Ворог хотів зайти у Чернігів переможним маршем: як брати Богдан і Максим пройшли пекло у Новоселівці

Брати-військовослужбовці Богдан і Максим з Анисова захищали Чернігів від навали рашистів весною і обороняють наші кордони зараз.

Молоді хлопці витримали пекло, на яке загарбники перетворили Новоселівку. Навіть отримавши контузію, Богдан і Максим утримували позиції, бо не могли кинути своїх побратимів.

Невелике село ворог рівняв з землею, бо хотів переможним маршем увійти у місто, але мужність наших захисників не дала їм це зробити.

Про братів-героїв наша наступне відео.

Богдан – захисник Чернігова:

"Звільнився з лав ЗСУ і працював собі спокійно. Потім вранці був на роботі і застав, як колона рухається цивільних. Почув вибухи і зрозумів, що росія напала. Дізнався, що почалася війна".

Максим – захисник Чернігова:

"У мирному житті займався будівництвом, а потім вранці подзвонив друг - росія запустила ракети. Я почув. Почали записуватися в добровольці, але друг мене викреслив зі списку. Потім потрапили в ЗСУ".

Богдан:

"Я чекав повістку, дзвінка з частини, але ніхто не зателефонував і ми пішли у ТРО. Подзвонили, що створюється батальйон і ми поїхали".

Максим:

"Я сидів вдома, а потім 1 березня з братом вирішили піти в ТРО, в стрілецький батальйон. По цей день тут".

Богдан:

"Поїхали в Новоселівку і стояли там. Тримали ворога, потім були бомбардування, літак вдарив, і отримали легку контузію. Все одно стояли, не зважали на контузію. Потім поїхали, бо нас змінили. Після шпиталю повернулися, бо там були наші хлопці і не хотілося їх кидати".

Максим:

"Заходили групи ДРГ, їх відбивали. Стріляли танками, АГС, хотіли кількістю нас потушити. Закривали площу. Снаряди лягали прямо в окопи. Після цього ми відступили. Після госпіталю зайняли оборону в Новоселівці. Через кілька хат були росіяни. Нас звідти забрали і переїхали в іншу точку. Ми трималися до останнього. Нам нікуди далі було йти, далі місто, люди, діти, батьки, матері".

Богдан:

"У перший день, як приїхали на висотку, почали копати окопи, і почався обстріл. Я щучкою стрибнув в окоп, пошкодив руку і зрозумів - не дитячий садок. До цього у воду боявся пригнуть, а у землю тільки так.

Хлопці були в шоці, таке перший раз дехто бачив. Страх був, але настрій – бойовий. Треба вибити цю заразу і нікуди не пустити. Хлопці мотивовані, бо там їх родини. Хлопці йшли все розуміючи, ніхто не боявся, ніхто не тікав, пересиджували удари, звикли і ніхто не зважав, що могли вбити когось.

З однієї сторони село, з іншої - гора. Засідки наші. Вони так би не пройшли, якби не зачистили територію. Їм треба було знищити, зрівняти з землею. Літак скинув бомбу на село. Горіли хати. Потім на нас. Не розумію чому по хатах били ? Там військових не було. Як приїхали в село, там через одну хата ціла. Йшов по вулиці і бабуся йшла. Мені стало її жаль. Нема їй куди їхати. Сиділа з нами під обстрілами.

Моральний дух зараз нормальний, бойова підготовка – задовільна. Готові зустріти. Вони пастимуться біля кордону, а якщо полізуть, то тут і залишаться і техніку будемо на парадах показувати.

Настрій бойовий, завжди тренуємося, завжди чекаємо. Чекати доведеться трішки, наша перемога буде скоро.