У зоні відчуження розважаються вбивством депутати Верховної Ради
Мисливські угіддя Полісся після аварії на ЧАЕС значно поповнилися живністю. Кожен сезон у Чорнобилі влаштовують полювання для "слуг народу".
До Чорнобильської катастрофи мисливські угіддя Полісся не виділялися серед багатьох інших. Навіть качине полювання на Київському водоймищі було так собі. Після катастрофи ситуація повністю змінилася. Завезені рідкі види тварин прижилися, і качок розвелося сила-силенна.
- Всі сезони, крім льодоставу, ми виїжджали на Київське водоймище, - розповів колишній співробітник Інституту зоології АН УРСР Герман Панов, мисливець із 50-літнім стажем, кандидат біологічних наук. Він протягом десяти років займався науковими дослідженнями у зоні відчуження.
- Наша лабораторія "Екологія мисливських тварин" займалася тут вивченням умов проживання ондатри й бобра. Завезені під Київ у 1975 році звірі швидко прижилися, зайнявши самий мілководну Прип'ятську затоку.
Пік чисельності ондатри довівся на 1977-1978 роки. Одночасно з ним прийшла мода на ондатрові шапки. Тому браконьєри на Київському водоймищі трудилися не покладаючи рук. Заради інтересу я підрахував: у Києві в ті роки приблизно 30 відсотків чоловіків носили ондатрові шапки. У магазинах тоді продавалися тільки кролячі, а на базарі ондатрова коштувала 300 радянських рублів або дві наші місячні зарплати.
- Як вплинула на диких тварин заборона на полювання у чорнобильській зоні?
- З 1986 року тут утворився своєрідний заповідник. По-перше, зону покинули люди. (Між іншим, у безлюдних селах перестали гніздитися білі лелеки, які до аварії селилися тут зграями. Але ж їхня кормова база залишилася колишньою.) По-друге, у звірини зникло почуття небезпеки. Особливо у молодих тварин, які не бачили людей, не чули пострілів. Звір стає довірливий. Міліціонери, що стояли на КПП "Зелений Мис", розповідали, що до них занадилася лисиця. Вони її прикормили, прозвали Машкою, і незабаром по рудій можна було годинник звіряти: в 11 годин вечора вона завжди крутилась поруч.
Ми любили їздити у зону саме через це КПП. Звичайно огляд дуже ретельний: кожну річ трясуть, будь-які дріб'язки перевіряють, а в нас зброя із собою... Отут без пояснень не обійтися. Начебто й звикли, але однаково неприємно. Щоб прискорити цю процедуру, ми першою справою запитували: "Як там Машка?"
Один час у Прип'ять занадився кабан. Він розігнав всіх шавок біля їдальні, щоб самому підбирати недоїдки. Якось у Чорнобилі робітниця їдальні "Казка" (колишнього дитячого саду) несла додому цебро з кашею для своєї живності, а їй назустріч вийшов дикий звір. Жінка й цебро з переляку кинула... Кабан залишився задоволений. Так я сам бачив такого ж під балконом нашого гуртожитку.
Пам'ятаю, у 1992 в зоні був великий урожай яблук. Гілки зі спілими плодами звисали до самої землі. Під балконом лежав суцільний килим з яблук. Один раз дивлюся: люди йдуть через наш двір у "годівницю", як ми називали їдальню, а кабан зупинився під балконом, жує яблуко й розглядає перехожих. Серед білого дня! Через два роки він зник. Злі язики говорили: міліціонери на м'ясо пристрілили. Він-то довірливий був, людей близько підпускав.
- А як же радіація? Не боялися їсти м'ясо з радіонуклідами?
- У перші роки після аварії боялися. Хоча один раз ми відстріляли кабанів, що прийшли підгодуватися на міський смітник. Взяли безліч проб, провели експрес-аналіз. І виявилося: вони чисті. Тому що харчувалися тим же кормом, що й ми. Але якщо виміри показували підвищений рівень радіонуклідів, м'яса ми не їли. Тільки перший й єдиний раз порушили це правило у 1992 році, коли працювали по міжнародній програмі зі шведськими вченими. Після закінчення роботи в зоні швед Олаф улаштував банкет у селищі вахтовиків Зелений Мис. Спеціально приготував, як він це називав, біфштекс на кісточках. А дичина - брудна-брудна. Ми б нізащо не стали її є, але, раз іноземний гість їсть із апетитом, відмовлятися якось незручно...
- До речі, саме Швеція першою заговорила про аварію на радянській АЕС. Коли радіаційна хмара Чорнобиля осіла на її території, Радянському Союзу вже не мало сенсу приховувати інформацію. Так чому все-таки ваш швед не боявся радіації?
- Виявилося, що Олаф уже 25 років займався вивченням радіації й у якомусь ступені зневажав нею. А може бути, ще й тому, що у Швеції забруднене радіонуклідами м'ясо продавалося в магазинах. Природно, з попередженням і вчетверо дешевше звичайного. Хочеш - купуй, не хочеш - не бери. Дійсно, дісталося їм від Чорнобиля. До того ж під час ядерних випробувань на Новій Землі вибухи були настільки потужними, що хвиля від них, обійшовши навколо кульки, "приземлялася" де потрапило. Навіть в оленині з Фінляндії виявляли радіонукліди. Так що для скандинавів чорнобильська радіація не стала страшною новинкою. Вони до неї віднеслися більш-менш спокійно.
- Думаю, ваша дружина менш спокійно ставилася до ваших відряджень у зону.
- Природно, не все пройшло мирним шляхом. Довелося переконувати. Тому що для нас, мисливців, учених, це було дуже цікаво. Достаток дичини. Відродження фауни. Багато полів у процесі природного заростання покрилися березовим чагарником (осика й береза - піонери заселення відкритого простору), а сьогодні тут шумлять двадцятилітні ліси.
Але чому виробничників й інженерів тягне в Чорнобиль, не можу зрозуміти. Не зарплата ж? Це спочатку, коли встановили п'ятикратні оклади за шкідливість, усі ринулися туди. А з 1988-го, як тільки надбавки зникли, юрби дослідників різко всохли.
- А шведи продовжували їздити...
- Треба сказати, що Олаф був ініціатором розробки теми "Міграція радіонуклідів по ланцюзі ґрунт-рослинність-організм тварини". Але й корисливі цілі мав. Говорив: потім у мене буде більша пенсія. До того ж як запеклий мисливець він їздив у тури по Африці, ще кудись, але постріляти кабанів ніде не вдавалося.
- Що ж у Швеції не полював?
- А там кабанів... 60 штук. І все в королівських угіддях. Олаф одержав особистий дозвіл короля на відстріл одного. Саме перед від'їздом у Чорнобиль. "Ну як, гарного кабана завалив?" - поцікавилися ми. - "Так нічого. Кілограмів на 60".
- Це ж дурниця, маленький підсвинок.
- Так, у нас Олаф брав участь у відстрілі 230-кілограмового кабанчика. Звичайно, радувався видобутку, але зі скандинавською стриманістю. Був неймовірно спокійний. Коли він їхав у машині поруч із водієм і ми кричали: "Олаф, кабан!", швед починав озиратися. Поки він не поспішаючи відкриє дверцята, спуститься зі сходи "газика" - кабана й сліду нема. Почуваючи за собою таку слабість, пізніше швед привіз другий карабін і віддав водієві, теж запеклому мисливцеві. Потім, в основному, стріляв уже водій.
- Як ви охоронялися від радіації?
- Скоро нам набридло носити маски-пелюстки. Їздили без "намордників", як ми їх називали. Над білим спецодягом взагалі насміхалися. Може, дивилися передачу зі Стогнієм про порядки тих років, коли всі їдуть у білих костюмах й у білих чепчиках? Я говорив у таких випадках: "Тільки білих тапок не вистачає!"
Добре, що в зоні проблем зі зміною одягу не було. Приїхав з польових досліджень, пройшов радіаційний огляд й, якщо застукало, усе знімаєш і викидаєш. А тобі видають новий комплект. Так було до 1989 року. Потім стало гірше, гірше й дійшло до того, що ми чи не на свої гроші купували спецодяг.
- Мабуть, спочатку й годували добре...
- Не в кожному будинку відпочинку була така годівля. Три рази в день у нас був повний обід. Перше обов'язково давали й ранком, і в обід, і ввечері. До речі, Олаф обожнював український борщ. Готовий був його їсти тричі на день. Він жив у Зеленому Мисі, де був готель для високих гостей. Як би пізно швед не приїжджав, його чекала вечеря з ресторану, але він ще обов'язково замовляв борщ. Директор навіть почав обурюватися: "Цим борщем пропах весь гуртожиток!"
У перші роки, здавши талон при вході в їдальню, можна було на роздачі брати всі що хочеш і скільки хочеш. Існувало єдине обмеження - кожному одна 100-грамова плитка шоколаду. А спочатку взагалі всім червону ікру давали.
- І червоне вино? Говорять, виводить радіонукліди.
- Чого не було, того не було. Це хто як умудрявся провезти через КПП. Ми ж фактично офіційно провозили спирт. Запломбовану сулію і з дозволом: для фіксації тварин і так далі...
- Усередину приймали?
- Ну а як же! Тільки не дуже. Спирт треба берегти, як зіницю ока. У нас були проблеми з бензином, а за чекушку можна було виміняти повну каністру. Хоча за нами були закріплені УАЗ і ГАЗ, талонів на пальне давали у два рази менше необхідного. У перші роки нас здорово виручали військові. Потім ситуація стала погіршуватися, іноді по кілька днів у нас не було ні краплі. Доводилося шарити по занедбаних селах. Іноді знаходили хазяйські схованки з дизельним паливом. Додавали його в бензин, коптили, але їздили. А без коліс хіба відстріляєш шість козуль і шість кабанів за два тижні відрядження? Ми намотали по зоні 30-40 тисяч кілометрів.
Один раз нам посміхнулася удача: виявили 200-літрову бочку бензину. Видимо, хтось тікав від охорони й викидав поступово речі. Останнім залишили бензин. У нашу зону білоруси любили навідуватися, та й браконьєри працювали по хутру. Адже хутро на радиактивность ніхто не перевіряв. До того ж при обробці значна частина радіонуклідів виводиться.
- У вас були повноваження затримувати порушників?
- Діяли по обставинах, тому як іти збройною ватагою на таку ж збройну ризиковано. Бувало, їхали за бригадою автоматників і разом з ними ловили рецидивістів, що бігли з таборів, браконьєрів. Один з них виявився єгерем білоруського заповідника.
Адже законослухняні білоруси, як тільки вийшло розпорядження Ради міністрів СРСР про організацію радіаційного заповідника, швидко організували такий у білоруському Поліссі. А наші стали ворожити: організовувати чи ні, хто відповідатиме... І справу благополучно завалили. Сьогодні через проблеми з охороною закрита територія перетворилася на зону шаленого браконьєрства.
Розвага вбивством
для «слуг народу»
Два роки тому один мій товариш, теж зоолог, запросив мене допомогти у відстрілі копитних з науковою метою. Під цим же приводом ряд відомств, у першу чергу ПО "Чорнобильліс", влаштовує полювання для "слуг народу". По суботах-неділях, коли починається сезон, дозвіл на в'їзд у зону одержує тільки вузьке коло людей.
На трасі, побачивши нашу машину з київськими номерами, біля нас зупинилися джип й "Газели", повнісіньким мовчазними товаришами, що затисли між ніг по карабіну. Вийшов один із джипу, представився (виявився більшим начальником силового відомства). Поцікавився: "Що ви отут робите?" - "Полюємо". У того очі на лоба полізли: "У вас є підстави? І погоджено з адміністрацією?"
Після обміну люб'язностями ми запитали: "А ви що тут робите?" - "Приїхали боротися із браконьєрами". "У нас є вільний час, можемо до вас приєднатися", - запропонували в жарт, відмінно знаючи, що їх уже чекає місцевий провідник. - "Ні, ми самі впораємося". І стоїть канонада й на заході, і на сході зони, де заборонене полювання.
- Чому ж організацією заповідника, як у Білорусії, ніхто не займається?
- У 1999 році, коли прем'єр-міністром України був Віктор Ющенко, вирішувалося питання про організації в зоні відчуження єгерської служби. Тоді навели ідеальний порядок з охорони тваринного світу. У першу чергу, мисливських угідь.
Інститут зоології розробив наукову програму "Фауна", що повинна була стати національною. Встигли навіть завезти коней Пржевальського, занесених у Червону книгу. Тварини прекрасно прижилися, навіть дали потомство.
Але тут сполохалась дирекція Екоцентру Чорнобиля. Якщо програму буде курирувати Академія наук, що ж ним залишиться в зоні? Підключили потрібні газети, розкритикували дощенту ініціативу Академії. І що? Незважаючи на розпорядження прем'єр-міністра Ющенко зберегти єгерську службу, її фактично знищили.
Через відсутність охорони мисливської фауни, так само як і рибних запасів, дійшло до того, що в Чорнобилі вже третій рік полюють на коней Пржевальського, використовуючи при цьому лайок. Тільки у 2006 році тут знайшли туші восьми коней, а всього від рук браконьєрів загинуло близько 20 "червонокнижних" тварин.
Та що там коня, якщо депутати Верховної Ради стріляли навіть вагітних лосиць! Коли ж обурені єгері по-славянски обклали так званих мисливців, керівництво вичитало своїх підлеглих за те, що вони образили таких шановних людей...
У зоні відчуження давно заготовлюють і вивозять м'ясо на реалізацію. У 2001 році науковий співробітник Екоцентру виявив схованку з тонною м'яса лосів і кабанів, підготовленого для транспортування.
Сьогодні ситуація повторюється: Президент Віктор Ющенко місяць тому побував у зоні, знову дав команду організувати заповідник. І знову цю справу хочуть погубити ті ж, хто п'ять років тому знищив єгерську службу.
Планують перейменувати "Чорнобильліс" на "Чорнобильську пущу" - і ніяких наукових досліджень. Природно, не хочуть втрачати такого ласого шматка. Тому що, догоджаючи полюванням вищестоящих, розраховують на їхнє заступництво. У таких фахівців на першому місці далеко не державні інтереси.
Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
Переглядів : 15451 |
Додати коментар: