену Федорівну з двома маленькими дітьми - Олександром і Наталею - забрали в Німеччину, а звідти, де вона працювала перекладачем в німецьких концтаборах, оскільки знала шість мов, відправили у заслання в Омську область, в село Одеське (і зараз там живе багато вихідців з України).

За сорок кілометрів від Омська, біля села Миколаївки, є Ачаїрський монастир. Колись там була колонія, де померли від голоду й холоду майже 200 тисяч людей. Завдяки митрополиту Омському і Тарському Феодосію (також вихідцю з України) на цьому місці побудовано монастир. Олександр Дем’янович - священик цього монастиря.

Заходимо на територію обителі - нас радо зустрічає Олександр Шевченко. Омськ для нього став другою батьківщиною. “Я майже в Україні не жив: в трирічному віці забрали у Німеччину, а в сім років - вже був в Омській області, - каже він. - Після закінчення школи вступив у хіміко-механічний технікум, за скеруванням працював у Красноярську, потім в Омську трудився на шинному та нафтовому заводах. Як тільки почав будуватися монастир, вирішив допомагати: був тут столяром, кочегаром. Пізніше почав допомагати священику при вівтарі, а згодом сам став священиком”.

Найбільше у творчій діяльності Великого Кобзаря його праправнуку подобається поема “Тризна”. Чому? “Обов’язок кожного християнина думати про смерть і відповідно до цього будувати своє життя, - каже о. Олександр. - Шевченко на той час ще молода людина - в цій поемі задумується про смерть і не випадково епіграфом до неї обирає слова із другого послання апостола Петра”.

У 1992 році в Омську засновано український центр “Сірий клин”, який і розшукав Олександра Дем’яновича. Кілька разів на рік українці збираються разом, щоб відсвяткувати Різдво, Великдень та День незалежності України, а також день народження Великого Кобзаря. Часто на 9 березня - в день народження Кобзаря - приходить і Олександр Шевченко. Український культурний центр “Сірий клин” цього року хоче запросити о. Олександра освятити пам’ятник своєму далекому родичу Т.Г. Шевченку у м. Сургуті, споруджений 2005 року.