Сьогодні – День флоту України. Сторінки історії

3 липня 2011 відзначається День українського флоту.

Сьогодні урочисті заходи на честь свята пройдуть в Севастополі і інших портових містах країни. У святкових заходах з нагоди Дня флоту України в Севастополі візьмуть участь міністр оборони України Михайло Єжель, головнокомандувач Збройних Сил України Григорій Педченко, командувач Військово-морських сил України Віктор Максимов.

О 08:45 на всіх кораблях та у військових частинах Військово-морських сил ЗСУ відбудеться урочистий підйом Військово-морського прапора.

З 09:00 почнеться парад кораблів, в якому беруть участь фрегат «Гетьман Сагайдачний», великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський», кораблі управління «Славутич», «Донбас», морський тральщик «Чернігів», середній десантний корабель «Кіровоград», корвет « Тернопіль ».

О 10:00 відбудеться покладання вінків до Меморіалу героїчним захисникам міста-героя Севастополя. Також пройде ритуал вручення морських кортиків випускникам Академії військово-морських сил ім. Нахімова.

Завершить свято феєрверк над Севастопольською бухтою в 22:00.

День флоту України відзначається щороку у першу неділю липня (з 2008 року).

Сторінки історії флоту. Князівська доба
Морський похід на Константинополь (червень 860 р.)

Цей похід був відповіддю на грубе порушення Візантією договору про дружні відносини "між Руссю і Грецією". Приводом для морського походу послужили катування руських послів у Константинополі і напад на рибалок і промисловиків на Тендрівській косі.

Руські вояки на 360 лодіях проникли у Босфор, висадилися на берег і протягом тижня (18 - 25.6) брали в облогу столицю Візантії. Положення Константинополя було дуже серйозним, тому що русини зайняли міські передмістя. Імператору Візантії Михайлу III-му довелося вступити в переговори, в результаті яких був укладений договір "миру і любові" з викупом 48 тис. гривень золотом. Так були відновлені зневажені інтереси Русі на Чорному морі.

Весна 1616 року була у розквіті. Гетьман Петро Сагайдачний із борту захопленої в бою турецької галери, що служила йому штабним кораблем, спостерігав за приготуванням своєї флотилії.

Сагайдачний розробив і примінив на практиці нову тактику морського бою. Суть її полягала в тому, що козацький флот з виходом в море розділявся на головні й допоміжні сили та розвідку. Остання завжди йшла попереду і трималася лінії горизонту. До складу розвідки входило не більше п’яти чайок, завданням яких було доповідати гетьману про обстановку на морі, на рейдах та в ворожих портах. Допоміжні сили в поході йшли на певній відстані від головних, дещо стороною.

При зустрічі з ворожою ескадрою до Сагайдачного козацький флот атакував її всіма силами і доволі часто, особливо вдень і при свіжому вітрі, терпів невдачі. Ця тактика по суті абордажного бою називалася у козаків „крутити веремію”.

У 1613 році, повернувшись з Московщини і звільнивши від московських військ Чернігівщину і Слобожанщину, Сагайдачний спорядив черговий морський похід. Під час цього походу запорожці пройшлися кримським узбережжям від Тарханкуту до Керчі, взяли „на шаблю” і Ахтіар з Інкерманом в нинішній Севастопольській бухті. Цю бухту гетьман знав добре і часто використовував її для стоянки і відпочинку свого флоту. До речі, саме запорожці, попаливши кілька разів турецькі галери в Ахтіарській бухті, витіснили звідти турецький флот назавжди.

Наступного, 1614-го року, Сагайдачний з двома тисячами козаків прямо з Дніпровського лиману вдарив на Трапезунд. Зруйнувавши фортецю та забравши невільників, ескадра Сагайдачного пішла турецьким узбережжям на захід – до Синопа.

Вдаривши на Синоп десантом з моря і суші, запорожці взяли штурмом замок і знищили весь його гарнізон з усім флотом, що там знаходився. Здобуті трофеї були величезні. Посадивши визволених невільників на здобуті в Синопі турецькі кораблі, ескадра Сагайдачного взяла курс до Дніпра.

Звістка про падіння Синопа мов громом вдарила в Стамбулі. В запалі гніву султан звелів повісити свого візира, який відповідав за оборону імперії, та послав за Сагайдачним весь флот, що знаходився в турецькій столиці і пригрозив Польщі великою війною.

У відповідь на погрозу султана, Сагайдачний 1615 року флотилією зі 100 чайок здійснив похід на Стамбул.

Як доносили до своїх дворів посли Франції, Нідерландів і Венеції, козацька флотилія ввійшла в Босфор в повному бойовому порядку, з розгорнутими хоругвами і під бій литавр– парадним строєм.

Висадивши десант, козаки вдарили на Стамбульські передмістя. Помітивши козаків, турецькі матроси зі своїх кораблів просто повтікали. Запаливши турецькі галери в Босфорі та порти в Ахіокої та Мізовні,

Сагайдачний влаштував у Босфорі щось на зразок параду своїх сил.

Багаті турки, щоб уникнути смерті, самі вели до причальних стінок невільників та несли багатий відкуп. Самому султану Осману ІІ довелося втікати від грому козацьких гармат. Сагайдачний господарював у Босфорі цілу добу. Як розказують хроністи, козацька флотилія, збільшена числом невільників із захоплених турецьких суден, вишикувалась у Босфорі в похідний порядок, дала „прощальний” залп зі всіх своїх гармат і вийшла у відкрите море.

Цей похід Сагайдачного, визволення ним з неволі декількох тисяч бранців принесли йому справді всенародну славу. Та гетьман славою не забавлявся. Наступного, 1616-го року, спорядивши флот із семи тисяч козаків на 150 чайках він знову вийшов в море. Султан, втративши свій чорноморський флот, визвав флот з Єгипту. Але і його спіткала та ж доля. Сагайдачний розбив єгипетський флот під Очаковом, а потім взяв штурмом Кафу. Того ж року, восени, він знову пішов походом на Мінери і Трапезунд.

У порту Мінери пішли на дно 26 турецьких галер, потім впала фортеця в Трапезунді.
Довідавшись від полонених турецьких моряків, що остальні сили турецького флоту під командуванням адмірала Ібрагім-паші султан послав стерегти козаків під Очаковом, гетьман прийняв рішення атакувати... безборонний з моря Стамбул.

Вдруге, але вже протягом трьох днів, Сагайдачний святкував свою перемогу в Стамбулі. Козаки на власні очі дивились на обводи Святої Софії, перетвореної турками на мусульманську мечеть.

У Ватикані і Франції стали серйозно розглядати питання про призначення Петра Сагайдачного головнокомандувачем об’єднаних сил Європи в боротьбі з мусульманською експансією.

У 1618 році він з усім Військом Запорозьким вступає до „Ліги християнської міліції” – міжнародного антитурецького союзу, який очолював французький нащадок візантійського імператора Палеолога – герцог де Невер.

Сагайдачний – найславетніший флотоводець України, неперевершений, блискучий майстер десантних операцій. Він здобув перемоги над трьома флотиліями турецького флоту, а козацький флот під його керівництвом домінував у Чорному морі задовго до появи в ньому російського флоту.

Історія Українського Чорноморського флоту (1918 рік)

29 квітня 1918 року Чорноморський флот у Севастополі підняв жовто-блакитні прапори. Цей день міг би стати Днем військово-морських сил України.

Після лютневої революції 1917 р. в Росії в Севастополі, головній базі Чорноморського флоту, були проведені багато чисельні збори моряків-українців, на яких була утворена Українська Чорноморська громада на чолі з В. Лащенком. На всіх кораблях флоту, а також у частинах Севастопольської морської бази були створені українські корабельні ради, які мали суттєвий вплив на екіпажі. Командувач Чорноморського флоту ще з царських часів віце-адмірал О.В.Колчак, який походив з українського роду з Херсонщини, прихильно ставився до діяльності Української Чорноморської громади як до здорової течії серед тодішньої розрухи.

На той час у складі Чорноморського флоту було 8 лінкорів ( у тому числі два найсучасніші – “ Императрица Екатерина II ” [ пізніше – “Свободная Россия ” ] та “ Император Александр III ” [ пізніше – “ Воля ” ] ), 3 крейсери, 6 крейсерів-авіаматок, 13 есмінців, 14 міноносців, 10 підводних човнів… Протягом 1917 року до складу флоту увійшли ще новозбудовані крейсер “ Гетьман Богдан Хмельницький ” ( закладений на стапелі як “Адмірал Нахімов ” ), есмінці “ Незаможник ”, “ Гайдамак ”, допоміжні кораблі “ Україна ” і “ Кубанець ”.

Першим підняв український прапор міноносець “ Завидный ” ( у липні 1917 року ), а в грудні 1917-го його підняв і лінкор “ Воля ”.

22 грудня 1917 року в Києві було створено Генеральний секретаріат морських справ – морське міністерство, яке мало займатися українськими військовим і торговельним флотам. 14 січня 1918 року Центральною Радою був ухвалений “ Тимчасовий закон про фльоту УНР ”, згідно з яким “російська Чорноморська фльота військова і транспортна оголошується фльотою Української Народної Республіки ”.

При підписанні Брестського мирного договору ( 6 березня 1918 року ) Радянська Росія формально визнала незалежність України, а її нові союзники – німецькі та австро-угорські війська – рушили на Україну. Виникло питання: чий же тепер Чорноморський флот?

Більшовики на чолі з прибулими до Севастополя делегатами Центробалту намагалися створювати Перекопський фронт для захисту червоного Криму від України. Щоб випередити німців та звільнити Крим від більшовиків, уряд УНР спрямував до Криму частини Запорізького корпусу під командуванням полковника Болбачана. 20-го квітня запорожці перейшли Перекоп, 25-го увійшли до Сімферополя.

Тим часом 27 березня командувач Чорноморського флоту контр-адмірал М.П.Саблін отримав наказ Раднаркому Росії за підписом Леніна: терміново перевести флот до Новоросійська, щоб він не дістався Україні. Як фахівець, М.Саблін розумів, що Новоросійська бухта пристосована для великого флоту, що німці, якщо забажають, його й там дістануть. Перехід Чорноморського флоту на Кавказ означав його загибель. Тому Саблін вирішив зробити все, щоб зберегти флот від загибелі, принаймні для України. Тим більше, що, за традицією, у царській Росії більшість офіцерів і матросів, які служили на Чорноморському флоті, набиралися з України.

У середині квітня 1918 року на флоті був створений колегіальний керівний орган – Центрофлот, на чолі якого були командувач флоту контр-адмірал М.Саблін і від Української громади – контр-адмірал М.Островський. Саме в той час Саблін отримав запевнення від німецького командування: воно не чіпатиме кораблі, екіпажі яких присягнуть на вірність союзній державі – Українській Народній Республіці. Враховуючи ці обставини, Саблін відмовився виконувати наказ Леніна, мотивуючи тим, що на кораблях нема необхідних екіпажів. На засіданні Центрофлоту за участю командирів кораблів було прийняте рішення: до Новоросійська не йти, присягнути на вірність Україні і підняти українські прапори.

29 квітня 1918 року в Севастополі був чудовий сонячний день. На флагмані Чорноморського флоту – лінкорі “ Георгий Победоносец ” – майорів прапор командувача флоту. О 16-й годині під прапором підняли сигнал: “ Флоту підняти український прапор ”. Майже на всіх кораблях знову, вперше з часу революції, за старим морським звичаєм команди вишикувалися вздовж борту обличчям на середину. З флагманського лінкора подано команду: “ На прапор і гюйс – струнко! Український прапор підняти!”.

Під звуки сурм і боцманських дудок вгору злетіли українські жовто-блакитні прапори. Майже весь Чорноморський флот став українським!

Ввечері того ж дня, о 22-й годині, під червоним прапором відійшов до Новоросійська есмінець “ Керч ”. Вранці наступного дня за ним пішли лінкори “ Свободная Россия ” та “ Воля ” і ще декілька крейсерів, есмінців та інших кораблів. У Севастополі залишилася приблизно половина особового складу колишнього Чорноморського флоту під командуванням контр-адмірала М.Островського. Але це вже був флот Української Народної Республіки.

Що стосується тієї частини флоту, яка опинилася в Новоросійську, то Німеччина висунула до Раднаркому РСФР вимогу: або повернути флот власнику – Україні, або згідно з умовами Брестського миру він вважатиметься військовим трофеєм Німеччини. Раднарком визнав за краще флот потопити.

Пізніше, за часів Гетьмана, для флоту був затверджений особливий військово-морський прапор, який практично використовується дотепер.