
На братську могилу до батька…
Під час офіціозних і заздалегідь запланованих покладань чиновниками квітів до різноманітних пам’ятних дат часто втрачається істинна суть події, яка втрачає «людське обличчя» й перетворюється у банальне «відбування номера».
Так було і під час вшанування пам’яті жертв політичних репресій біля пам’ятного знаку у селі Халявин. Допоки серед присутніх не побачив бабусю, яка зі сльозами на очах несла квіти до монумента.
Виявилося, старенька подолала майже три сотні кілометрів, аби провідати свого батька, похованого у братській могилі.
86-річна Параска Колеод з Роменського району Сумської області востаннє бачила батька живим, коли їй було 7 років. У 1937 році Семена Корнуся без будь-яких пояснень о другій годині ночі забрали працівники місцевого НКВС.
«Ми ще тоді, я і троє моїх братів і сестер питали: «Татко, ти повернешся?». На прощання він нам сказав «Так». Більше ми його не бачили» - пригадує старенька.
Її батько тяжко працював у колгоспній конюшні. У той моторошний день НДВС заарештувало також його напарника Онанія Бартоша. Згодом його відпустили, батько так і не повернувся.
Пані Параска каже: намагалася дізнатися, де її батько, однак у прокуратурі та міліції відповідали: «Не ходи, не шукай батька, бо будете всі там, де батько».
Вже за часів «відлиги» жінка дізналася, що її батько був репресований, а потім реабілітований, однак де він похований було таємницею аж до часів незалежності.
Окрім її батька, вічний спочинок тут знайшли як мінімум більше 4-х тисяч чернігівців, яких протягом 1937-38 років розстріляли у катівнях НКВС, розповідає представник інституту національної пам’яті в області Сергій Бутко.
Серед виконавців смертного вироку у Чернігові особливо «відзначився» у лапках Павло Філенко. Історики підрахували: на його рахунку як мінімум 10 жертв на день.
За такі старання сталінського ката у 1937 році нагородили орденом пошани ВЧК. Сергій Бутко стверджує: плани із репресій для України були набагато жорсткішими, аніж для інших республік СРСР.
«53 відсотки тих, кого заарештовували, їх потім розстрілювали. Тобто, це більше половини. У той час, як співвідношення по Радянському Союзу інші. Там тільки 41 відсоток репресованих розстрілювали» - говорить Сергій Бутко.
За безневинно вбитими відслужили поминальну літію і саме в цей момент почав капати дощ. Вищі сили немов би оплакували жертв репресій, забути яких ми не маємо права. Пані Параска ж, покидаючи могилу батька пообіцяла сюди повернутися.
Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
Переглядів : 4318 |
Додати коментар: