Чернігів 1950-го: коні краще машин

Сорокові прогриміли, наче важкий віз на кам’яній бруківці історії. В останньому кварталі 1949 року Чернігів в особі міської влади урочисто передав Асобозу машину-самоскид ГАЗ-410.

Технічний прогрес постукав у ворота, але директор Юшкевич відчинив їх обережно, не злазячи з коня.

Техніці він не довіряв, натомість віддавав перевагу перевіреному транспортному засобу з гривою і характером.

Кінь з возом був для нього не просто транспортом, а символом стабільності, статусу і особистої влади. Особиста підвода дозволяла йому їздити по Чернігову, як господарю життя, повільно, з гідністю, залишаючи за собою не вихлоп, а авторитет.

Автомобілем він не переймався зовсім. Той стояв на дворі зиму під відкритим небом, мов покинутий пам’ятник індустріалізації, і терпляче очікував на шофера, якого не було і, схоже, не дуже планувалося.

До речі, у книзі наказів Асобозу ми не знайдемо жодного запису про прийом на роботу водія машини ні у 1949, ні у 1950-му. Машина була, а водія не було. Класичний радянський натюрморт.

І лише у червні 1950 року з’являється запис про переведення на роботу вантажником на автомашину колишнього транспортника Карагода. Отже, прогрес таки поворухнувся, але обережно, щоб не злякати коней.

Натомість у наказах знаходимо інше, значно важливіше для епохи: асенізатору заборонялося пускати коня риссю, а «водію» оголошувалася догана. Це була свого роду перша в місті заборона швидкості. Не більше 5 кілометрів на годину J . Чернігів дбав про безпеку ще до появи дорожніх знаків.

У кінці січня керівник командирує двох працівників знову за кіньми на Західну Україну, в Луцьк. Перегін коней до Чернігова. Кінна ера була в розпалі, і здавалося, що жоден ГАЗ-410 не здатен її скасувати.

ЛЯПОВКИ ЯК ФЕНІКСИ

Чудеса в решеті. Здається, ми тільки-но читали, як у травні 1949-го директор звільнив з роботи за прогули асенізатора Ляповку. Формально все виглядало суворо й принципово. Насправді ж цей чоловік був працьовитим, а приписані йому прогули мали якийсь підозріло туманний характер. Та документи мовчали, а папір, як відомо, терпить усе.

І ось диво дивне: у книзі наказів немає жодного запису про прийом на роботу цього опального працівника. Він ніби зник між рядків, провалився у канцелярську чорну діру.

Але… рівно через дев’ять місяців Тадей Ляповка знову народжується, тепер уже в наказі про преміювання «кращих людей нашого виробництва». Воскресіння відбулося без зайвого шуму, але з грошима. Відвалили Ляповці 75 рублів, удвічі менше, ніж першому у списку, хоча були й такі щасливці, кому перепало лише 50.

Більше того, знову взяли на роботу конюхом і його доню Устю, звільнену колись за те, що відмовилася вночі пасти коней. А тепер коней додалося. Їх же пригнали із Західної України. Так що, як не крути, а Юшкевич програв Ляповкам. Поставили вони йому мат своїми кіньми J .

І на цьому історія не закінчилася. Через півтора місяці керівник ще раз преміював старшого Ляповку як переможця «соціалістичного змагання» в числі десяти працівників. Фенікс не просто відродився, а ще й виграв змагання.

КАРАУЛ! НАДЗВИЧАЙНА ПОДІЯ!

Про цю подію говорив у 1950-му році весь Чернігів. І винен у тому був асенізатор Максим Затолокін. Він чесно виконував наряд, вичерпав і забрав нечистоти у школі № 8 на вулиці Київській, де нині розміщується будівля адміністративного суду. Потім поїхав на теперішній проспект Миру, до нинішнього ЦУМу, щоб вивозити їх у бік Халявина.

Аврал трапився на повороті з Київської. Чи то діти підкузьмили чоловіка, чи сам він не перевірив міцність пробки-кілка в бочці з нечистотами. Але навпроти магазину №11 міськторгу всі нечистоти виллялися майже на центральній вулиці. Місто завмерло. Навколо було нічим дихати. І це при тому, що стояло тепло, 16 травня.

Юшкевич лютував. Такий ляп! Його не лише підняли на сміх, а й викликали у високі кабінети. Запах дійшов туди швидше за пояснення. Тому він ухвалив рішення: матеріали передати слідчим органам для розслідування і притягнення до кримінальної відповідальності.

До речі, у підлітків-зірвиголів у Чернігові була така забавка: підкрастися непомітно позаду бочки і вирвати пробку, щоб нечистоти вилилися на дорогу. Тому асенізатори возили з собою запасну пробку. На всяк випадок. Міська мудрість, перевірена запахом.

ЯКІ ВУЛИЦІ ПРИБИРАЛИ В ЧЕРНІГОВІ?

Наказ від 1 червня 1950 року фактично узаконив території, які стали регулярно прибиратися в Чернігові, і визначив, який прибиральник за яку ділянку відповідав. Двадцять три працівники з мітлами і мішками для сміття прибирали від в’їзду в Чернігів з Київського шляху майже до Градецького. При цьому захоплювали вулицю до річкового порту.

Від площі до спуску на Лісковицю, до центрального ринку і Воскресенської церкви. Колишню вулицю Попудренка до П’яти кутів. Сучасні вулиці Шевченка від центральної площі до перехрестя з вулицею Савчука. І від площі до церкви Михайла і Федора. Прибирали, по суті, центральні магістралі тодішнього Чернігова, залишаючи окраїнам право на автентичність.

«ЗОЛОТЕ» ПОЛЕ ОЛЬГИ МАХОНЬКО

Її зарахували на роботу 3 березня 1950 року завідуючою, тобто генералісімусом асенізаційного поля, що знаходилося поблизу урочища Рашевщина. Зараз це зліва від проспекту Миру, від Чорториївського яру до нинішньої вулиці Громадської. Там знаходилася, як її називали чернігівці, лайнокачка.

Жінка приймала бочки нечистот і стежила, щоб більше ніде нічого не зливали. Інакше – кримінальна відповідальність. Поле було «золотим» не за врожай, а за значенням.

Але директор Асенізаційного обозу 10 серпня звільняє Махонько за «халатність». У чому вона полягала, не пояснює. Та вже через тиждень відновлює її на цій відповідальній посаді за наказом вищого начальства з міськкомунгоспу. Видно, товариш Ольга була жінкою з характером J. Проте Юшкевич усе ж оголосив їй «сувору догану». Про всяк випадок.

А вже 2 вересня директор пише наказ віддати Махонько під суд за кількаденний прогул. Але бой-жінка бореться за свої права, і 7 вересня для завідуючої асенізаційним полем офіційно встановлюють розірваний робочий день: з 10:00 до 12:00, а потім з 19:00 і далі. Вона увечері в конторі одержує адреси, де забирають нечистоти, і йде на зливні поля. І водночас отримує ще одну сувору догану за запізнення на роботу.

ДОЩ ДОГАН

А ось асенізатора Баландіна зняли з роботи і розрахували за те, що він лив нечистоти на вулиці Новій, та ще й передали справу слідчим органам. Тоді як його колезі Марченку за ту ж саму провину оголосили лише сувору догану. Справедливість, як і нечистоти, розтікалася нерівномірно.

А Ляповці і Затолокіну, який не поспішав до тюрми за асенізаційну бомбу на Київській, знову не пощастило. Їх упіймали за зливом нечистот на Кордівці. Відповідно керівник «нагородив» їх доганами.

Вишенькою на торті став «строгач» шанованому теслі Зевченку. Його дружину впіймали у столярному цеху асобозу. Вона прийшла до чоловіка і набрала трохи трісок для грубки додому. «Злочин століття» полягав у тому, що вона пробралася на територію в порушення наказу Юшкевича і набрала їх без його особистого дозволу.

Такі були реалії Чернігова у 1950 році. Місто, де коні перемагали машини, пробки не трималися в бочках, а суворі догани сипалися густіше, ніж сміття з мішків.

 Владислав САВЕНОК 

@Сміттєвіада, (далі буде)

На знімках: до  цього місця, район Градецького, прибирався Чернігів (знімок з мережі Інтернет) ;  машина-самоскид ГАЗ-410 (знімок з мережі Інтернет);знімки з документів Чернігівської міської ради (ДАЧО - Державний архів Чернігівської області) та документів ревізії підприємства Асобоз 1950 року.