Чернігів у 1951-му: Тріскові рецидивісти та звичайний сталкінг*

Жорстока радянська система в ті часи нагадувала невтомний каток, який з однаковим ентузіазмом чавив і людські долі, і тваринні життя.

Репресії, маніакальні пошуки «ворогів народу», штучні голодомори — це її важка артилерія. Але й на побутовому рівні вона не втрачала форми. Домашні улюбленці?

У 1951-му це звучало як розкіш із буржуазним присмаком.

Винищення собак тоді вважалося господарською необхідністю. Сучасні гуманісти схопилися б за серце, а тоді це проходило під грифом «план» і вважалося почесним внеском у економіку.

СОБАЧЕ ЖИТТЯ та ПЛАНИ на ШКУРИ

Усе почалося з того, що директора Асенізаційного обозу Юшкевича безцеремонно висмикнули з відпустки. Причина була «поважною»: місто провалювало план по відлову та знищенню собак. Виявляється, державне господарство гостро потребувало собачих шкір, а Юшкевич, як назло, відпочивав.

За кілька днів директор, як справжній мисливець за головами, знаходить Федора Кондратюка і призначає його на посаду офіційного собаколова.

Проте Федір виявився людиною чутливої душевної організації — витримав  три тижні. Виною тому може -  сповнені докору поглядів чернігівців. А можливо, він просто не зміг перетворити свою совість на план по шкурах, тож звільнився за власним бажанням.

Вакантне місце довго не пустувало. На арену виходить печально відомий асенізатор Затолокін — справжня «зірка» 1950 року, який прославився тим, що елегантно злив нечистоти прямо в центрі міста.

Оскільки за цей «перформанс» його не посадили, систему вирішили підсилити його талантами на ниві собаколова. Для більшого розмаху бригаду забезпечили підводою з кліткою, перетворивши звичайний віз на такий собі «автозак» для чотирилапих.  Але все-таки картина трохи середньовічна, тільки без лицарів.

У той же час інший працівник тікає з посади — жорстокість професії виявилася гіршою за будь-який запах.

НАРОДЖЕННЯ АТП та РАННІ ПТАШКИ  Куйбишева

Поки одні полювали на собак, інші творили технічну революцію. Офіційно на роботу водієм 3 класу на машину-самоскид ГАЗ-410 приймають Василя Захаровича Єдомаху. Сталося це через півтора року після того, як підприємство отримало авто.

До того «залізна конячка» стояла мертвою грудою металу під дощем і снігом, чекаючи на свого «заклинателя». Саме з Єдомахи почало пульсувати майбутнє АТП. Бо машина без водія — як рояль без піаніста: стоїть, блищить, але мовчить. Так починає народжуватися автопідприємство. Залізо отримує голос.

 Тим часом у тилу прибиральників кипіли пристрасті. Бригадирка Муженькова, намагаючись вибити хоча б якісь мітли чи лопати для очищення міста, постійно «капала на мізки» Юшкевичу.

Директор, не обтяжений співпереживанням, виписав їй догану з чудовим формулюванням: «за прирікання». Мовляв, не треба сперечатися з начальством, навіть якщо замість інструментів у тебе лише ентузіазм.

Проте з 22 червня Юшкевич раптом усвідомив, що без Муженькової місто просто потоне у смітті. Він запровадив графік, від якого здригнувся б будь-який сучасний тайм-менеджер. О 4-ій ранку прибиральниці мали збиратися на площі імені Валеріана Куйбишева.

До речі, цей безбородий соратник Сталіна в Чернігові ніколи не бував, зате встиг чотири рази одружитися і загадково померти у власному кабінеті у 1935 році за сумнівних обставин. Ім’я для площі підібрали з розмахом географічної фантазії.

З центральної  площі о 4:00, де панував дух кремлівського небіжчика, жінки стартували прибирати до 8:00.  Потім йшли додому, а о 18:00 знову поверталися «на пост» до 22:00. 

Чернігів підмітали двічі на день, ніби готували до нічної прем’єри. За неякісне підмітання тротуарів обіцяли карати так, наче йшлося про державну зраду.

КРАДІЖКА  ТРІСОК «СІМЕЙНИМ РЕЦИДИВІСТОМ»

У середині липня над теслею Гнатом Зевченком згущується хмара службової грози.  Гнат був ветераном, який повернувся з робітничо-селянської червоної армії, а працював іще до війни.

Тесав дерево в асобозі знову  з 1946 року. Він  мав одну сімейну слабкість — любов до тепла. Минулого року його дружину впіймали на «контрабанді» трісок для грубки зі столярного цеху, а тепер на цьому ж «страшному злочині» Юшкевич застукав самого Гната.

Реакція була блискавичною: звільнення за день, кримінальна справа за «крадіжку державного майна» і  родині наказано за тиждень звільнити кімнату в гуртожитку, інакше виселення буде примусовим. Держава за тріску чи колосок може вмить розчавити людину.

Через три дні директор, наче після раптового просвітлення (або короткочасної істерики), анулює наказ, повертає теслю на роботу і навіть дає йому два тижні відпустки! Справжнє різдвяне диво посеред липня.

Можливо, саме така непослідовність довела асенізатора Кисленка до того, що він «допустив  хуліганську поведінку» і привселюдно обклав Юшкевича триповерховим матом. На цей «голос народу» директор відреагував стандартно — черговою доганою народному «правдорубу».

ПЕРЕСЛІДУВАНА «ГЕНЕРАЛІСІМУСКА»

Проте найбільшим об’єктом директорського «натхнення» стала Ольга Махонько, яку за очі величали Генералісімусом асенізаційного поля (нині район вулиці Козацької). Юшкевич два роки методично «обстрілював» жінку доганами, звільняв і поновлював за вказівкою згори. Службова увага, яка межувала з переслідуванням.  Тим, що  зараз називають модним словом  сталкінг*.

Коли асенізаторки Толстенки (Марія та Наталія) вирішили не їхати 3 кілометри до поля і злили нечистоти прямо на вулиці Орджонікідзе, крайньою знову виявилася Ольга. Отримавши черговий «строгач» за чужі гріхи, Махонько вирішила, що з неї досить.

У вересні вона пішла у відпустку і... просто зникла з радарів асобозу. Юшкевич чекав на свою «музу» два місяці, після чого найняв Миколу Ольховика.

Бідолашний Микола, глянувши на фронт робіт, протримався аж два дні і втік, зрозумівши, що приймати нечистоти — це не зовсім та кар'єра, про яку він мріяв. «Ой нелегка, повірте, робота  -  щогодини приймать нечистоти!»

ФІНАЛ РОКУ: ЗАГАДКОВЕ ПЕРЕВЕДЕННЯ

Жовтень 1951 року приніс ще одну кадрову загадку. Перший  і поки що єдиний шофер Василь Єдомаха раптово звільняється за власним бажанням після семи місяців кермування. Наступного ж дня на самоскид ГАЗ-410  сідає інший водій.  Як версія, можливо це якось було пов’язано  з використанням  автомобіля Юшкевичем в особистих цілях, за що він одержав догану від керівництва міста.

 Але  водій Єдомаха не був би героєм цієї епопеї, якби пішов назовсім. Під ялинку він повертається на підприємство, але вже не як «крутій баранки», а як великий начальник — завідувач того самого легендарного асенізаційного поля.

Ось так у Чернігові 1951-го року шкури собак, тріски теслі та амбіції асенізаторів сплелися в один химерний вузол, який ми сьогодні називаємо історією.

На знімках: відбудова і прибирання Чернігова (знімок зі спільноти  Чернигов ретро в цвете) ;  машина-самоскид ГАЗ-410 (знімок з мережі Інтернет); знімки документів ревізії підприємства Асобоз 1951 року та наказ про крадіжку трісок.

Владислав САВЕНОК . «Сміттєвіада».

(Далі буде)