Останнє оновлення: 17:10 четвер, 22 жовтня
Футбол / Долі
Ви знаходитесь: Спорт / Чернігів / Ірина Зварич: «Футбол – це моє життя»
Ірина Зварич: «Футбол – це моє життя»

Ірина Зварич: «Футбол – це моє життя»

Футбол – це такий вид спорту, в якому надзвичайно важко знайти гравців, які б усю свою спортивну біографію присвятили лише одній-єдиній команді. І жіночий футбол – не виняток.

Упродовж 2003-2006 років чернігівську «Легенду» залишило чимало здібних і майстерних футболісток. Варто згадати такі імена, як Дарина Апанащенко, Людмила Лемешко, Алла Лишафай, Олена Ходирєва, Віра Дятел…

Їхали переважно в Росію, шукаючи кращих можливостей продовження футбольної кар’єри і гідної винагороди за власну нелегку фізичну працю. Була серед них і Ірина Зварич (на фото) – одна з кращих представниць славнозвісної чернігівської воротарської школи.

З Ірою я знайомий давно, навіть дуже давно. Ще з тих часів, коли вона 13-річною тільки-но потрапила в «запас» «Легенди» і була дублером Вероніки Шульги. А взагалі спорт прийшов у її життя набагато раніше, коли старший брат, граючи з друзями у футбол, ставив сестру у ворота.

У дев’ятирічному віці Ірина вже грала у дитячій команді «Легенди» Олега Трухана, а через рік відважилася на свій перший не по-дитячому серйозний крок – залишивши батьків(!), поїхала в Донецьк удосконалювати майстерність у тамтешній ДЮСШ. «Якщо не відпустите, я оголошу голодовку!» – так заявила тоді Іра матері з батьком. Вони її відпустили. А через рік, повернувшись із Донецька додому, Ірина вже знала, чого хоче досягти в житті.

В 1997 році вона дебютує в «Легенді», а на початку 1999-го стає основним голкіпером команди. За сім футбольних сезонів, проведених у «Легенді», Ірина Зварич зіграла 66 офіційних поєдинків, тричі ставши чемпіонкою України і двічі – володаркою національного Кубка. Можливо, й далі грала б у «Легенді», але душа справжньої спортсменки прагнула до вищого рівня і нових вершин, та й у фінансовому становищі чернігівської команди тоді далеко не все було добре.

У 2004 році Ірина отримує запрошення від воронезької «Енергії» – однієї з найкращих тоді російських команд. Сезон, проведений у Воронежі, був, мабуть, найоригінальнішим у її ігровій кар’єрі. Тодішній головний тренер «Енергії» Іван Саєнко відразу поставив воротаря національної збірної України на позицію … правого захисника.

«У моїй команді воротар – не головне. Я маю таких сильних польових гравців, що вони не пропустять суперника до воріт!» – приблизно так казав Саєнко, пояснюючи своє рішення. Дійсно, Іван Васильович великий оригінал… А Ірині у тому сезоні крім захисту довелося пограти і в на півзахисті, і в нападі, і лише останні три матчі сезону вона провела «в рамці».

Сезон 2005 року спортсменка збиралася розпочати в тольяттінській «Ладі». До переходу в цю також далеко не слабку команду вже все було готове, але в останній момент надійшло більш конкретне і привабливе запрошення з підмосковної «Росіянки». Так Ірина Зварич опиняється в Красноармійську – невеликому містечку за 70 кілометрів на північ від Москви.

П’ять сезонів у «Росіянці» додали до колекції її спортивних нагород дві золоті медалі чемпіонки Росії, ще чотири рази Ірина радісно здіймала над собою Кубок Росії. Додайте сюди ще більше десятка матчів у європейських клубних турнірах. І був ще один титул, але вже не спортивний – в 2008 році Ірину визнали … найкрасивішою футболісткою Росії. Та чи всі мрії здійснилися? Чи все досягнуто, до чого прагнула Ірина?

Ми зустрілися з нею під час зимового міжсезоння – дуже недовгого періоду тривалістю два тижні, коли професійні футболістки можуть забути про футбол і просто відпочивати, залишивши свої клуби і приїхавши додому. Вона була такою, як і завжди: привітною, усміхненою, щирою і відвертою.

– Якщо говорити про матеріальний бік моїх виступів у Росії, то все гаразд, – я цілком забезпечена людина. А щодо задоволення спортивного самолюбства, то хотілося б досягти значно більшого. Вже три роки поспіль ми не можемо скинути пермську «Зірку» з «трону» російського жіночого футболу. Та й і в єврокубках поки що не можемо похвалитися реальним успіхом, яким може бути лише виграш Кубка. Тож у керівництва «Росіянки» – команди, створеної для гучних перемог і незаперечного лідерства – з’являються певні претензії і до тренерів, і до нас, гравців. А тут ще й світова криза позначилась – у минулорічному сезоні нам знизили зарплату і преміальні.

На моє запитання, чи довго ще збирається грати у футбол (адже великий спорт потребує неабиякої фізичної і психологічної напруги), Ірина однозначної відповіді не дала.

– Це залежить від багатьох факторів. Футбол – моє життя, і якщо «Росіянка» матиме реальні перспективи бажаного успіху в єврокубках, я гратиму. Якщо отримаю запрошення у серйозний закордонний клуб у Європі, то теж не поспішатиму завершувати свою ігрову кар’єру. А так… Травми попередніх років даються взнаки, особливо травма лівого колінного суглоба, отримана ще в 1998 році. Великий спорт – це не тільки перемоги і нагороди. Це ще й удар по здоров’ю, яке потім ні за які гроші не купиш…

– А що робитимеш після того, як футбол залишиться у минулому? Тренерська кар’єра не приваблює?

– Ні, це не для мене. Поки граю, чогось конкретного з приводу свого майбутнього сказати не можу. Як і не знаю, де потім житиму. Можливо, залишусь у Підмосков’ї, адже маю квартиру у Звенигороді, можливо, поїду в Іспанію, де живе мій брат Роман. Час покаже.

Серйозні заняття спортом на професійному рівні залишають дуже мало вільного часу. Він є, але мало… Як його використовує Ірина Зварич?

– Люблю малювати і писати вірші. Книг майже не читаю, але не через те, що не люблю. Воротарю під час тренувань і матчів доводиться постійно і напружено «працювати» очима, тому їх краще зайвий раз не напружувати. Краще слухати музику, перевагу віддаю Мадонні, «ранній» Земфірі, Діані Арбеніній. Люблю дивитися по телевізору футбол, найбільше вболіваю за «Барселону». Дуже люблю Мадрид, та й узагалі Іспанію. Я бачила багато країн, але найбільше подобається саме Іспанія… Що в особистому житті? Зараз – нічого, я вільна…

Така вона, Ірина Зварич. Моя давня знайома, чернігівська дівчина з «Росіянки», голкіпер національної збірної України, найкрасивіша футболістка Росії. Життєрадісна, цілеспрямована, сильна духом і вільна у своїх поглядах на життя… 

Примітка. У газеті "Високий Вал" №4(16) було помилково підписане фото Ірини. Замість підпису Дарина Апанащенко мав стояти підпис Ірина Зварич. 

Коментарі (1)

Данило | 2010-01-25 19:29

Наконец-то Волощук сподобился на интервью со своей ***. Браво! (Без обид)
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Чернігівщина долучилася до Всеукраїнської акції «Озеленення України: 1 мільйон дерев за 24 години»

SVOBODA.FM