Вибачення за НАТО

«Вибачення за НАТО» – зі мною таке трапилося в Городні 7 вересня цього року.

Підійшов давній знайомий, староста одного із округів нинішньої територіальної громади та нагадав історію майже десятирічної давнини.

Тоді наша громадська організація, Сіверський інститут регінальних досліджень, протягом кількох років реалізовувала низку проектів на узагальнюючу тему "Національна безпека України та НАТО" - за підтрикми МФ "Відродження" й Центру інформації та документації НАТО в Україні.

Були в Севастоплі, Донецьку, Дніпрі, Сумах... Багато де. Звичайно, в Чернігові - тут я ще проводив оглядові заняття в Центрі підвищення кваліфікації кваліфікації.

Після одного з таких доволі бурхливих обмінів інформації та думок до мене підійшов сільський голова з Городнянського району. «Навіщо Ви нам це розповідаєте? Хіба не бачите, що більшість аудиторії налаштована проти НАТО. Та і від кого нам захищатися? Від Росії? Ви кажете те, що від Вас вимагає керівництво, а поміняються політичні вітри – почуємо інше».

У відповідь спробував запевнити свого співрозмовника, що об`єктивні зовнішні обставини навколо нас не залежать від наших уявлень про них, а стосовно моїх особистих переконань - то внутрішні перетрубації на них не вплинуть, що говорив, то й казатиму. Якщо станеться інакше - вибачусь перед Вами".

На такій дружній ноті розсталися. Не те, щоб ми не бачилися потім, але якось нагоди поспілкуватися не траплалося аж до вчора.

Отже, перервана розмова відновилася, причому у присутності колег. Староста перепитав: "Ви пам`ятаєте той семінар та Вашу відповідь на моє питання?" - Звісно, таке не забувається. Так от - сьогодні я вибачаюся перед Вами". А далі - емоційні обійми та зворотні вибачення за те, що не зміг бути достаньо переконливим.

Нагадаю, що ми зустрілися кілометрів за 35 від кордону держави, що розв`язала агресію проти України.

Наскільки суттєво наші попередні дебати вплинули на реакцію в 2014 р. році - сказати непевно важко, але без них не обійшлося. Дійсність жорстоко нагадала про себе, вплинувши на уявлення багатьох. Число прихильників євроатлантичної інтеграції вперше наблизилося до 50%, навіть почали про можливість проведення дорадчого всекукраїнського референдуму стосовно вступупу. Схоже на те, що ця ідея відкладена. Може й так - його результати вигладали б більше, як декларація. Але не хочеться загубити дуже важливий інформаційно-роз`яснювальний компонент. Він впливає повільніше, ніж політичні акції, але надійніший.

Нині в державі Україна, попри зміни в законавстві та гучні заяви по зовнішньополітичні роботи, системної роботи не ведеться. Йдеться не про звіти, а про реальну ситуацію з навчальними курсами, візулізацію, охоплення аудіторії. Аби потім знову хтось перед кимось не вибачався.

Володимир БОЙКО