Сенсація! Виставка скульптора Пінчука у Чернігові

Виставка одного з найвідоміших скульпторів України, автора скульптурного символу загальнонаціональної програми «Людина року» — «Прометей-престиж» Олега Пінчука відкриється 24 травня о 12.00 в Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» (на Валу в Колегіумі).

Коли бачиш скульптури Олега Пінчука вперше, то з’являється думка: скільки ж праці вкладено у створення цих шедеврів: звіроптахів, носорогів, переможних лицарів верхи на рибах, іронічних «Іграшок для дорослих» та ін.

Його дивовижні роботи з одного боку мають ніби якусь ефірну прозорість та легкість, а з іншого — земну, тактильну впізнаваність з реальним обсягом і вагою. Не випадково обраний ним і матеріал — бронза, природні властивості якої працюють на створення чуттєвого образу. В образах митця багато чого з дитинства, з колиски людства — з античного світу.

Творча фантазія скульптора відновлює глибокі фольклорні традиції слов’ян, звертається до давньої доби Трипілля і звіриного стилю скіфів. Характерний фірмовий почерк Пінчука — часто використовувані підвісні елементи, що створюють відчуття живої вібрації.

Скульптор творить власну міфологію, де олюднені звірі наділені цілком людськими емоціями, ніби зійшли зі сторінок давньоіндійської чи перської міфології. Подивіться хоча б на «Птаха, що несе золоті яйця». Бики з риб’ячими плавниками, риби з людськими обличчями — у них багато спільного зі скульптурною народною іграшкою, характерною рисою якої було олюднення тварин. Як, наприклад, тварини-обереги у Марії Примаченко, творчість якої Олег Пінчук високо цінує.

У казкових скульптурах таких, як «Імператор» спостерігається іронія, що лине від створених ним своєрідних образів «героїв нашого часу», що повсідалися на торби з грошима, погладшали, понадималися, мов ті жаби, й мріють про лаври Наполеона чи Петра І...

Цікавою є серія робіт «Риб’яче царство», що метафорично розгортають розповідь про людське плем’я — «Риба-талісман»,  «Риб’ячий Бог», «Весела риба»...  Невже й насправді такі дива існують на світі?! Дійсно, існують, тому що цей світ наповнений теплим гумором, який створив талановитий скульптор, аби ми побачили та впізнали себе й самого автора.

Роботи О. Пінчука знаходяться в колекціях Національного художнього музею України, Віденського музею історії та мистецтв, Історико-культурному заповіднику «Києво-Печерська Лавра», у колекціях найбільших банків і компаній України, у приватних колекціях у Канаді, США, Великобританії, Франції, Німеччині, Швейцарії, Японії, Росії та інших країн світу.

Виставка скульптур Олега Пінчука гармонічно доповнюється і тематично перегукується з представленими в експозиції полотнами Марії Оксентіївни Примаченко однієї з найвідоміших українських художниць, представниці «народного примітиву».

Особливий інтерес представляє «звірина серія» — явище унікальне і не має аналогів у вітчизняному мистецтві. Сюжети мають деяку спільність з народними картинками, а от фантастичні звірі — це витвір уяви художниці. Таких звірів не існує у природі — порівняння тут зайві.

«Двочастинне» зображення звірів з визначеною межею голови і тулуба, до якого нерідко вдається Примаченко, сягає часів палеоліту. У її картинах знаходять втілення ще язичницькі образи фантастичних чудовиськ і птахів, що знайшли відгук у надрах слов’янської міфології.

Укрупнені форми небачених звірів, справжня злива кольорів у поєднанні з орнаментальною розробкою тулуба вражають своєю емоційною силою образу. Колір — основний компонент композицій Марії Оксентіївни. Здається, що він сам начебто обирає необхідну форму. Вступає у дію магія справжнього мистецтва: звірі ніби ворушаться, дихають, ростуть у нас на очах. Їхні морди довірливо звернені до глядача, вони скоріше нагадують різдвяні колядкові маски, ніж справжнього хижака. На її полотнах казка і бувальщина, вигадки і реальність сплавлені у такий єдиний організм, що навіть найнезвичайніші на перший погляд речі здаються переконливими.

Дивовижною є синхронність художнього образу і віршованих приймаченківських підписів-примовок до картин, які легко запам’ятовуються, неначе закарбовуються у пам’ять: «Три буслики у горосі живуть у нас і досі».

Творчість Марії Oвксентіївни — це ніби згусток емоційних вражень і від казок, і від легенд, і від самого життя.