«Підрахуй» таки під судом

Мене завжди смішили потуги деяких «дослідників», які виводили свої глибокодумні висновки, спираючись винятково на…фонетику, співзвучність звуків мови.

Особливо коли прагнули довести, що їхня нація — прародитель людства, що саме їхні предки заснували Рим і збудували єгипетські піраміди.

Метода обиралася проста.

Бралося якесь слово, найчастіше географічний термін, вишукувалися подібні звуки в інших мовах, і ось вам і висновки.

Наприклад, десь біля Жмеринки тече річечка з назвою, скажімо, Тальнівка, а десь на Балканах є річечка Талено. В обох назвах є  звуки ТАЛ. Отже, робиться очевидний і дурню висновок—  саме вихідці з Жмеринки свого часу заснували столицю Сербії Белград. Ну і так далі.

Вся оця ахінея, між тим, широко пропагована в медіа, тримається на благенькому фундаменті. Ключова хиба тут в тому, що кількість звуків у європейських мовах тисячократно менша від кількості слів. У нашій українській мові  близько трьох десятків звуків. Додайте ще звуки, які є особливими для інших мов й існують тільки в них. Набереться півсотні, нехай сотню звуків на всі європейські мови. Між тим, слів у мовах десятки й сотні тисяч (в нашій нараховують понад 150 тисяч), сумарно набереться мільйони. Очевидно, що  літерам, звукам стає «тісно» в такій ситуації, і подібні та однакові комбінації тисячі разів повторюються в різних мовах.

Тобто, умовно кажучи, українське слово «ворона» в якійсь балканській мові, точно так написане і вимовлене, може означати зовсім не птаха, а якесь дерево чи ще щось Ось конкретний приклад. В болгарській мові є слово «позор». Вимовляється і пишеться  (пишемо ж ми болгарською кирилицею) точно так, як  і одне з російських слів. Але в болгарській воно означає зовсім не те, що в російській, тобто не «ганьба» —українською, а «тривога» —  попередження про небезпеку.

Вся оця філологія іноді зовсім несподівано виринає у політиці.  В українській мові є  таке слово «рахувати», дієслово, що  означає процес лічби. В першій особі однини буде «рахую»  (я щось роблю). До речі, дуже поширена, типова помилка в нашому діловому мовленні, коли хочуть начебто говорити рідною, державною українською, а не виходить. Ви не раз чули,  і з трибуни парламенту  в тому числі: «Я рахую». Це промовець отак висловився замість «Я вважаю».  

Причина помилки очевидна: на людину «тиснув» російський вираз «Я считаю». Типовий приклад багатозначності слова: воно в російській має, мінімум, два значення — «рахувати», тобто вести облік, і «вважати», тобто, мати таку-то думку. От наш бідний промовець і підмінив одне значення іншим.

Продовжимо. Дієслово «рахувати» має доконану форму —«підрахувати», тобто, дію, підрахунок, завершено. І нарешті, в нашій багатющій мові існує ще й так звана наказова форма дієслова, тобто, комусь дається вказівка, висловлюється  прохання. В даному разі буде так: «підрахуй».  От ми й прийшли до цього «крамольного» слова, яке недавно стало предметом скандалу в  суді сусідньої Російської Федерації.

Але поки що  повернімося до України. Річ у тім, що у нас є відомий політик, якому варто було б запатентувати вживання цього слова, щоб його не використовували хто попрало і де попало. Це Сергій Ківалов, він же  давній, протягом  більш як 8-ми років,  власник прізвиська «Серьожа Підрахуй».  Так, це той самий знаменитий Ківалов, який під час президентських виборів 2004 року був головою Центральної виборчої комісії. І це його підпис на постанові ЦВК про підсумки другого туру виборів 21 листопада 2004 року, з проголошенням «переможцем виборів» Януковича, став приводом до Помаранчевої революції.

А можна сказати, й причиною, адже  став проявом того, що дійсно спричинило революцію,— системи, режиму, який було названо кучкізмом, який був уже просто ненависним народу і вивів на майдани і вулиці мільйони громадян, а не просто  щоб підтримати  того чи іншого кандидата в президенти.

Так що Ківалов опинився в самій гущі подій. Очевидно, в якийсь момент хтось дав йому вказівку, чи так зване «прохання», в дуже дружній формі: «Серьожа, підрахуй», тобто порахуй голоси виборців так, «як треба», Звернімо увагу, що це було сказане чистою українською мовою. Тобто, якщо і сказане ворогами України, представниками антиукраїнських сил, то все ж нашою мовою. Значить, не обов’язково вороги України говорять не українською, і не обов’язково тих, хто говорить нею, автоматично  зачисляти до патріотів. Але це так, до слова.

В результаті Помаранчевої революції   відбулося зметення на узбіччя політикуму і  Кучми, і Януковича, і Ківалова. Врешті, щодо регіоналів, то тимчасове зметення,  адже за кілька років вони з тріумфом повернулися у владу, де перебувають і досі. Нічого ні з ким не трапилося і після поразки, завданої революцією. Навіть фальсифікатор №1, голова ЦВК, не кажучи про тисячі дрібніших, не поніс якогось покарання. Ось послужний список того ж Ківалова, посади, які він займав  або займає досі. Депутат Верховної Ради 5-ти останніх скликань. 

Академік Національної академії правових наук України і  Національної академії педагогічних наук України. Президент  Вищої ради юстиції. Доктор наук, професор. Президент Одеської юридичної академії. Це послужний список лише за  останні роки . Якісь посади довелося скласти, адже цього вимагає нинішня посада депутата парламенту України. І не просто рядового: нині Ківалов — голова Комітету Верховної Ради  з питань верховенства права та правосуддя! Чи не головний «правник» вищого і єдиного законодавчого органу держави. Між іншим, ще й, спільно з одіозним Вадимом Колесніченком, співавтор  ухваленого торік скандального мовного закону,

Словом, не пропав чоловік після начебто фіаско в Помаранчеву революцію. Але от халепа: прізвисько «Серьожа Падрахуй» закріпилося за ним міцно-міцно. Воно вже почало жити своїм життям, у тому числі й філологічно. Дієслово «підрахуй» (що зроби?) в даному випадку перетворилося в іменник  (хто такий?:), І цілком логічно , наприклад, запитують: «Ти не бачив  сьогодні в парламенті Серьожі Підрахуя?».

Отже, «підрахуй». Порівняйте з російським відповідником «подсчитай» і побачите, як в даному разів філологія, фонетика зіграли з людиною злий жарт. Цілком спокійні три останні літери російського слова і дуже «неспокійні» українського, те, що в російській називають «непечатным» словом (втім, нині все частіше  таке й друкують), а ще тим, що найчастіше «друкують» на парканах.

А тепер перейдімо від філології до юриспруденції. Російської. Нема сумніву, що в Росії мислячі люди добре знають українську мову. Так само добре знають і пам `ятають нашу Помаранчеву революції, до досвіду якої все частіше звертаються в нинішній політичній боротьбі.

Сюжет розвивався так. Один юрист у місті Саратові, протестуючи проти політичних переслідувань опозиції в Росії, 6 травня вийшов  у суд  з цікавим плакатом на грудях. Перший рядок  його — це було прізвище президента Росії, написане російською,—«Путин». А от другим рядком йшло оте скандальне українське слово «підрахуй», написане, звичайно,в оригіналі.  Нашу літеру «і» в Росії теж розуміють, не марно ж  в російській мові є такий вираз «расставить все точки над «і». Для солідності, після цього слова на плакаті була зірочка — так роблять «зноску» в тексті униз сторінки, де роз’яснювалося, що це слово означає російською.

Все чин чином: запозичила людина слово з сусідньої слов`янської мови. Звичайно, плакат був на грані фолу, як кажуть у футболі. Якось так вийшло, що слово «підрахуй» розпалося на два:  після літер «підра» був невеликий інтервал. Дехто пояснював це технічною причиною, мовляв, чоловік друкував слова на принтері на папері формату А4, тобто звичайному  листку, і таке довге слово на вмістилося на  одному аркуші. А склеїв їх  нерівно. Так чи ні,  але погодьтеся, що вийшов  ще один грубий «прикол», адже  вжите після прізвища Путіна слово «підра» дуже вже нагадує —досить поміняти місцями дві останні літери— популярну в Росії  брутальну лайку.

Власне, протестуввальник пропонував Путіну підрахувати. «сколько у тебя политзаключенных», що й було написано на тому плакаті далі. Але суд зацікавив лише другий рядок цього плакату.  То ж  чи  за ті перші п`ять літер, чи, скоріше, за три останні  Фрунзенський суд Саратова покарав чоловіка одною добою арешту. Суддя  постановив, що з`ява з таким плакатом   є непристойністю і кваліфікується як дрібне хуліганство. Можливо, так само покарають і двох журналістів, які прийшли  в зал суду у футболках з  тим же слівцем «підрахуй».

Дотепно написала в своєму блозі на «Українській правді» відома тележурналістка Тетяна Даниленко, коментуючи рішення саратовського суду: «тепер російський суд має заборонити усі словосполучення та слова, які можуть небезпечно наблизити світле ім'я Путіна до всякої непристойності та вульгарщини. Сонний перуанський вулкан Хуянапутина варто взагалі переназвати. Можливо навіть рішенням того-таки саратовського судді Олександра Негласона.»

Філологічно-політично-судові перипетії торкнулися й нашої України. Два свіжі факти.

Днями в Ялті опоненти влади обклеїли місто доволі образливими для президента Януковича плакатами «Кради шапки — станеш президентом» і на  плакаті великий портрет Януковича: нагадування про бурхливу кримінальну молодіть нинішнього глави держави. 

Втім, дошкульну, а часто й доволі грубу критику не всі можуть сприйняти адекватно. Свідчення цього  є й такий свіжий факт. Жителя Миколаєва Анатолія Ільченка оштрафували за прогулянку біля "Золотих воріт" у столиці з  плакатом на адресу президента Віктора Януковича. Що ж було написано на плакаті? Не зовсім грамотно, але зрозуміло : «Янукович казьол», а під цим портрет президента.

Знову ж маємо мовну гру: в українській мові відповідник «цап» нікого не зачіпає, в російській слово «козел» є одною з вульгарних лайок. Неважко здогадатися й про мотивацію саме такого напису:  в ту ж  виборчу кампанію 2004 року на одному з мітингів саме «козлами» назвав сам же Янукович своїх політичних опонентів і відтак мільйони їхніх виборців. Так от 13 травня  Шевченківський райсуд столиці виніс рішення — оштрафувати Ільченка за цю прогулянку з плакатом, на яку він приїхав до столиці.  Цікаво, що міліція склала і подала до суду аж два протоколи на Ільченка  про адмінпорушення. 

У першому йшлося, що він порушив порядок  організації і проведення масових заходів. «Масовий захід» в кількості одної людини видався абсурдним навіть для нашого суду. А от по другому протоколу суд таки ж оштрафував Ільченка на 51 гривню — за дрібне хуліганство, яке вилилося у «використанні нецензурної лексики на плакаті», Цікавий момент: суд визнав назву домашньої тварини нецензурним словом. 

А тепер давайте серйозно обговоримо   весь цей фарс, поміркуємо, що ж відбувається? Перше, що очевидне,— почуття гумору не зраджує ні українцям, ні росіянам. Гумор цей переростає в доволі злу політичну сатиру. Досить  подивитися популярний український сайт «Обком» або тим паче «Дурдом». Такого надивишся і начитаєшся, що модний нині ляльковий фільм «Русь сказочная» в телепрограмі «Вечірній Київ» видасться легенькою іронією.

Хотілося б також порадіти за нашу владу, яка починає цивілізовано розуміти, що, «взявшись за гуж», тобто за владу, опиняєшся в центрі суспільної уваги, а відтак і стаєш об’єктом критики, часто доволі грубої. Грубість же  авторів критики  — «на грані фолу» чи й за гранню — можна  пояснити знервованістю людей, які не бачать, як можна опонувати владі більш цивілізовано. То ж чекаємо нових філологічних вправ? 

Увеличить

Увеличить

Увеличить