Московський патріархат як відділ КДБ

Ви знаходитесь: Політика / Україна / Як чекісти свою церкву створили – документи

Як чекісти свою церкву створили – документи

Документи з архіву СБУ свідчать про те, що Нарком держбезпеки СРСР керував відновленням патріархату Російської православної церкви у 1943 році.

Тобто за принципом «не знищити, а очолити» чекісти повелися після десятиліть заборони та тотального переслідування церкви.

Народний комісаріат КҐБ формував агентурну мережу у лавах Церкви після того, як у вересні 1943 року Кремль дозволив РПЦ провести перший за 17 років собор для обрання нового патріарха (котрим став Сергій Страгородський) і фактично відновити свою легальну – але повністю контрольовану – діяльність.

Ці документи опублікував чебоксарський священик Андрєй Бєрман, який досліджує історію Російської православної церкви у часи СРСР. Бєрман стверджує, що документи походять із архіву СБУ.

Так, у документі за 22 вересня 1943 за підписом народного комісара державної безпеки Всєволода Мєркулова, адресованому наркомам у совєцьких республіках та керівникам на місцях, ідеться про те, що уряд СРСР дозволив Російській православній церкві ставити питання про відкриття церков та розпоряджання парафіяльним майном, відкривати богословські курси, займатися промислом на кшталт виготовлення свічок, видавати власний часопис.

Мєркулов інформує, що «патріархом московським і всея Русі» на соборі РПЦ 8 вересня обрано Сєргія (Страгородського), відомого своєю лояльною позицією до большевиків іще з 1920-х років.

Аби контролювати процес відновлення Церкви, Рада наркомів постановила організувати Раду у справах РПЦ.

Мєркулов наказував підлеглим «не перешкоджати духовенству» виконувати обумовлені урядом рішення.

«Водночас забезпечити неослаблений агентурний нагляд за діяльністю єпископів та решти духовенства православної церкви, припиняючи можливі спроби з їхнього боку перевищувати надані їм права або використовувати ці права у антисовєцьких цілях», – ідеться в документі.

«Кожну знову відкриту церкву забезпечувати перевіреною агентурою з числа духовенства або церковного активу», – писав Мєркулов.

У наступному документі, датованому 25 листопада 1943 року, Мєркулов радить «не чинити переходу груп віруючих або загалом приходів за бажанням віруючих із «"обновлєнчєської" в Сєргіївську церкву», а в разі «звернення до вас за порадою б. агентів із "обновлєнчеського" духовенства […] подавати заяви на ім’я патріарха Сєргія».

Коли ж патріарх Сєргій помер, то НКҐБ цілковито контролював новий собор для обрання нового патріарха.

«Важливо забезпечити, щоби в числі визначених кандидатів переважали агенти НКҐБ, спроможні провести на соборі потрібну нам лінію», – йдеться у документі, датованому 28 вересня 1944 року.

«Агентам із числа єпископів» та «учасникам передсоборної листопадової наради» рекомендували по прибутті до Москви телефонувати в управління НКҐБ.

Автором же фотокопій виявився львівський історик Роман Скакун.

Митрополит Сєргій, про котрого йдеться у документах, відомий тим, що у 1927 році він видав Послання (знане як «Декларація»), в якому визнав Радянський Союз цивільною батьківщиною, закликав членів Церкви до громадянської лояльності радянській владі, а також зажадав від закордонного духовенства повної політичної лояльності до радянського уряду.

Послання і наступне за ним звільнення деяких незгідних з цим єпископів призвело до протестів низки груп всередині Церкви з відмовою йому підпорядкуватися та до утворення інших «староцерковних» організацій, що не визнавали законність церковної влади заступника патріаршого місцеблюстителя (т. зв. іосіфляни, сєрґіанці, катакомбна Церква, непоминаючі тощо), а також до «припинення зносин» з патріархією більшості російських єпископів в еміграції.

Сєргій був виконувачем обов’язків (місцеблюстителем) патріарха московського впродовж 17 років, поки комуністи дозволили провести новий собор для обрання нового предстоятеля.

4 вересня 1943 року Сталін прийняв митрополитів РПЦ місцеблюстителя патріаршого престолу Сєргія (Страгородського), митрополита Ленінградського Алєксія (Симанського) та екзарха України митрополита Київського і Галицького Ніколая (Ярушевича).
На зустрічі були присутні також Вячеслав Молотов і полковник НКҐБ Ґеорґій Карпов, майбутній голова Ради у справах Російської православної церкви. На цій зустрічі Сталін дозволив проведення Собору та обрання патріарха і запевнив, що уряд СРСР надасть всіляке сприяння.

Наступного дня, 5 вересня, в газеті «Известия» було опубліковано повідомлення: «Під час бесіди Митрополит Сєргій довів до відома Голови Раднаркому, що в керівних колах Російської Православної Церкви є намір найближчим часом скликати Собор єпископів для обрання Патріарха Московського і всєя Русі та утворення при Патріархові Священного Синоду. Глава Уряду тов. Й.В.Сталін прихильно віднісся до цих задумів і заявив, що з боку Уряду не буде до цього перешкод».

8 вересня 1943 року в новому приміщенні Патріархії відбувся Собор єпископів, який обрав Патріархом московським і всєя Русі митрополита Сєргія. 12 вересня 1943 року відбулася інтронізація новообраного патріарха в Богоявленському кафедральному соборі в Єлохові.

В Соборі взяли участь 19 архієреїв, частину з них перед цим випустили з тюрем та таборів, а частину висвячена безпосередньо перед зібранням. Частина російських православних не визнала Собору й утворила катакомбну Церкву.

15 травня 1944 Патріарх Сергій помер, тож на 31 січня 1945 року був призначений Помісний собор РПЦ, який тривав до 4 лютого. Собор, участь в якому взяла участь 171 особа, 2 лютого вибрав патріархом митрополита Ленінградського Алєксія, інтронізація якого відбулась 4 лютого. Його правління тривало до 1970 року і "прославилось" ліквідацією УГКЦ в 1946 році.

За успішне проведення Собору Ґ.Карпов був нагороджений орденом Трудового червоного прапора і підвищений до звання генерал-майора.

НКВС НКВД Сталіна Томос Гундяєв автокефалія архів