Останнє оновлення: 17:05 четвер, 6 лютого
ДЕРИБАН / Земля
Ви знаходитесь: Політика / Україна / Війна за землю над Десною
Війна за землю над Десною

Війна за землю над Десною

Війна за землю в селах Боромики й Снов’янка поблизу річок Десна і Снов у Чернігівському районі розпочалася 15 років тому. Конфлікт селян із керівництвами місцевого сільгосппідприємства «Десна» та сільської ради має ще давнішу історію.

У серпні 1994 новообраний Боромиківський сільський голова Ганна Полякова (Буйденко) отримала доступ до сейфа і знайшла там аж 188 заяв дворічної давності з проханнями людей про ділянки для городів.

Коли Ганна Павлівна почала розбиратися з проблемою, виявилося, що землі у територіальної громади… вже немає. Однак коли й куди поділися, приміром, 413,9 гектарів, ніхто не сказав.

Цікавість до означеної теми обійшлася сільському голові недешево: тиск, наклепи, цькування, незаконне звільнення з посади, дві залякувальні «відсидки» у слідчому ізоляторі, реабілітація, 370 судових засідань, підірване здоров’я.

А спокою в Боромиківській громаді й досі немає, бо слідчі органи так і не знайшли ці «зниклі» гектари. Правда, в Генпрокуратурі пообіцяли, що обласна прокуратура розпочне пошуки заново.

…Ви свою землю… з’їли

Якби жителі населених пунктів Боромиківської сільради (Боромики, Снов’янка, Моргуличі, Петрове) обрали на тих виборах рекомендованого «зверху», голову – то їхнє життя пішло б іншим шляхом. Тоді, можливо, ніхто б не дізнався про земельні махінації – лише б здогадувалися.

Однак громада віддала перевагу директору школи, депутату сільської ради шести скликань та районної ради. Невдоволення вищих владних структур проявилося одразу: новообраного голову не допускали до документів 50 діб.

На її прохання дозволити розпочати роботу «зверху» відповідали: «А куди ви поспішаєте? Хай усе «підчистять…» І лише втручання тогочасного голови облдержадміністрації Петра Шаповала припинило «підчищання», до рук Ганни Полякової потрапили документи сільради.

Специфіка Боромиківської територіальної громади в тому, що у Снов’янці десятиліттями жили сім’ї працівників підприємства оборонної галузі «Комунар», які не були колгоспниками, тому землі не мали. В 90-і роки цим людям стало просто нічого їсти: колгоспи розвалилися, зарплат не видавали, діти постворювали свої сім’ї і також потребували засобів до існування. В інших селах ситуація трохи краща, але однаково були родини, що хотіли господарювати окремо.

Новообрана сільрада задовольнила прохання 44-х сімей, люди отримали городи до 20-и соток.

Проте навесні 1995-го розгорівся конфлікт: працівники міліції прийшли на луг, де селяни косили траву на нових ділянках, і прогнали їх звідти. Сказали, що ніби так веліли в районному управлінні земельних ресурсів.

Члени земельної комісії сільради почали допитуватися, куди ж поділися землі. Кажуть, відповіді чиновників були загадкові (аж до цинізму): мовляв, ви свою землю… з'їли. Тому на решті заяв про надання ділянок пишіть: відмовити в зв'язку з відсутністю.

Далі –більше: як тільки збиралася сесія для прийняття рішення щодо землі, кілька депутатів покидали зал і зібрання ставало неправочинним. Тим часом на нещодавно виділених городах почав з’являтися сам колишній (нині покійний) голова сільгосппідприємства Віталій Музиченко з підлеглими і ганяти людей, кажучи, що ця земля належить йому.

Як стало відомо вже у 2000-у (із судових матеріалів), на КСП «Десна», ще до розпаювання, у 1995-у, було виготовлено державний акт на право постійного користування землями запасу (державною… в розмірі 413,9 гектарів). А коли сільському голові принесли список претендентів на володіння роздержавленими колгоспними землями, то серед понад 500 прізвищ «мертвих душ» нараховано близько восьми десятків.

Серед отримувачів паїв (4,1 га) були такі, хто зовсім не працював у колгоспі, хто працював дуже мало, а, приміром, прізвища агронома, який віддав господарству все життя і перед розпаюванням помер – у списку не було. За законом, цей список треба погодити на загальних зборах членів господарства, а тоді давати на підпис сільському голові. А тут ніхто загальних зборів колишніх членів КСП не скликав, а зібралися уповноважені, які самі і склали список пайовиків. Звісно, Ганна Павлівна нічого не підписала, натомість поставила багато незручних питань і вимагала відповідей.

…Неможливе без «благословення» зверху

Як тільки загострилося протистояння (у людей відбирали знаряддя праці, переорювали городи разом із незібраним урожаєм, селянам доводилося ночувати біля багать на своїх земельних клаптиках, аби не лишитися на зиму без картоплі), сільський голова забила тривогу: писала й телефонувала до владних та силових структур району, області й столиці.

Але на допомогу ніхто не поспішав, лише вчасно присилали відповіді… Селяни одразу збагнули – зухвальство екс-колгоспного начальства неможливе без «благословення» зверху.

І восени 1995 року до районного суду надійшло 44 позовні заяви на дії тих, хто переорав городи з урожаєм, та бездіяльність у цій ситуації райдержадміністрації і райради. Проте ні районний, ні обласний суди не стали на бік позивачів. Тоді, на початку 1996-го, виконком сільської ради звернувся до Арбітражного суду по захист майнових прав тих 44 землекористувачів.

Наполегливі снов’янці дісталися і Верховного суду України, який розглянув справу і дав припис: до 1-го січня 1998-го відповідним місцевим органам перевірити законність підстав, керуючись якими в селян відбирали землю. Проте столичні судді не дочекалися виконання свого розпорядження та й поклали справу «під сукно». Лежить вона там і донині, коли ще не здали в архів…

А тим часом у Боромиках розпочалося відсторонення Ганни Полякової від обов’язків сільського голови, такий терміновий місцевий «імпічмент» менше ніж за півроку до наступних виборів.

У листопаді 1997-го, в приміщення контори КСП (не в сільраду) почали звозити сільських депутатів на термінову позачергову сесію (порушуючи процедуру, без офіційного попередження). Мовляв, збирайтеся, бо приїхали особи від районної ради для припинення повноважень сільського голови: вона допустила порушення законів, її засудили й посадять, тому зняття її з роботи – формальність.

І, не переймаючись законністю своїх дій, депутати «дали відставку» і тут же обрали нового голову. А Ганна Павлівна в цей час працювала у своєму кабінеті, аж доки один із жителів села не повідомив їй «новину».

Новоспечений голова, проте, не з’явився у приміщенні сільради ні того дня, ні наступного. Забирати ключі й печатку прийшов нетверезий «фермер по усному договору» (так він себе називав). Чоловік намагався заволодіти ключами силою, але до кабінету збіглися люди і не допустили насильства.

Звісно, після таких пристрастей Ганна Полякова пішла до обласного прокурора. Той прийняв добре, порадив подати заяву до суду і пообіцяв розібратися. Жінка звернулася в суд із позовом, а от прокурор так і не знайшов часу розібратися у цій справі…

Подальші події розвивалися в детективному жанрі: прихильники нового сільського голови (за всіма ознаками, з районними кураторами на чолі) залізли в сільраду, люди кажуть – через вікно. Винесли з архіву оберемок паперів, перебрали їх, розсортували, а ті, що стосувалися земельних питань,… спалили. Вісім обгорілих аркушів зберігалися в матеріалах судової справи (про визнання незаконною сесії та припинення повноважень голови).

Опоненти подали позов на Ганну Павлівну ніби за пропажу печатки сільради і наклеп… на одного з тодішніх заступників голови райради. Обуренню селян не було меж. На тих, хто підтримував головиху, здійснювався тиск: виникли, зокрема, проблеми з оранкою городів, виділенням сінокосів і техніки для господарських потреб.

Тим часом «намалювалася» фірма «Караван»…

Новоспеченому сільському голові справи, згідно з законом, не передавалися: попередня головиха продовжувала виконувати обов’язки, а контролюючі та правоохоронні органи розбиралися із заявами та скаргами. А невдовзі селом поповзли чутки, що готується арешт жінки ніби за порушення багатьох законів.

Навесні 1998 року засідання суду з приводу спірної сесії нарешті провели і вийшло, що несподівана сесія у конторі КСП була законною. У той же день відбувся суд із приводу наклепу на заступника голови районної ради, Ганну Павлівну засудили і помістили в Чернігівський слідчий ізолятор на 33 дні.

Семеро мешканок камери зустріли запитанням: «За що?» Вона відповіла: «Не давала красти землю». Днів через два жінки, затримані, в основному, за крадіжки, почали ставитися до своєї співкамерниці з повагою. І коли та захворіла і втратила свідомість, то підняли на ноги медперсонал установи, піклувалися про її здоров’я, всім ділилися.

Ганні Павлівні й не снилося, що відзначатиме Великдень за гратами, а от довелося… Як не згадати приказку: від суми та від тюрми не зарікайся. Особливо у нас, де навіть адвокати (всупереч професійній етиці й не зважаючи на оплату) відмовляються від захисту своїх клієнтів. Боромиківському сільському голові та 44-м селянам, які боролися за свою землю, у допомозі відмовили двоє адвокатів. Мовляв, ви робіть, як хочете, а нам ще жити й працювати у цьому районі.

Ситуація, схоже, виглядала так: організатори «виховного заходу» для головихи вирішили, що з неї досить, – обласний суд не знайшов злого умислу в діях жінки, а Деснянський суд Чернігова зняв із неї обвинувачення.

Справу зі "зниклими" гектарами боромиківської і снов’янської земель досі не завершено.

Проте є доручення обласній прокуратурі від Генеральної: ще раз приступитися до цієї «загадки». Незавершена справа «зависла» у Верховному суді, скасовані два записи в трудовій книжці Ганни Полякової, але вона дотепер не може оформитися на пенсію.

Разом із тими 44-ма земляками (в останні роки додалося ще кілька) жінка досі шукає правду в адміністрації Президента, Генпрокуратурі, Міністерстві юстиції, Адміністративному і Господарському судах, навіть у Європейському суді з прав людини. А що робити, коли місцеві люди не можуть отримати того, що їм гарантує закон, а «пришельці» продовжують будувати маєтки на кращих землях?

Звісно, з чийогось погляду, було б краще, аби всі притихли, а екс-сільський голова зовсім кудись поїхала. На жаль, у нашій рабській системі цінностей законне правдошукання вважається поганою манерою, а порушення законів, обмани та відверте злодійство – нормою.

P.S. Тим часом на горизонтах боромиківських земель «намалювалася» фірма «Караван», якій два роки тому, розповідають місцеві жителі й показують документи, було віддано в оренду… їхні городи. Селяни судилися і досі судяться (хтось виграв, хтось ні) й прокуратура скасувала той договір.

Тепер у Снов’янці інша халепа: якимось загадковим чином було змінено межі населеного пункту, тому ті акти на землю, що були в людей досі, вже недійсні.

Процедура зміни меж села прописана в «Земельному кодексі України» і передбачає згоду територіальної громади, певний порядок вилучення земель у власників, затвердження районної та обласної рад, виготовлення відповідних документів і карт.

Чи відбувалося те все у Снов’янці? Її жителі сподіваються на ясну відповідь після нової прокурорської перевірки.

Фото: Сергій СТУК


Збільшити

Бетонна огорожа серед лісу поблизу Снов'янки


Збільшити

На Десну


Збільшити

Колишня прохідна

Коментарі (20)

Іван Петрович | 2009-09-12 22:59

"Караван" саме намалювався або приперся... Деж прокурорська перевірка?

Прохожий | 2009-09-11 18:03

По пятибальной системе статья заслуживает на ОТЛИЧНО с плюсом. Только где реакция властьимущих?

светлана | 2009-09-08 14:08

007
алекс
илиже продаются политикам и месным чиновникам властьимущим...
а потом пальцы веером и воображают что их выгоняют из горсовети или не дают прводить громадмьки слухання и т.п. и т.д. а вот таких как люба никто из власти или политиков не награждает журналистскими премиями-регалиями и она не распальцованая а скромная патриотка.

алекс | 2009-09-07 15:29

007
як на мене то це єдиний журналіст у чернігові хто не зраджує професію бо решта пише щось дуже солоденьке або відверту хрень.

007 | 2009-09-05 20:31

  Еще в памяти цикл разоблачительных статей Л. Потапенко об региональном институте и теперь очередной резонансный материал. СПАСИБО!!!

житель району | 2009-09-05 19:58

черговий раз переконуюсь, що наш район врятує тільки маленька але трошки ядерна бомба, яку варто скинути на нашу РДА. Роки йдуть, а стиль роботи не міняється, та ж сама панщина, як і в минулі століття.

Читач | 2009-09-05 15:13

    Автор матеріалу - Любов Потапенко - заслуговує похвали за сміливість журналістського розслідування і фаховість у викладенні складного матеріалу. Окремі описки не применшують актуальності і значущості статті. Тепер справа за чоловіками з силових та судових структур...

О.О.О. | 2009-09-04 15:40

Ни кто из тех, кто обсуждает эту тему, не коснулся вопроса малого бизнеса. Если предприятие было зарегистрировано в 1994 году, сумело пережить все проверки, не обанкротиться. Значит, там регулярно платятся налоги, работают люди, идут отчисления в пенсионный фонд. Для частных предприятий в сто раз сложнее оформить аренду земли, чем для «простого несчастного» крестьянина, и это в нашей стране факт. Странно, что в статье перепутаны начало и конец 90х годов, и переплетены с началом 2000х. Что – то здесь не так, кто – то хочет выглядеть намного несчастнее, чем есть на самом деле. А ведь в ближайшие 5 – 7 лет не кому будет зарабатывать пенсию не в селе, не в городе. Вся проблема в том, что у нас есть хорошие законы, но они не выполняются, можно перепрыгнуть из партии в партию, писать жалобы, и на этом зарабатывать деньги. К сожалению многие «несчастные» поняли эту ситуацию и вместо работы на земле или заводе, стали «политическими деятелями», научились красиво писать жалобы, и с этого иметь «зыск»…

тома | 2009-09-04 12:49

Складывается такое впечатление, что кому-то очень и очень невыгодно разобраться в этих вопросах. А где же нынешнее руководство громады? Продает все, что имеет еще хоть какую- то ценность. Речь ведь идет о "курортной зоне" Очень обидно читать, что бедные люди все пьяницы и лентяи. Покажите мне хоть одного, кто честно, без криминала и воровства заработал миллион... А бывшую председателя очень жаль

Стрелка | 2009-09-04 09:01

По поводу Анны Павловны: часто люди просто поднимают шум и протест, когда надо включить мозги или просто выполнить занудную процедуру по оформлению земли. В данной ситуации, пока люди чухались, "авось оно как-то будет, не будем спешить и оформлять лучше покричим это всё равно наше" так и получилось.
По такому же принципу в городе приватизировали жильё. Те, кто затягивал и пытался быть самым хитрым - те и проиграли. Такое и с теми "бедными" не получившими манну небесную 20 сеток с неба. Бедняками у нас на Украине часто были лентяи, пьяницы и неумеки.

земляк | 2009-09-03 15:35

А что делать тем бедным людям, которые не могут получить свои единственные 20 соток, потому что не такие хитрые, наглые, продажные. А Анне Павловне за ее борьбу огромное спасибо.

1207 | 2009-09-03 14:58

М.Боюрі
Молодець

М.Боюра | 2009-09-03 12:19

" По великім провстанню 1648 - 9р.., по вигнанню панів, на Україні лівобічній проявилася велика маса свобідних земель, котрі собі люде займали вільною займанщиною, садячи оселі, хутори й розробляючи скільки хто мав сили.... Не вдоволяючися землями пустими, старшини випрошують від гетьмана, полковників, а то й від царського правительства, землі заселені, на яких жили вільні селяне і господарили на своїх землях як на власних. Несподівано сі селяне з своїми землями опинялися в руках "пана" - старшини, і коли сьому панови удавалося дістати потвердженнє за якусь заслугу від царського правительства - западала клямка на віки." - М.Грушевський, "Історія України", К-Л 1913р., стр.363-364. Історія йде по колу, має своїх панів-бурківських, але не мине вона і великих повстань.

Леонід Бурковський | 2009-09-03 11:02

«Мряка» полягає в тому, що люди отримали можливість в 2001 році оформити свої городи, і держава робила все це за свій власний кошт, а заявнику коштувало це всього 50 грн. Всі, хто обробляв землю, хто вирощував бур’яни , але ніхто палець об палець не вдарив, щоб зробити все за законом. На сьогодні, оформлення городів обійдеться в 3,500 грн і громадянин отримає город, тільки на вільних землях, а шановна Ганна Полякова, наводячи тінь на плетінь, про це знає, але в неї зовсім інше замовлення…
До речі, якщо подивитись на ту землю, яку отримала, але так і не оформила згідно чинного законодавства «героїня матеріалу», то її город заріс бур’янами і вже багато років не обробляється зовсім, що також являється порушенням чинного земельного законодавства.
Мій робочий телефон: 676 – 203. Телефонуйте!

Oper | 2009-09-03 10:31

Леонід Бурковський
"Жоден з «жалобників» так і не забажав офіційно оформити землю для обробітку."
А можна з цього місця дещо детальніше? Бо якось категорично "на забажав", а що до чого - суцільна мряка...

Леонід Бурковський | 2009-09-03 10:17

ПП Фірма «Караван» заснована в 1994 році. Не знаю, що шановний автор хотіла сказати словами «намалювалася фірма», але Любов Потапенко ,пишучі про фірму в образливих тонах, навіть не поцікавилась усіма обставинами, які привели до так званого «конфлікту». Приватне підприємство орендує вже декілька років землі, як сільськогосподарського призначення, так і землі водного фонду на території Боромиківської сільської ради. Коли всім відомому «помаранчевому пану» з проспекту Миру 43, захотілося побудувати будиночок біля озера Топило, на якому на цей час наше приватне підприємство навело лад , прибрало сміття, і воно стало мати привабливий вигляд, і з’явилися так звані «жалобники» на чолі з Ганною Поляковою, яка позиціонує себе, як представник народу. (Доречи, на прийом до обласного прокурора, ми сиділи в приймальні з нею поряд, і при мені вона написала від руки скаргу на тридцяти семи аркушах, про що свідчить її не аби яка спеціальна підготовка в даному питанні.) Суди, а їх було біля 30 ПП Фірма «Караван» виграла, і за рішенням суду Чернігівська районна державна адміністрація була вимушена укласти договір з ПП Фірмою «Караван» на оренду землі сільськогосподарського призначення, не зважаючи на дзвінки напряму суддям від вище вказаного пана. Жоден з «жалобників» так і не забажав офіційно оформити землю для обробітку.
А, що до Люб, Галь, Олегів, Василів і т.д. – я хотів би сказати: «Шановні, сьогодні не 37 рік»!
P.S. Місце про яке йде мова знаходиться на 23 км від Чернігова 3,5 км від с. Сновянка в чистому полі. До р. Снов – 5 км, до р. Десна – 8,5 км, оренда оформлена у 2004 році (для Любові Потапенко).

Редактор новин | 2009-09-02 18:25

1207
912
Сашко Гарматний, may be... :)

912 | 2009-09-02 17:59

1207
а отвечать в судах за такое утверждение будет автор статьи или комментатор?

******* | 2009-09-02 16:00

Если я не ошибаюсь эта фотография сделана напротив бывшего военного завода,только на ней видно только забор,а домик этажа так в три, не видать,а просочился слушок что это дом нашего главного мента.

1207 | 2009-09-02 15:58

Автору.
А "Караван" це фірма голови Зелених Бурківського Л.? Писати б треба конкретніше. Бо за екс голову і її митарства вже Героя треба було дати, а Президент і не знає...
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Пан Усмішка і його позитив - фоторепортаж

SVOBODA.FM