«Обнуління» не буде, опозиція об’єдналася, йде у Раду і ставить жорсткий ультиматум владі

Мітинг опозиції в понеділок увечері під стінами ЦВК чекали.

Бо це був останній день, коли, згідно закону, ЦВК мала встановити остаточні підсумки виборів.

Влада зіграла на випередження: підсумки за партійними списками ЦВК оголосила ще в суботу, а за мажоритарними округами і відтак загальні підсумки — в неділю, на цілу добу раніше.

Підсумки, невтішні для опозиції, тому треба було щось робити.

Плюс минув рівно тиждень після того, як опозиція оголосила владі список вимог, по суті ультиматум, у разі невиконання якого озвучила навіть ідею «обнуління» , тобто відмови від щойно здобутих мандатів як за списками, так і по своїх округах. Оскільки опозиція набрала 178 мандатів, то відмова бодай від 151-го робила Раду 7-го скликання не чинною, в ній не набиралося 300 депутатів.

Одразу про основну інтригу: «обнуління» не буде. Враховуючи  наш правовий туман, при якому ніхто толком не може розібратися. що ж це таке — «обнуління», опозиція вирішила йти у Верховну  Раду. Але офіційно не визнала вибори, виставила владі для їх визнання ще жорсткіший ультиматум і «залишає за собою право на всі   право на адекватні дії, усі конституційні методи і засоби парламентської та позапарламентської боротьби включно з достроковим припиненням повноважень Верховної Ради України VII скликання, проведенням дострокових парламентських та президентських виборів.». Це зацитована «Заява про спільні дії опозиційних сил», ухвалена того ж дня , 12 листопада,  і  озвучена на мітингу. Саме це було названо головною політичною подією тижня — підписання такої угоди всіма трьома партіями опозиції,  які перемогли на виборах, — це «Батьківщина», «Свобода» і «УДАР».  І то  є  програма дій цих партій уже як парламентських.

Цьому передувало безуспішна боротьба опозиції всі попередні дні в судах. Вона оскаржувала дивне рішення ЦВК від 5 листопада про «неможливість встановити результати виборів»  у 5-ти округах. Оскаржувала з оригіналами протоколів дільничних комісій, які свідчили про повну перемогу  тут кандидатів опозиції. Все марно. Єдиним зрушенням стало те, що Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу по одному з цих округів —223-у в столиці,де переміг кандидат опозиції Левченко, а  влада тягне в депутати Пилипишина. Порушила, щоб встановити, що ж  таке відбулося при підрахунку голосів, що «неможливо встановити результат»? Але напрошується логічне запитання:  чому порушено тільки по одному такому округу, а не всіх 5-ти? Раз «неможливо встановити результат» (до речі. безпрецедентний випадок на наших виборах і зовсім не передбачений законом), то хіба ж не обов’язок правосуддя встановити, хто ж це саме «порушував»,  та так, що «неможливо встановити»? Хто фальсифікував вибори?

Але все це риторичні запитання до наших правоохоронних органів, судів і ЦВК. Відповіді нема. Точніше, у опозиції відповідь одна: визнати переможцями виборів по тих округах кандидатів від опозиції. Вимога як ультиматум. Слідом покарати винних —   фальсифікаторів. Хто піде на це, коли парламент вже проголосував за перевибори в тих округах,  а ЦВК готується до їх проведення. Але невиконання цієї вимоги опозиція і назвала приводом до своїх «адекватних дій», аж до розпуску щойно обраного парламенту і дострокових виборів. Мало того, додалися ще два округи по Вінничині, де ЦВК таки змогла «встановити результат» і оголосила переможців. Але таких, яких опозиція тут же назвала «кримінальними злочинцями» і пообіцяла, що  не допустить їх у Верховну Раду, адже в цих округах теж перемогли її кандидати.   Ці 7 мандатів, які опозиція назвала вкраденими у неї, дорого коштують. Річ у тім, що Партія регіонів набрала загалом, за списком і по мажоритарці,  185 мандатів, опозиція сумарно 178. Якщо «плюс 7», то вийде якраз порівну. 

Але крадіжка цих 7-ми мандатів — для опозиції лише один з приводів  не визнавати вибори і  один з пунктів ультиматуму владі. Справа набагато масштабніша. Список озвучених вимог до влади, цей ультиматум, починається з  вимоги відставки Президента Януковича. Саме його було названо на мітингу опозиції «організатором фальсифікації виборів»  (це найм`якший термін на адресу Януковича з тих, що  лунали на мітингу). Наступні вимоги — відставка Уряду, Генерального прокурора і міністра внутрішніх справ. Також відставка і притягнення до відповідальності, в тому числі  можливої кримінальної, членів ЦВК, ОВК, дільничних комісій, суддів, губернаторів, причетних до фальсифікацій виборів. І, звичайно ж, категорична вимога звільнення Юлії Тимошенко і Юрія Луценка.

Загалом, висновок опозиції однозначний: на цих виборах діюча влада втратила довіру народу, свідченням чого є перемога опозиції за пропорційною системо, партійними списками. І ця влада має піти.  

Це щодо виборів. Щодо подальших дій опозиції, то названо звернення до Європейського суду з прав людини щодо захисту результатів виборів, оскільки українські суди втратили всяку довіру. А ще реформа судової системи, ухвалення нового виборчого закону на пропорційній системі.

Всі ці та інші тези озвучили Арсеній Яценюк. Олег Тягнибок, від партії «УДАР» за відсутності Віталія Кличка, який перебував у від`їзді, —  один з лідерів партійного списку Валентин Наливайченко,  Олександр Турчинов. інші лідери опозиції.

Не ясно лише, як саме добиватися цих вимог, які влада  й не подумає виконувати? За підтримки народу, який фактично дав на виборах мандат довіри опозиції? Безумовно. Але як конкретно? Парламент програно. Партія влади, регіонали, сформують якщо не конституційну, то просту більшість навіть самотужки. І у них буде вже не розтоптаний позаторік, не «переформатований», а начебто ж легітимний парламент зі стабільною більшістю. Але все не так просто. В парламенті буде вже не та аморфна опозиція, яка розсипалася позаторік, а почала сипатися, будучи ще владною більшістю,  одразу ж після попередніх виборів 2007 року. 101 депутат «Батьківщини». 40 «УДАРу» і 37 «Свободи» —— це принципово інша опозиція. Так що головне попереду.  І щось прогнозувати в нашому суспільстві непросто.  

Петро АНТОНЕНКО