Дума про заповідну чернігівську журналістику

Свобода слова необхідна для висловлення свободи думок. А якщо думки приховуються, то навіщо свобода висловлювань?

Говорити серйозно про свободу слова і цензуру на Чернігівщині просто і складно водночас. Просто тому, що відсутність одного і присутність іншого є очевидною для журналістів, а складно через те, що ці речі неможливо помацати і спробувати на зуб. Тобто вони слизькі.

І тим не менше, найважливішою характеристикою якості регіонального інформаційного продукту є його достовірність, повнота і різнобічність. Тобто наближеність до об’єктивності.

Якщо це є, то його відчувають і по заслузі оцінюють споживачі. Їхнє довірливе ставлення до, наприклад, газети виражається в її накладі. Пристойний наклад є гарантією грошових надходжень від реклами. А це, як відомо, фінансова незалежність, яка дає змогу виданню “тримати планку” свободи слова. У Чернігові подібного явища досі не сталося – значить, і говорити немає про що. Тим більше безглуздими виглядатимуть розумування про свободу районних газет, заснованих і в різні способи підтримуваних районними радами.

Гірше розвиненого інформаційного простору, ніж у Чернігівській області, ще треба пошукати. Про це давно знають наші журналісти і представники органів влади, але зрушити ситуацію з місця досі нікому не вдалося. Верхи не можуть (їм не до того і ні для чого), а низи не вміють (це – однозначно). Просто феноменально, що в цьому місті досі не зібралися в одну команду чоловіки з інтелектуальними, організаційними, професійними, фінансовими можливостями і не створили хоча б одну серйозну газету (про ТБ краще помовчати). В усіх обласних центрах (навіть менших) є не лише самоокупні громадсько-політичні видання, а й прибуткові (про це вже набридло говорити). Чернігів же справляє враження заповідника загальнонаціонального значення. Виходить, чим далі на північ, тим повільніше дозрівають (і можуть не дозріти взагалі) не лише абрикоси і помідори, а й демократичні прагнення людей разом зі свободою мислення.

Мої спроби щось сказати про свободу слова в нашому регіоні, цензуру і самоцензуру виглядатимуть досить категоричними, оскільки принципові речі не бувають інакшими. Отже при всій повазі до наших місцевих видань (оскільки їх роблять колеги) говорити про свободу слова і відсутність у них цензури просто не повертається язик. Адже відбір інформації, тем і проблем із номера в номер, стиль їх подачі чітко вказує на те, хто головніший для видань – господар чи споживач (читач). Тут же й відповідь на питання про загальний невисокий професійний рівень журналістів (з професіоналами-розумниками важко працювати не за правилами).

А споживач чернігівських газет добре відчуває нещирість, поверховість, напівправду, “причесаність” фактів, нездоровий оптимізм публікацій і взагалі всі політики виглядають у регіональній пресі неадекватними. Тому, і тільки тому, наклади газет по Чернігову коливаються від трьох до шести тисяч і не більше (і тут враховано примусову передплату шляхом адмінтиску!), у той час, як в інших обласних центрах тиражі доходять до двадцяти тисяч.

Висновок про причини неуспіху чернігівських газет в очах читачів може складатися з кількох пунктів, але суть одна – не відповідають вони тим вимогам, які ставлять їм споживачі інформаційного продукту. Цікаво все-таки, як довго триватиме такий стан? А він триватиме довго, оскільки чернігівську журналістику в основному роблять немолоді люди, що є досить небезпечним для прогресу цієї динамічної галузі.

Отож “найсильнішими” сторонами заповідної чернігівської журналістики є самоцензура журналістів і редакторів, низький рівень професіоналізму, бідність рекламного ринку і монополізм друкарні. Про євростандарти регіональної журналістики чуло вже багато колег і чиновників, тепер залишилося мало – треба, щоб знання трансформувалися в переконання, підкріплені бажанням робити щось серйозніше, ніж убогі щорічні журналістські фестивалі (заслуговують на увагу окремо) з фантастичною назвою: „Передзвін (?) Придесення”. А як же тут бути Задесенню?...

Свобода слова, на мій погляд, народжується тим, де є свобода думки, яку треба висловити. У чернігівцям, напевно, ще не настав час для свободи думок. Північ усе-таки…