Російський варіант в українському виконанні? Чи все-таки Україна не Росія?

Очевидно, що відповідь на поставлені у заголовку питання дадуть вибори до місцевих рад 31 жовтня.

Проте вже сьогодні не викликає сумнівів, що Партія регіонів, за прикладом Єдиної Росії із сусідньої держави, не відмовилася від амбітних намірів досягти одноособового правління і встановити жорстку вертикаль виконавчої влади. До речі, ігноруючи власну та інших політсил попередню позицію щодо необхідності зміцнення засад місцевого самоврядування.

Яскравий приклад – феноменальна оперативність, проявлена Верховною Радою при внесенні змін до Закону про столицю. Відтепер Київ не матиме районних рад, котрі представляли інтереси громад із населенням 300-500 тис.

Цікаво, що коаліціанти мовчки проковтнули цю гірку пілюлю, хоч програмні засади як Народної Партії, так і КПУ чітко орієнтують своїх прихильників на децентралізацію влади, передачу багатьох повноважень на місця, дотримання принципу субсидіарності.

Будь-яких заперечень не надійшло і від позапарламентської Сильної України Сергія Тігіпка, котра претендує на другу позицію в українському політичному спектрі. Врешті-решт, подібні підходи ставлять хрест на Європейській Хартії місцевого самоврядування, процес імплементації принципів якої в життя намагався забезпечити ще попередній Уряд Юлії Тимошенко, в першу чергу шляхом розширення фінансової самостійності місцевих громад (згадайте успішно провалений новий Бюджетний Кодекс).

Не потрібно бути Глобою, щоб передбачити: нинішня осінь відзначиться серйозними баталіями за владу – за крісло прем’єра, за розширення коаліції і посади міністрів, за посилення повноважень Президента, за перемогу на місцевих виборах. Притому дві останні битви будуть визначальними для найближчих перспектив України.

Якщо зміна складу Конституційного Суду дасть можливість відмінити результати політичної реформи 2004 року, то країна знову повернеться до президентсько-парламентської форми правління, а то й до чисто президентської.

У такому разі роль Верховної Ради зведеться до чисто формальних функцій, радянська система може наказати «довго жити» і бути замінена чіткою президентською вертикаллю виконавчої влади. Київський прецедент – свого роду «пробний шар».

Для того, щоб досягти поставленою мети – встановити абсолютистську владу Президента – регіоналам, під цілком благородним приводомнавести порядок, побороти корупцію і збудувати нову країну, де всі будуть щасливими, потрібні союзники. А тут не обійтися без певних компромісів і взаємозаліків.

Таким компромісом стали зміни до Закону про місцеві вибори, ініційовані Президентом і проголосовані більшістю парламенту в передостанній день літа 30 серпня. Головне – відміна річного терміну реєстрації місцевих осередків політичних партій для участі у виборах 31 жовтня. Причини такої несподіваної поступки лежать на поверхні.

З одного боку, це дало можливість продемонструвати Віктору Федоровичу свою демократичність і європейськість, а з іншого – перестрахуватися на випадок збоїв регіоналів на виборах до обласних, міських, районних, сільських та селищних рад. Шлях, відкритий для «Сильної України» та «Фронту змін», звузить електоральні можливості головного конкурента Партії регіонів – «Батьківщини» Юлії Тимошенко – і дозволить після виборів сформувати на місцях депутатські більшості за підтримки, у першу чергу, фракцій від «Сильної України».

Отже, вищеозначена поступка ґрунтується на чисто об’єктивних обставинах – рівень електоральної підтримки Партії регіонів на місцях поки що не дозволяє обійтися без союзників. Правда, відміна термінологічних бар’єрів для участі місцевих партійних осередків у виборах відкриває шлях у ради і для інших молодих амбітних партій – «Свободи» Олега Тягнибока, «Народної влади» Йосипа Вінського тощо. Ну, це вже неминуча плата за компроміс, котра навряд чи суттєво вплине на загальну розстановку сил.

Компроміс зараховується до взаємозаліку. Коли настане час вчергове реформувати політичну систему, Президент зможе розраховувати на підтримку Тігіпка і Яценюка.

Я особисто не виключаю можливості несподіваного концептуального повороту і в процесі реформи місцевого самоврядування – замість розширення прав місцевих громад, ліквідації державних адміністрацій отримаємо законодавче закріплення провідної ролі останніх.

Проте подібні катаклізми до місцевих виборів поки що не загрожують, з 11 вересня виборча кампанія офіційно стартувала. Партія регіонів вже отримала фору у декілька очок і, за великим рахунком, змогла зарані створити собі режим найбільшого сприяння.

По-перше, регіоналам вдалося перенести вибори із травня на жовтень. Якби вони відбулися весною, то проводилися б за старим законом, тобто за партійними списками і з правом брати участь у перегонах виборчим блокам.

А це давало серйозні шанси як призерам президентських виборів Сергію Тігіпку і Арсенію Яценюку, так і на той час ще досить популярному Блоку Юлії Тимошенко.

По-друге, новий Закон про місцеві вибори до моменту внесення в нього правок примусив суттєво понервувати політиків, що розраховували закріпити свій успіх на місцевих виборах.

Мені достеменно відомо, що декому із місцевих лідерів довелося розкошелитися, щоб придбати «парасольку» інших партій, зареєстрованих на місцевому рівні, але без коштів і реальних членів партії.

По-третє, виборча демократія зробила крок не вперед, а назад: замість відкритих партійних списків ввели змішану систему, за якою половина депутатів буде обиратися за тими ж закритими партійними списками, а половина - за мажоритарною системою.

Останнє дає можливість на повну котушку застосувати як відвертий підкуп виборців, так і адміністративний ресурс. До речі, саме мажоритарка дозволяє представникам Партії регіонів зібрати максимальний урожай голосів.

Адже, за інформацією, котрій можна довіряти, до Чернігівської обласної ради від мажоритарних округів будуть балотуватися всі голови райдержадміністрацій (а вони регіонали) з бойовим завданням виграти вибори, інакше – відставка.

Ось вам уже майже чверть місць в обласному парламенті. Що ж стосується партійних списків, то збереження їх закритості врятовує маловпізнаваних місцевих лідерів, котрі без прикриття партійного бренду мали б усі шанси пролетіти як «фанера над Парижем».

Разом з тим, необхідно визнати, що осіння ситуація якісно відрізняється від весняної. На Чернігівщині ні Партія регіонів, ні «Сильна Україна», ні «Батьківщина» навряд чи зможуть досягти показників минулих президентських виборів. Регіонали, окрім консолідації влади, що є безсумнівним позитивом, нічим іншим зарекомендувати себе не змогли.

Задекларовані економічні реформи, відповідальність за які покладена на віце-прем’єра Сергія Тігіпка, вилилися у банальний ріст цін на продукти харчування і тарифи на житлово-комунальні послуги.

Особливо дістав українців фінт із зниженням закупівельних цін на російський газ, що обіцяло стабільність на ринку газу для населення. Не так сталося, як гадалося! А тут ще конкретні наміри поетапно підняти пенсійний вік для жінок до 60 років. Посилання на вимоги МВФ мало кого переконують.

Правда, українці не французи, і на ущемлення своїх соціальних гарантій прореагували традиційно – кухонним бурчанням. Але образу на «реформаторів» затаїли. Не підфартило і середньому та дрібному бізнесу – новий Податковий Кодекс став далеко не подарунком.

Інакше кажучи, Партія регіонів і «Сильна Україна» виявилися ідеологічними близнятами, для яких священною коровою залишився крупний капітал. Розмови про підвищення його соціальної ролі не варті виїденого яйця. Бо цього можна досягти не через так званий «податок на багатство» (плата за зайві квадратні метри житлової площі) – він ляже на середній клас, а лише через законодавче введення прогресивного податку, що стало б реальним втіленням в життя гасла Майдану-2004 «Багаті поділяться з бідними».

Значно ослабленою на місцеві вибори виходить і політична сила Юлії Тимошенко. Здається, перехід в опозицію, особливо на фоні невиразних дій і соціальних прорахунків Уряду Миколи Азарова, мав би дати бютівцям додаткові шанси. Але це лише з першого погляду.

Люди втомилися від пустопорожніх обіцянок, переконалися, що нинішні і вчорашні владні політичні сили, фігурально висловлюючись, «два чоботи пара» або «хрін від редьки не солодший». Окрім того, у виборчих бюлетенях замість звичного БЮТ з’явиться призабуте Всеукраїнське політичне об’єднання «Батьківщина», яке багато хто по старій пам’яті пов’язує з прізвищем скандально відомого американського в’язня Лазаренка.

Не буде у «Батьківщині" і авторитетного регіонального лідера року, нинішньої голови обласної ради Наталії Романової. На вибори, судячи по зовнішній рекламі, Наталія Андріївна піде із своєю рідною політичною силою – Українською соціал-демократичною партією, котра входила до складу БЮТ. І, враховуючи свій авторитет і безсумнівні заслуги перед обласною громадою, має серйозні шанси втягти на буксирі депутатів від УСДП у ради різного рівня.

За інерцією і підтримки традиційно стабільного електорату збереже своє представництво на місцевому рівні Компартія України. Складніше виглядає ситуація із соціалістами. Над ними продовжує висіти дамоклів меч «прокляття Мороза і Рудьковського».

Першому не зможуть забути несподівану зміну політичних партнерів під час коаліціади 2006 року, а другому – такий же несподіваний удар по сподіваннях чернігівців, коли Микола Миколайович, сформувавши «команду молодих професіоналів», повернувся до Києва.

Потрібно віддати належне персональному складу фракції соціалістів в обласній, міських та районних радах. Вони принесли немало користі виборцям, професійно виконували свої депутатські обов’язки. Але гарантувати, що під прапором СПУ вони знову увійдуть до депутатського корпусу, не візьметься ніхто. Незважаючи навіть на такий новий «партійний штик», як Микола Рудько, котрий був серед репрезентантів партії на телевізійній передачі «Політика без гриму».

З моєї точки зору, не стануть безпроблемними вибори і для місцевих організацій Народної Партії. З одного боку, їм важко буде перебороти «синдром Литвина» та його результат на останніх президентських виборах. З іншого боку, як і в БЮТ, обличчя Народної Партії загубилося під брендом Блоку Литвина. Хоч інформаційна діяльність обласної організації партії протягом останніх років була досить потужною. Та й відомими особистостями на обласному рівні народники не обділені. Досить назвати прізвища Василя Ковальова і Світлани Пасталиці.

Отже, навіть поверховий аналіз показує, що статус-кво в радах всіх рівнів на Чернігівщині після 31 жовтня скоріше за все буде порушено. Звільняється ніша, яку займала «Наша Україна», можливо, дещо розшириться порівняно із результатами 2006 року, ніша Партії регіонів, звузяться ніші «Батьківщини», Соцпартії та Народної Партії.

Безперечно, що звільнений простір будуть намагатися заповнити «Сильна Україна», «Фронт змін», Єдиний Центр та інші партії, що раніше входили до різних політичних блоків. Безпосередньо в Чернігові високий рівень довіри серед виборців має Громадська думка. Але невідомо, як складеться ситуація на момент виборів, адже цій громадській організації доведеться позиціонувати себе з якоюсь політичною партією. Хто на сьогодні знає, з якою саме?

Враховуючи, що провідні політичні партії останнім часом втратили частину свого запасу міцності, а суттєво наростити потенціал за час, що залишився до виборів, навряд чи зможуть, є всі підстави позитивно оцінити шанси партій, котрі фактично не представлені в нинішньому складі місцевих рад.

В першу чергу мова йде про Партію Зелених України, яка свого часу була навіть парламентською. Важливо, що ідеї, сповідувані зеленими, як кажуть, на часі. Об’єктивно, що головними критеріями якості життя людини є чисте повітря і вода, натуральні продукти харчування, безпечні умови проживання. Все інше за своєю сутністю другорядне. Вирішувати ці проблеми в органах місцевого самоврядування ніхто, окрім зелених, не збирається. Отже, їхнє представництво в радах відіграло б позитивну роль.

Але результат буде залежати від двох взаємопов’язаних складових: організації передвиборної роботи і рівня розуміння виборцями важливості забезпечення екологічно безпечних умов проживання.

Гадаю, що не менші шанси мають і інші, умовно кажучи, нові політичні сили, як альтернатива традиційним. Приклад зелених я привів лише тому, що в Чернігові останнім часом з’явилася реклама цієї партії, а голова обласної організації Леонід Бурковський, за повідомленням ЗМІ, зайняв посаду начальника обласної екологічної інспекції.

Ще раніше з’явилася реклама партії «Народна влада», яка пропагує європейський соціалізм. Проте афішується лідер партії Йосип Вінський, що було б доречно перед парламентськими виборами. А перед місцевими хотілося б познайомитися з місцевими лідерами, як це робить, до речі, «Сильна Україна», в рекламі якої Сергій Тігіпко представляє свою регіональну партійну еліту.

І наостанок. Обставини складаються таким чином, що майбутній склад місцевих органів самоврядування може суттєво відрізнятися від складу Верховної Ради. Це нормальна європейська практика, коли в муніципалітетах часто-густо заправляють зовсім інші, ніж в Парижі, Мадриді чи Римі. Бо на місцях вирішуються не політичні питання, а питання забезпечення життєдіяльності громад, нормальних умов проживання їх жителів.

Станеться це у нас чи ні, у великій мірі залежатиме від готовності центральних очільників передати господарські функції і фінансування господарського механізму місцевим органам представницької влади. Тоді й стане зрозумілим, який варіант організації влади на місцях обере Україна – російський чи європейський.