Храм чи страм, або Обери собі церкву – гляди не помились!

«Можно перессорить все конфессии
Бог один, а вот религий – тьма
Создавать духовную агрессию
Разделять и властвовать в умах»

(Дмитро Полторацький)

Архіпастирський візит Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета – подія неабияка. Прибув Патріарх на храмове свято св. вмч. Катерини.

Проте у чималої частини зустрічаючих настрій був далеко не святковий. Зустрічали ці люди Патріарха дуже гаряче.

Гаряча груднева зустріч

Тільки-но перед очі попав анонс цієї події, стало очевидно: на зустрічі буде «весело». Все те, що накопичили жителі «походного храму» на адресу «расстригов и раскольников», феєрично виллється на адресу фізично присутнього Патріарха Філарета.

Так і сталося. Як за програмою. Були вийняті зі скринь усі накопичені раніше простирадла з написами криваво-революційним кольором. До них приєдналися нові простирадла з короткими посланнями (неоднозначне яке слово) на адресу Патріарха.

Саме храм св. вмч. Катерини був і є центром агресії московської церкви у Чернігові. Атаку викликала передача храму в 2006 році громаді Української Православної церкви Київського Патріархату. Хоча у громади УПЦ Московського Патріархату його при цьому не забирали. У храмі був музей.

Більше двох років через незаконне блокування храм та експонати музею були недоступні. Зараз храм переданий козацькій православній громаді і живе звичним парафіяльним життям. Проте залишається так званий «похідний храм», буржуйки якого четверту (!) зиму поспіль обдають димом білі стіни храму справжнього.

«Любов перевіряється при зіткненні з ненавистю»

Патріарх Філарет, незважаючи на свій 80-річний вік, не став міняти жодного пункту своєї програми. Попри чималий мітинг з обуреними пікетувальниками він спокійно пройшов до храму.

По закінченні ж Літургії довго давав інтерв’ю журналістам та благословляв козацький куліш, незважаючи не вигуки з боку віруючих – прихильників УПЦ МП.

На жаль, застосування політично-революційних термінів у контексті церки не лише виправдане, а й необхідне. Церква – це політична сила. Про це три місяці тому заявив Патріарх Філарет:

– От росіяни закидають на адресу Київського патріархату, що ми є політичною силою. А хіба РПЦ не є політичною силою? Саме так заявив їхній керівник Путін. На запитання журналістів про гарантії безпеки Росії він сказав буквально наступне: «Церква та ядерний щит». Причому на перше місце поставив Церкву. То чи не відіграє російська Церква політичної ролі в Україні? Відіграє.

А в Чернігові 7 грудня Патріарх закликав своїх прихожан до любові:

– Як перевіряється любов? При зіткненні з ненавистю. Тож утримуйте в серці любов, бо Христос сказав: «По тому, як любитимете один одного – пізнаю, що ви учні Мої». Самої правди недостатньо – ще треба любови.

«В чем сила, брат?»

Але не оминув Патріарх словом і тему перемоги УПЦ КП місцевого маштабу:

– Ми перемогли, бо стоїмо на правді, - наголосив Патріарх Філарет на проповіді у переповненому храмі. – Приклад святої великомучениці Катерини показує: Римська імперія програла, бо ходила кривими стежками. Свята діва Катерини перемогла, бо вірила у Розіп’ятого Бога.

Аналогії Патріарх уміє проводити блискучі: говорив про Римську імперію, а слухачам чулося про Російську.

Проте владика став і прямо говорити:

– Патріарх московський Кіріл говорить про Святу Русь, а думає про імперію. Ми – Русь. І ми за неї, але ми проти імперії. Кіріл хоче збудувати якийсь «руський мір», навіть включаючи до нього молдаван, а сам знову ж таки будує імперію. Вони хочуть бути великими – хай собі будуть, але без нас.

Поділяй і володарюй

Дві церковні організації, обидві православні, втягнуті у протистояння. За що вони сперечаються?

Відповіді будуть різні. В міру розуміння. Або, як то кажуть, «в міру розпусти» респондента. Доходи без оподаткування, місцина на в’їзді до міста, нерухомість, сфери політичного впливу... А може, суперечка за те, якою дорогою прихожан вести до Бога? За те, який обряд правильніший?

Це нагадує епізод казки про Гулівера. Оповідку про війну двох островів, що не могли розібратися, з якого боку бити яйце. Обидві сторони завзято доводять свою правоту, аж раптом... Ніколи не будучи належним на до жодної церкви, ні до релігії, я бачу в протистоянні дещо інше.

Очевидно, що церква дає можливість здійснювати вплив на людей незалежно від державних кордонів. Простіше кажучи – управляти на наддержавному рівні.

Чи не це ж мав на увазі Патріарх Філарет? Він говорив: «...РПЦ ніколи не погодиться на відокремлення Української Церкви. Адже для них це неможливо суто з політичних міркувань. Саме політичний фактор є вирішальним у цьому питанні.»

«Цукор подорожчав»

Отже церква (тобто організація) – інструмент наддержавного управління. Незалежно від того, як сприймають це «на місцях». Проте церкви, як і організації, можуть бути об’єдннані або розколоті. Релігії ж існують тисячі років. Їх поширюють або ж заміняють, як відпрацьований інструмент. Створюють за потреби нові течії...

Чули Ви, шанивний читачу, що цукор подорожчав? Не вірте! Цукор підняли в ціні. Казали Вам, що настала світова криза? Теж брехня. Всі фінансові кризи з початку XX сторіччя керовані і наживаються на них зовсім не випадкові сили.

Теж не випадково учили нас тому, що «християнство виникло і поширювалося». Нема некерованих процесів. Якщо щось відбувається – комусь це потрібно. Кому було потрібно введення християнства на Русі?

1020-ту річницю тої події ми нещодавно... святкували. Значить, очевидний насильницький характер заміни релігії на «імпортну» досі приховується.

Те саме запитання: кому це потрібно? Що б це мало значити? Чи не те, що християнство і зараз, через тисячі років, знаходиться у тих же руках і використовують його ті ж сили?

Пропонують вибір? Брешуть!

На дворі – XXI сторіччя. Нецентралізованих, незалежних релігій фактично нема. Вони або знищені, або затавровані як «варварство». На заміну совісті «сивих волхвiв» успішно поставлені релігії, спрямовані торами, талмудами, бібліями і римськими папами.

Зате у «цивілізованому світі» і в Україні зокрема є свобода віросповідання. Обирайте хоч серед православних церков з будь-яким підпорядкуванням, хоч з численних протестантських течій, хоч якусь східну релігійну екзотику.

Вибір – величезний. Але дечого Вам не запропонують.

Скажіть, шановні, чи потрібні спецбудинки або хоч які-небуть споруди для звернення до Бога? Чи потрібні посередники у зверненні до Бога? Якщо людина хоче звернутися до Бога, їй не обов’язкові навіть слова. Ви, шановний читачу, уявляєте собі звернення до Бога за правилами української ділової мови у вигляді письмової заяви?

Але різні церкви і тут пропонують вибір: пози спеціальні, готові тексти звернень... Це навіть не бланк заяви з проханням, це – стандартизовані прохання до Бога! Жах...

Єдиний вибір, якого Вам не запропонують – вибору між брехнею і правдою. Вибору, наприклад, між церквами/релігіями і безпосереднім зверненням до Бога (або до совісті – кому який термін зручніше). На такий вибір потрібно виходити самому.

Отже, останнє запитання: чи потрібні нам церкви для звернення до Бога? А релігії?